У ці квітневі дні 100 років тому у Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес. На цьому представницькому заході українці задекларували своє прагнення до здобуття автономії та перебудови Російської імперії на федеративних засадах. Саме завдяки Конгресові новостворена Центральна Рада отримала загальноукраїнську легітимність та стала представницьким органом всієї України.
Ідея провести представницький всеукраїнський з’їзд належала новообраному голові Центральної Ради Михайлові Грушевському. Як він потім згадував, Конгрес мав «показати Тимчасовому уряду і всьому російському громадянству серйозність українських домагань».
«Від самого початку створення Центральної Ради було зрозуміло, що київського представництва замало. Треба було надати їй всеукраїнського масштабу, а відповідно – потрібно було отримати представництво з місць. Власне, це й було одне з найголовніших задач для проведення Національного конгресу», – розповідає директор музею Української революції Олександр Кучерук.
Будівля Центральної Ради
Планували з’їзд, а вийшов Конгрес
Зібратися задля визначення спільних завдань запросили представників найрізноманітніших українських організацій: політичних, освітніх, культурницьких, професійних… До Києва приїхали делегати не лише з усіх українських губерній, але й від українських організацій з Кубані, Бессарабії, Криму, Петрограду, Москви. Фактично, заявку на участь у Конгресі із правом дорадчого голосу міг самотужки подати кожен «організований українець» за власною ініціативою.
Між іншим, саме представники московської української громади запропонували назвати зібрання не з’їздом, а конгресом.
«Один із промовців, представник московської української громади Федір Коломійченко, критикував Грушевського за те, що він називав це зібрання з’їздом. Мовляв, з’їзд може провести якась частина народу, а Конгрес – це вже нація проводить», – зазначає історик Віталій Скальський.
Зібрання відбулося 6 (19) – 8 (21) квітня 1917 року в будівлі купецького зібрання – тепер це Національна філармонія. В його роботі Конгресу взяли участь близько 1,5 тисячі осіб, з яких близько 600 мали право голосу, а інші мали дорадчий голос або статус гостей.
Конгрес зажадав створення української національно-територіальної автономії, затвердив склад Центральної Ради, делегувавши туди 115 депутатів, а також обрав її керівництво. Шляхом таємного голосування учасники конгресу перезатвердили на цій посаді Михайла Грушевського, а потім обрали двох його заступників – Володимира Винниченка та Сергія Єфремова.
Михайло Грушевський. Архівне фото
Також Конгрес ухвалив, аби українські селяни, робітники та військові провели окремі з’їзди та обрали собі своїх , на яких обрали би свої представництва до центральної ради. Крім того, передбачили представництво для національних меншин.
«До національних меншим було абсолютно толерантне ставлення. Відповідно, з їхнього боку чекали толерантного ставлення до української справи», – каже Олександр Кучерук.
Не з усіх обговорюваних питань учасники конгресу досягли порозуміння. Чи не найгостріше дебатувалося земельне питання, якому довелося відіграти неабияку роль у подальшому розвиткові подій. Зрештою, і через сто років земельне питання в Україні не втрачає актуальності.
***
Про 50 найголовніших подій Української революції 1917–1921 подій читайте ТУТ.