Київ – Поетеси, музикантки, акторки та громадські діячки розповідають свої особисті історії та історії своїх сімей у проекті «Сім історій успішних ромських жінок». Зараз робота над ним триває. Проект включає сім короткометражних стрічок та фотовиставку. Тизер кіночастини презентували в рамках фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA» у Києві, але повністю її побачити можна буде тільки на «Книжковому арсеналі» у травні. Виставку фотографій автори мають намір показати глядачам у Кримському домі.
Your browser doesn’t support HTML5
Право на дію | «7 історій успішних ромських жінок»: зйомки вже майже завершились
Режисер фільмів Роман Блажан розповідає, що у проект його привело величезне бажання попрацювати з темою родинної історії та національної ідентичності. Зі співаторкою проекту, ромологом Наталією Зіневич, вони познайомились влітку минулого року.
Роман Блажан
«У нас була запланована зустріч на п’ять хвилин, але вона тривала чотири години: фокус моїх пошуків змінився, я почув про цей концепт, який Наталія готувала вже більше року, і стало зрозуміло, що це саме той проект, який потрібно робити», – пригадує він.
За словами режисера, сьогодні вже завершились зйомки у Києві та в Броварах, команда їздила до героїнь також у Чернігів, Одесу та Ізмаїл, на черзі – Харків і Дніпро.
Від початку вирішили, що окрім відео, мусить бути і фоточастина, а сам проект має бути художнім, а не журналістським: всі героїні фільму – публічні люди, тож команда ставила за мету розкрити їхні особистості із несподіваних ракурсів – навіть для самих себе, додає Наталія Зіневич.
Наталія Зіневич
Вони всі належать до досить консервативної, оповитої упередженнями ромської громади, але разом з тим вони є дуже сучасними, і ті зміни, які вони творять навколо себе, є іміджевими для України
– Наші героїні – це мисткині, громадські діячки ромські, які належать приблизно до однієї вікової категорії, які вже, можна сказати, успішно відбулися у різних царинах: і в особистому житті, і в громадському житті, і їхні особисті траєкторії долі в чомусь є типовими, а в чомусь – абсолютно революційними. Тобто вони всі належать до досить консервативної, оповитої упередженнями ромської громади, але разом з тим вони є дуже сучасними, і ті зміни, які вони творять навколо себе, є іміджевими для України, тому що вони є ініціаторками та учасницями великих міжнародних проектів, і для нас дуже важливо було говорити з ними, щоб ці голоси зачепили глядача як ромського, так і не ромського. Бо у ромів, на жаль, немає достатньої кількості ресурсів для того, щоб говорити про свою спільноту, належних майданчиків, а цей невеликий формат дозволяє – і вже є пропозиції від регіональних медіа – транслювати ці історії як соціальне відео.
– Чи легко героїні фільму погодились на зйомки? Все ж таки, ви говорите з ними про їхнє особисте, їхню родинну історію.
– Не скажу, що це було дуже легко, але погоджувались, бо ми пояснювали нашу ідею, і вона була співзвучна їхнім якимось життєвим переконанням, хоча звісно спочатку відчувався певний страх до нас, певні бар’єри, недовіра, яка, на велике щастя для нас, переходила потім у дуже відкриту конструктивну співпрацю.
Є велика проблема шаблонного підходу до ромської тематики, зокрема, візуального, і нам би хотілось якось цю ситуацію змінити.
– В одному із інтерв’ю ви говорили про те, що не можна назвати становище жінки у ромських громадах пригнобленим, однак залежно від певних обставин (вік, кількість дітей, наприклад) на жінку накладаються певні обмеження або навпаки додається значимості у громаді. Як зрозуміло із назви, героїні фільмів – це реалізовані люди. Наскільки просто для ромської жінки досягнути успіху і що може стати на заваді?
– Я думаю, взагалі, що для будь-якої жінки досягти успіху буде складніше, ніж для чоловіка, у переважно патріархальному суспільстві, незважаючи на всі спроби досягнути рівності і балансу.
