Тіньова економіка шкіл: за що платять батьки

Київ – Фінансові зловживання в українських школах пов’язані зі збором благодійних внесків з батьків та з платними додатковими заняттями, стверджують у міністерстві освіти і науки. Для вирішення цих проблем урядовці пропонують запровадити для шкіл публічну фінансову звітність, підвищити зарплату вчителям і змінити саму логіку навчального процесу. Недержавні експерти визнають: коли батьки несуть гроші до школи, це викликає неоднакове ставлення до учнів. Самі ж українські вчителі наголошують, що проблема репетиторства у школах перебільшена, а без благодійності батьків, на їхню думку, школам нині не обійтися.

Згідно із законом, середня освіта в Україні є безкоштовною для громадян. Однак у дійсності школи здебільшого отримують недостатнє бюджетне фінансування, визнають і директори навчальних закладів, і експерти з питань освіти. З іншого боку, частина батьків хотіла б, щоб їхні діти отримували кращі знання з профільних предметів, зокрема з іноземних мов, відтак платні індивідуальні заняття з дитиною часто проводять її шкільні вчителі. Саме ці два моменти створюють так звану «тіньову економіку шкіл», причому таке збирання коштів з батьків часто навіть шкодить навчальному процесу, стверджують експерти з питань освіти.

Тим часом у Міністерстві освіти і науки заявляють про намір навести лад з благодійністю батьків та з репетиторством шкільних учителів.

Позбутися необхідності у репетиторстві, на думку міністра освіти і науки Лілії Гриневич, допоможуть структурні зміни у шкільній освіті: а саме, створення «старшої трирічної профільної школи» (навчання у старших класах відповідно до спеціалізацій, які обрали школярі та їхні батьки – ред.) та підвищення соціального статусу вчителя.

«У 2016 році держава підвищила заробітну плату педагогам у середньому на 50%. МОН працює над дебюрократизацією школи, щоб вивільнити час вчителів для роботи з учнями, а не на виконання різноманітної бюрократичної звітності, яку від них вимагають у великій кількості», – повідомила Гриневич, звітуючи про свою роботу.

На думку міністра, вирішити проблему непрозорого використання батьківських внесків має проект закону «Про освіту», ухвалений у Верховній Раді в першому читанні. Він містить вимогу публікувати усі видатки школи, від бюджетних до благодійних. Таким чином, громади зможуть контролювати цільове використання коштів, які надходять до школи, сподівається Лілія Гриневич.

На прохання Радіо Свобода, заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей пояснив, як саме міністерство має намір впливати на ситуацію, коли українські вчителі часто-густо займаються репетиторством на шкоду основному навчальному процесові. На думку посадовця, більш важливим у цій ситуації є не так посилення контролю, як зміна самої логіки навчального процесу.

«Якщо частина дітей має, наприклад, математики, як профільного предмету дев’ять годин на тиждень, а інша – чотири, то треба ці п’ять годин якось компенсувати за допомогою репетитора. Коли дитина обиратиме предмет для складання зовнішнього незалежного оцінювання, він ітиме в неї як профільний, тобто буде велика кількість годин цього предмету. І так відпаде потреба в репетиторстві», – уточнює посадовець.

У Міносвіти пропонують запровадити профільне навчання у трьох останніх класах школи, коли діти вже обирають для себе майбутню сферу діяльності й готові приділяти більше уваги профільним предметам. Це зведе участь шкільних вчителів у репетиторстві до мінімуму, але повністю цього явища не усуне. У міністерстві наголошують: коли вчитель веде додаткові платні уроки у свого ж класу або у своєї ж навчальної групи, це є порушенням педагогічної етики. Допустиме так зване «перехресне репетиторство», коли один вчитель дає додаткові заняття дитині з групи, яку веде інший вчитель. Контролювати, щоб це відбувалося саме так, зобов’язаний директор школи, а також це мають право робити самі батьки, наголошує Павло Хобзей.

Чимало українців теж вважають репетиторство не самостійною проблемою, а наслідком недоліків шкільної освіти.

Що ж до благодійності батьків, то наразі без неї більшість українських шкіл навряд чи зможе обійтися, стверджує Павло Хобзей. Тому питання в тому, щоб з батьків «не збирали зайвого», а вся шкільна бухгалтерія публікувалася, була прозорою й підзвітною батькам, наголошує посадовець.

Найменша сума, яку батьки платять як шкільні благодійні внески, – це понад тисячу гривень на рік за дитину, з’ясувало Радіо Свобода, опитавши киян, які мають дітей шкільного віку. Тоді як у престижних навчальних закладах суми на благодійність можуть перевищувати тисячу гривень на місяць за дитину, або 10-12 тисяч гривень на рік, стверджують наші співрозмовники. Утім, у цю суму не входить плата за репетиторство, за додаткові заняття, зокрема з іноземних мов та з профільних предметів, кажуть батьки школярів. Щоб уявити масштаби «тіньової шкільної економіки», варто згадати, що в Києві, наприклад, майже 280 тисяч школярів, загалом в Україні їх майже 3,7 мільйона, і значна частина їхніх батьків стикається з проблемою батьківських внесків або репетиторства у стінах школи, визнають експерти.

Володимир Бахрушин, головний експерт з питань освіти «Реанімаційного пакету реформ» визнає: обіг таких «тіньових коштів» у школах є дуже великим, але якісь більш-менш правдоподібні оцінки робити важко.

