Понад 400 жінок терплять антисанітарні умови життя у закритому психоневрологічному диспансері під Одесою

Володимир Кацман

У Великорибальському жіночому психоневрологічному інтернаті Одеської області понад 400 підопічних живуть в антисанітарних умовах. Всередині приміщень, де живуть люди – холодно, на стелях та стінах – пліснява та грибок, замість питної води у крані – лише технічна. Радіо Свобода пересвідчилося у цьому, побувавши в закладі.

Перше враження, яке справляє територія інтернату – це закинуте село. Похилі хатини, розбиті шибки, купи сміття, на вулиці – майже жодної живої душі. На вході нас зустрічає виконувач обов'язків директора інтернату Анатолій Шкімбов. Він не бажає, аби журналісти бачили, в яких умовах живуть його підопічні, і марно погрожує викликати правоохоронців.

Близько 400 жінок з інвалідністю живуть в антисанітарних умовах в інтернаті під Одесою (відео)

«Почекайте, хлопчики, я викликаю міліцію! Ви навіть не зволите зайти в кабінет, показати направлення. – В нас немає направлення, ми діємо згідно з законом про інформацію. Нам не потрібне направлення».

В першому ж корпусі ми бачимо такі сцени: жінки, які лежать на підлозі в коридорі, плачуть та жаліються, що в них все болить. З етичних міркувань ми не записуємо розмови з ними. В крані у столовій – брудна солона вода. Всередині палат, де ночують жінки, – батареї ледве теплі, на стінах та стелі – грибок та пліснява. Правозахисник Георгій Блощиця запитує директора про причини таких непридатних умов: «Ви ремонтуєте вже третій рік, тому скрізь все мокре, Анатолію Івановичу? Ви можете відповісти на це запитання?».

На що Шкімбов лише повторює, що робиться ремонт: «Тому що робиться ремонт. З цим борються».

А віднедавна у більшості підопічних інтернату ще й забрали пенсії. Раніше вони могли самі вирішувати, що купити на свої законні декілька сотень гривень на місяць. Тепер їхніми грошима розпоряджається людина директора. На власний страх та ризик санітарка Марія розповідає, що через це грошей стало набагато менше.

«Раніше було простіше. Ми могли корпус забезпечити всім необхідним. Раніше ці гроші йшли в корпус, розумієте? І не тільки на їжу могли це дозволити, розумієте, більше можна будо б й на прокладки і мило, розумієте, і все те придбати в корпус, що потрібно, бо це їм потрібно. Мені здається, цей інтернат залишили на виживання» – розповідає пані Марія.

На ці звинувачення директор відповідає, що насправді така система була введена ще до нього. А він почав її використовувати, бо не довіряє керівникам корпусів.

«Коли дається пенсія по корпусах – її неможливо відстежити, а відповідає за неї опікун. Хлопчики, якщо я був би підготовленим, я привіз би вам накладні – все, що отримується і видається», – відповідає Шкімбов.

Приблизно в 20 метрах від одного з житлових корпусів лежить купа використаних підгузків. За словами Георгія Блощиці, вони належали хворим на тиф підопічним, бо під час минулого візиту він бачив їх саме біля нього, а після від’їзду підопічні подзвонили йому і розповіли, що їх просто змусили перевезти в інше місце. Директор інтернату цю інформацію спростовує. Каже, «тифозні» підгузки спалені, хоча показати місце утилізації не зміг. А підгузки, які ми побачили при новому візиті – підгузки здорових людей. Не утилізовані вони тому, що через погодні умови їх не встигли донести до ями та закопати.

Цієї зими, не витримавши цих негуманних умов, звідси втекла одна з підопічних. Пізніше її замерзле тіло знайшли в полі, понівечене звірами та птахами. Сумний підсумок візиту робить правозахисник Георгій Блощиця.

«Це все перетворилося у підсобне господарство для чиновників. Люди, інваліди, на яких виділяються державою величезні гроші, просто стали засобом збагачення для тих чиновників, які тут працюють – це бухгалтери, директор, заступник директора – вся ця більш вища категорія чиновників», – запевняє Блощиця.

Персонал та підопічні інтернату сподіваються, що на них звернуть увагу чиновники вищого рангу та правозахисники і змінять умови їх життя з нікчемного існування на такі, що не принижуватимуть їхню людську гідність.