(Рубрика «Точка зору»)
З коментарів у стрічці Facebook бачу, що чимало людей досі дивуються, а то й дратуються на новий державний концепт пам’яті Другої світової, запропонований Українським інститутом національної пам’яті за участі моєї і моїх колег з Центру досліджень визвольного руху та Reanimation package of reforms
Йдеться не про мак. Цей український і світовий символ пам’яті виглядає, що сприйнятий всією країною.
А ідеться про погляд на Другу світову з точки зору України. України в особах українців, адже держави на той час ми не мали.
В принципі, й наявність держави не скасовує людиноцентричність.
Що таке погляд з точки зору українців? Це означає віддати шану пам’яті усім: і тим, хто воював у Червоній армії, і тим, хто воював в арміях Британії, США, Канади, у лавах французького Опору, і звісно – в Українській повстанській армії.
Така інклюзія, волають свідомі чи ні послідовники політики Сталіна з його «ВВВ» і мільйонами офіційно забутих солдат та викинутими з війни роками, наче розмиває епічну перемогу СРСР.
Але така інклюзія просто показує реальність: не було епічної перемоги, була взаємодопомога, були союзники і саме вони спільно подолали агресора.
Інклюзія дозволяє згадати внесок кожного, не заретушований офіціозом про маршалів.
Ми, як країна, нарешті почали розгрібати купу гарматного м’яса імені Жукова.
І витягати з неї ЛЮДЕЙ.
Жінок і чоловіків, які жили, які, можливо, не завжди робили правильний вибір, а часто були просто позбавлені можливості вибирати.
А осягнувши цю правду тодішнього життя, з часом ми вирвемося і з іншої частини совкового офіціозу з його «вічним ворогом». І спробуємо примиритися з тією частиною нашого минулого, яку творили українці, що воювали тоді на стороні Третього Рейху.
Примиритися, щоб залишити біль у минулому. Бо ж нас також чекає і важке примирення з думкою, що агресор був не один.
Потім буде третій крок. Це спроба усвідомити прірву відчаю від усвідомлення ситуації і силу волі українських повстанців, яка вивела їх із пустелі, дала снагу підняти зброю супроти і нацистів, і комуністів.
Це – складно. Це непрості формули. Це в принципі – не формули.
Така історія змушує задуматися. І зокрема щодо тих, хто відкидає сходу ідею про замислитися, вимагаючи звичних простих гасел. Ілюзія, що минуле можна вписати в прості лекала і так само просто пояснити, призводить до такої ж ілюзії щодо сьогодення.
Не страшно, що знову хтось прийде і запропонує швидкі «дешеві» і «переможні» рішення закидати ворога шапками?
Сім мільйонів солдатів як мінімум ув семи арміях – такий Україна виставила фронт проти одного із тиранів ХХ століття.
Сім мільйонів людей.
Назвімо їхні імена!
На майдані Незалежності вчора і сьогодні: 12 героїв і героїнь. Почитайте про них — там коротко, не довше допису у Twitter. Подивіться в їхні очі. Не всі фото ідеальні – це історія, а не постановка. Проте у вічі можна глянути кожному. Бо кожен з них вартий пам’яті, бо кожен з них не сховався і з честю проніс свій вибір, свої рішення, свою долю.
Слава Україні! Героям Слава!
Ярина Ясиневич – керівник програм Центру досліджень визвольного руху
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