«Це дійсно великі кошти. Тому пропозиція МОН, а це не лише пропозиція, а й рекомендація європейських партнерів – зробити фінансову звітність закладів освіти більш публічною, більш прозорою. І це пропозиція, яка підтримується міністерством і провідними експертами під час роботи над законом про освіту вже протягом двох років. Є директори шкіл, які цілком цю ідею підтримують, а є директори, переважно приватних закладів, які проти. У приватних шкіл головний аргумент полягає у тому, що це не державні кошти, а звітувати треба тільки за кошти бюджету», – наголошує експерт, уточнюючи, що внески батьків на потреби школи є благодійними, а не державними, однак це не скасовує необхідності звітувати за них.

Прозорість шкільних фінансів важливіша за «боротьбу з репетиторством» – вчителі

Урядові не варто винаходити велосипед, оскільки вже існують відпрацьовані методи контролю за благодійними коштами, які можна застосовувати для шкіл, стверджує головний редактор порталу «Освітня політика» Віктор Громовий. Зокрема він говорить про те, що школа може покривати дефіцит фінансування за рахунок створеного батьками благодійного фонду( або ж коштом фондів, що вже існують), які не спеціалізуються на потребах окремої школи. Законодавчі вимоги до благодійності дають змогу відстежувати рух коштів фонду, а батькам, спільно з фондом, дають змогу контролювати, куди витрачають благодійні внески на рівні школи, пояснює експерт.

Проблема репетиторства не є ключовою в системі української освіти, стверджують вчителі й директори шкіл. Один із них, директор навчально-виховного комплексу імені В’ячеслава Чорновола у місті Южне Одеської області Тарас Прокопечко, наголошує, що у його школі репетиторство не є масовим явищем, і адміністрація школи просто стежить, щоб педагоги не зловживали платними додатковими заняттями.

«На мою думку, максимум знань школяр має отримувати на уроках, домашніх завдань та додаткових занять має бути мінімум, щоб дитина мала потужний вільний час і нормально розвивалася», – визнає директор школи.

Що ж до збору благодійних коштів, то у тих місцевих громадах, які мають достатнє наповнення бюджету, школи можуть розраховувати, що місцева влада профінансує майже всі їхні потреби, як це має місце в Южному, уточнює Тараса Прокопечко. Водночас, за його словами, найкраще, щоб школа сама не збирала благодійних внесків: це можуть робити батьки за допомогою створеного ними благодійного фонду, який звітує про своє наповнення й витрати. Тоді батьки і школа спільно вирішують, на що витрачати кошти, пояснює керівник освітнього закладу.

«Без батьківської підтримки важко, якщо школа має намір рухатися вперед. Минулого тижня батьки створили благодійний фонд, щоб адміністрація школи могла скласти план, які кошти і куди вона хотіла б витрачати. Навіть якщо керівництво школи чесне, але все робиться непублічно – виникатиме недовіра. Має бути прозорість і чесний контроль з обох боків, ось і все», – підсумовує освітянин.

Загалом батьківські спільноти України обурюються тим, як школи збирають благодійні внески з батьків і на що їх витрачають.

«Добровільно-примусове» репетиторство: без директорів шкіл і батьків не розібратися?

Репетиторство має бути окремою сферою діяльності, відділеною від роботи шкільного вчителя, стверджують приватні педагоги й репетитори.

Світлана, київський репетитор з іноземних мов і колишній викладач в університеті, щодня проводить платні заняття з кількома дітьми. За її словами, часто батьки потрапляють у залежність від шкільного вчителя, і за рахунок цього він заробляє на репетиторстві з їхньою дитиною.

«Я стикаюся з тим, що дітей змушують працювати додатково. Фактично, ставиться ультиматум. Підходять батьки до вчителя, а він говорить: «Якщо хочете, щоб я частіше викликала вашу дитину, ставила їй кращі оцінки, нехай вона займається зі мною додатково». Або ж учителі навмисно не додають інформацію під час уроків, щоб стимулювати дітей та їхніх батьків домовлятися про приватні заняття».

За словами Світлани, саме у старших класах ця проблема виявляється менше: діти готуються до ЗНО, тож батьки шукають репетитора, враховуючи передовсім якість його роботи.

Володимир Бахрушин, експерт з питань освіти «Реанімаційного пакету реформ», погоджується, що репетиторство у шкільних стінах часто набуває форми примусу.

«Я б не погодився з твердженнями, що примусу немає. Є досить багато скарг батьків з приводу того, що вчителі у різний спосіб змушують учнів і батьків платити. Як це можна унормувати? Як мінімум, це можуть бути офіційні додаткові заняття на території школи з офіційною оплатою і з прозорою звітністю про те, як використовуються ці кошти. Але, мабуть, для цього треба, щоб був прийнятий новий закон про освіту, який збільшує фінансову автономію закладів освіти і їхні можливості надавати такі додаткові послуги», – каже експерт.

У нинішніх умовах, доки такого закону немає, приватні викладачі та експерти пропонують обмежити «шкільне репетиторство» забороною на платні заняття у стінах шкіл, оскільки більшість із них відбувається саме там, визнають фахівці.

Але чи не найбільш проблемним аспектом «репетиторства у школі» як урядовці, так і недержавні експерти вважають неоднакове ставлення вчителя до дітей. Часто вчитель ставить кращі оцінки тим, хто ходить до нього на додаткові курси, щоб не втратити лояльність батьків та додаткового джерела доходу, а то й узагалі починає ставитися до викладання у школі як до додаткового обов’язку, а до приватних уроків, які можуть приносити більші кошти, як до основного.