Близько 5 мільйонів військових потрапили до німецького полону під час війни. Їх було більше за всіх інших військовополонених у Німеччині разом узятих. Абсолютна більшість з них була свідомо знищена нацистами. Але і для радянської влади ці люди не представляли жодної цінності – значна частина військовополонених, які повернулися до СРСР, чи були вислані туди союзниками проти їхньої волі, потрапили до радянських таборів. Як ставиться до них українська держава сьогодні? Про це говоримо з головою Українського інституту національної пам'яті Володимиром В’ятровичем.
Коли розпочалася Друга світова війна вже на території Радянського Союзу, охочих воювати і захищати радянську батьківщину серед мобілізованих вояків було насправді не так багато
– Коли розпочалася Друга світова війна вже на території Радянського Союзу, тобто 22 червня 1941 року, охочих воювати і захищати радянську батьківщину серед мобілізованих вояків було насправді не так багато. Серед людей, які були мобілізовані до Червоної армії, були ті, що дуже добре пам’ятали ті роки, які передували 1941 року. Зокрема, ті масові політичні репресії, які зачепили майже кожну родину, і, відповідно, захищати цю країну охочих багато не було.
Натомість багато з військових вірили у те, що, можливо, німецькі війська, німецька влада буде вести якусь іншу систему для них і їхньої країни, і, відповідно, сподівалися, що Радянський Союз буде розвалений і, можливо, настане для них якесь інше життя. Через це масово здавалися в полон. На початку перших місяців радянсько-німецької війни 1941 року – за цих кілька місяців здалися буквально вже мільйони.
Мільйони червоноармійців були залишені напризволяще і помирали в німецькому полоні
Але подальша їхня доля була дуже трагічна, тому що очевидно, що німці не збиралися рахуватися з ними не просто як з військовополоненими, але навіть просто як з людьми. Більшість з них були утримувані в концентраційних таборах просто неба, в полях, оточених колючим дротом під охороною німців, так і залишені. Більшість з них там помирала від голоду і це насправді була одна з перших і найстрашніших катастроф Другої світової війни. Бо масові вбивства євреїв сталися пізніше. Мільйони червоноармійців були залишені напризволяще і помирали в німецькому полоні.
– Чому німці так ставилися до радянських військовополонених? Чи тут більше значення мало те, що вони не підписали Женевську конвенцію, чи расова теорія?
Радянський Союз ставився до своїх вояків, які потрапили в полон, як до зрадників
– Тут роль відіграли дві речі. В першу чергу – формальна складова. Те, що Радянський Союз справді не підписав цієї конвенції і загалом ставився до своїх вояків, які потрапили в полон, як до зрадників, і, відповідно, не збирався якимось чином відстоювати їхні права, навіть включно з правами на життя. А друге – очевидно, це расова теорія нацистів, яка полягала в тому, що ті люди, які живуть на території колишнього Радянського Союзу – це є Untermenschen, це «недолюди», які не заслуговують на нормальне життя, і відповідно їх можна просто винищувати.
– Яким чином сталося так, що ті, що все ж таки змогли врятуватися, потім потрапили до радянських таборів?
Колишні військовополонені проходили так звані «фільтраційні табори». Через ті «фільтраційні табори» потрапляли до ГУЛАГу, де відбували вже радянське ув’язнення
– Трактування радянської влади полягало в тому, що ті, хто потрапив до німецького полону, є зрадниками. Це досить унікальне трактування в ставленні до своїх солдатів. Цим людям не довіряли і через це, навіть після звільнення з полону, з таборів ті колишні військовополонені проходили так звані «фільтраційні табори», де їх перевіряли, досліджували, яким чином вони потрапили в полон, яким чином вони поводилися в полоні. І значна частина тих людей з німецького полону через ті «фільтраційні табори» потрапляли до ГУЛАГу, де відбували вже радянське ув’язнення.
– Про те, що ця група радянських військовополонених була найбільшою після євреїв, яка зазнала систематичного винищення з боку німецької влади, ми дізналися з творів західних вчених. Коли про це почали відкрито говорити вже українські історики?
Головним популяризатором цієї теми є Тімоті Снайдер і його книжка «Криваві землі», де він розповідає про ці масові смерті радянських військовополонених і одну з перших і найбільших катастроф часів Другої світової війни
– Головним популяризатором цієї теми, людиною, яка насправді чи не найбільше про це написала і завдяки якій це стало відомо в світі, є Тімоті Снайдер і його книжка «Криваві землі», де він розповідає про ці масові смерті радянських військовополонених і одну з перших і найбільших катастроф часів Другої світової війни, відразу за якою слідував Голокост.
Тімоті Снайдер
Українські дослідники тільки розпочинають дослідження цієї проблематики, тільки починають відшукувати відповідні документи і створювати якісь відповідні бази даних. Це пов’язано з тим, що дуже довго над української історіографією тяжіли радянські підходи до Другої світової війни, її розгляд через призму міфу про «Велику вітчизняну війну». А в міфі про «Велику вітчизняну війну» не було місця для радянських військовополонених, не було місця для того, щоби говорити про страждання тих людей, які потрапили в полон, тому що ця концепція мала дуже простий поділ на героїв, які борються зі зброєю в руках та зрадників або ворогів.
– Із понад півстолітнім запізненням Німеччина все ж таки визнала свою відповідальність за долю цих людей і у 2015 році німецький уряд призначив їм компенсацію символічно по 2 тисячі євро від Німеччини. А як український уряд ставиться до цих людей? Чи ми знаємо, скільки їх все ще живе в Україні і як вшановувати їхні страждання?
В Україні саме військовополонені не є виділені як окрема категорія
– Я знаю в Україні саме військовополонені не є виділені як окрема категорія, яка би отримувала якісь окремі соціальні пакети. Вони користуються тими пільгами, як учасники Другої світової війни. Через це назвати якісь цифри дуже важко.
– Чи потрібно говорити про них як про окрему групу людей, яка постраждала від обох режимів – від нацистського і радянського?
Саме долі цих людей підважують оцю концепцію, що після 1945 року наступило, ледь не райське життя в Радянському Союзі, перекреслюючи міфи про велику перемогу
– Безперечно. Бо саме ці люди якраз є найбільш яскравим виразним символом цієї трагедії Другої світової війни. Саме долі цих людей перекреслюють радянські підходи і концепції поділу виключно на героїв і ворогів, саме долі цих людей підважують оцю концепцію, що після 1945 року наступило, ледь не райське життя в радянській Україні, чи в Радянському Союзі загалом, перекреслюючи міфи про велику перемогу. Тому що вони показують, що страждання людей, зокрема, які були жертвами нацизму, продовжувалися після того, як вони потрапили до рук комуністично-тоталітарного режиму.
Політична карикатура Олексія Кустовського