Стереотипи існують не тільки у чоловіків щодо жінок, а й у жінок щодо жінок: що може робити жінка, а що – не може, на що вона має право, а на що – не має
Стереотипи існують не тільки у чоловіків щодо жінок, а й у жінок щодо жінок: що може робити жінка, а що – не може, на що вона має право, а на що – не має. І звісно, ці історії – дуже емоційні, і ми переживали їх разом із героїнями. У багатьох усвідомлення прийшло у дитинстві того, що вони здатні робити якісь такі кроки абсолютно нестандартні, і ці задатки лідерів вони виявили потім далі у житті. А у багатьох випадках – це ще й дуже міцні родини, які, як кажуть, дають крила, вселяють впевненість у власних силах, навіть якщо не було якогось розуміння змін.
Наша героїня Юлія Кондур зуміла виховати шестеро дітей, і паралельно займатися громадською діяльністю, музичною творчістю
Інколи відбувалися, із розповідей наших героїнь, якісь такі життєві катаклізми драматичні, які спонукали брати на себе відповідальність і далі рухатись. Ось наша героїня Юлія Кондур, яка зараз очолює міжнародний благодійний ромський фонд «Чіріклі», зуміла поєднати те, що вона є багатодітною мамою, виховати шестеро дітей, і паралельно займатися громадською діяльністю, музичною творчістю.
Те, що роми легко готові мігрувати – це міф, і ця розповідь про це свідчить: як місця дитинства і всі ці спогади її тримали, як із маленького міста вона приїхала у мегаполіс, це – обмежений простір, інша культура спілкування. І для мене було відкриттям, що ось все це Юлія робить у Києві або у міжнародних проектах, але все одно повертається думками до рідної Бессарабії на Одещині.
– Якщо говорити загалом про зміни у ромських громадах останнім часом, що ви могли б виділити?
– Можна виділити процеси емансипації, які відбуваються частково природнім чином, частково – освітніми програмами. Ромський фонд, який фінансує навчання молодих ромів у вищих навчальних закладах, певним чином впливає на те, що певні спеціальності стають престижними у ромському середовищі.
У консервативній традиції є так звані «ромські заняття», тобто те, чим можуть займатися представники цієї спільноти, а інші заняття – то ніби не для них
У консервативній традиції є так звані «ромські заняття», тобто те, чим можуть займатися представники цієї спільноти, а інші заняття – то ніби не для них. Оцей консерватизм у сприйнятті професій поступово долається тим, що зараз, зокрема, юриспруденція і захист прав людини набуває такого великого значення у ромських громадах, вони вже розуміють, що навіть якщо старше покоління не має належного рівня освіти, то освічена молодь може і допомогти їм з документами, із владнанням якихось юридичних моментів, бо без цього вони стають безправними, і все скочується у такі жахливі ситуації, як нещодавно на Березняках (у Києві горіло ромське стихійне поселення – ред.)
– Якщо говорити про цей випадок, або також широкого розголосу набув інцидент у Лощинівці на Одещині (після убивства дитини із населеного пункту вигнали тамтешніх ромів, влаштувавши погром – ред.). Вони поодинокі чи можна говорити про якісь тенденції?
– Можна говорити про тенденції, тому що не всі випадки дійшли до медіа. У багатьох областях, на жаль, зараз складна економічна ситуація загалом, стресовий стан людей – все це є дуже благодатним ґрунтом для розпалювання ксенофобських настроїв. І цим користуються, на жаль, деякі політичні сили. Тобто не можна сказати, що це якийсь стихійний народний процес, ні, це, як правило, підживлюється і використовуються існуючі, безумовно, у суспільстві упередження щодо ромської спільноти, які базуються на особистому негативному досвіді, або на переповіданні такого досвіду. І з цим треба працювати, тому що носіями таких стереотипів часом є люди, які за своєю роботою не повинні їх мати, наприклад, вчителі.
– Повертаючись до мистецтва. Із українських фільмів про ромів я можу згадати хіба стрічку Романа Бондарчука «Ромська мрія». Чи можна сказати, що зараз інтерес до ромської культури в Україні і світі зростає?
– Цьогоріч на Берлінському кінофестивалі був фільм, присвячений Джанго Рейнхардту, засновнику ромського джаз-мануш, фільм про ромську польську поетесу Папушу кілька років тому вийшов, минулого року вийшов фільм про ромського боксера.
Якщо брати ромський громадський рух, то є багато проектів ромських молодих митців, і ця арт-складова, можна сказати фонтанує: якщо раніше це було у царині переважно традиційної культури, то тепер вони позиціонують мистецтво як засіб емансипації і просування ромської культури у сучасному світі.