Німецьке видання Bild стверджує (хоча доказів своїм словам не подає), що колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер готує для нового президента США Дональда Трампа генплан щодо України, який передбачає скасування санкцій проти Росії і надання їй статусу гаранта безпеки сходу України, а також мовчазне примирення з окупацією Криму. Домовитися з Росією про інший план пропонує США у виданні Foreign Policy відомий політолог Ніл Фергюсон: новий референдум у Криму і міжнародний договір, яким Україна має відмовитися від прагнень до ЄС і НАТО. Тим часом колишній військовий США занепокоєний можливістю скасування санкцій щодо Москви, про що він пише у виданні Newsweek.
Німецьке видання Bild публікує статтю з назвою «Переговори між Вашингтоном і Москвою: Кіссінджер має відвернути нову Холодну війну». Як стверджує видання, посилаючись на власну інформацію з неназваних джерел, саме колишній державний секретар США, легендарний політичний важковаговик Генрі Кіссінджер, якому вже 93 роки, має пояснити світові зовнішньополітичні наміри майбутнього президента США Дональда Трампа і, зокрема, розробити генеральний план щодо України.
Саме Кіссінджер, народжений у Німеччині дипломат із єврейським корінням, має стати посередником між Москвою й Вашингтоном у час, коли Трампові йдеться про нове зближення з Кремлем, мовиться у статті. Як пише видання, посилаючись на аналіз неназваних західноєвропейських розвідок, що ґрунтується на інформації з команди Трампа, майбутній президент США прагне скасування санкцій щодо Росії саме за порадою Кіссінджера.
Також Кіссінджер радить визнати панування Росії над колишніми південно-західними радянськими республіками – від Білорусі й України і далі через Грузію й аж до Казахстану. Це означатиме, що США визнають простір між Польщею й країнами Балтії, з одного боку, й Іраном, Афганістаном і Китаєм, із іншого, за сферу впливу Росії, мовиться у статті.
Що ж до генерального плану політичного й економічного розвитку подій стосовно України, то його суть, як стверджують автори статті, полягає в тому, що Росія стане гарантом безпеки сходу України, але також поступово відходить звідти; в обмін на це Захід більше не втручатиметься у кримське питання. Окупацію українського півострова офіційно не визнають, але вона вже більше не буде темою розмов між старими наддержавами.
Зміну статусу відносин між Москвою і Вашингтоном мають позначити взаємно узгоджені вислови «конструктивна співпраця» і «нормалізація відносин», і прямі переговори про цю зміну вже веде посол Росії у Вашингтоні Сергій Кисляк, пише видання. У статті також наведено думку про Генрі Кіссінджера, яку висловив фахівець у справах Росії нідерландського аналітичного центру Cicero Foundation Марсел фон Герпен: «Він реаліст. Найважливіше для нього – міжнародний баланс, а ніякі не права людини чи демократія».
Інший рецепт дає британський (точніше, шотландський) політолог Ніл Ферґусон, знаний фахівець із американських і міжнародних питань, чільний працівник понад півдесятка провідних британських і американських навчально-дослідницьких закладів. Його статтю під заголовком «Російське питання» друкує видання Foreign Policy.
За словами аналітика, відомого провокаційними поглядами, що часто йдуть усупереч більшості, а ще автора біографічної книжки-дослідження про Кіссінджера, за попередні роки США багато разів чинили політичні прорахунки, не беручи до уваги занепокоєнь Росії і Путіна. Так було, коли США підтримували розширення НАТО й ЄС чи то самопроголошену незалежність Косова 2008 року – на що Путін відразу ж відповів тоді вторгненням до Грузії і визнанням її сепаратистських частин.
Та найбільшим прорахунком США, пише аналітик, було бажання адміністрації Джорджа Буша розглянути можливість членства України в НАТО, а потім підтримка адміністрацією Барака Обами зусиль ЄС запропонувати Україні угоду про асоціацію. Як пише автор, він пригадує проєвропейську конференцію в Ялті у вересні 2013 року, на якій західні представники майже одноголосно закликали Україну піти шляхом Польщі – всупереч прямому попередженню помічника російського президента, Сергія Глазьєва, присутнього на цій же конференції, що підписання угоди про асоціацію з ЄС приведе до «політичних і суспільних заворушень», різкого зниження рівня життя і «хаосу».
«Це не має на меті виправдати дії Росії 2014 року, які очевидно порушили міжнародне право й домовленості. Це має на меті розкритикувати кілька адміністрацій США підряд за те, що вони приділяли надто мало уваги занепокоєнням Росії і її можливим реакціям», – пише автор, коментуючи свої слова.
Як мовиться у статті, неважко дійти висновку, що саме хотів би отримати Путін у рамках будь-якої «великої домовленості» між ним і Трампом. Першим було б зняття санкцій, другим – завершення війни в Сирії на умовах Росії, серед яких – збереження влади Башара аль-Асада, принаймні на якийсь «пристойний час». Третім мало б бути фактичне визнання анексії Росією Криму і певні конституційні зміни для України, розроблені так, щоб зробити владу в Києві безвладною, давши східному регіонові Донбасові постійне право проросійського вето.
Автор вважає, що було б важко зрозуміти, чому США мали б давати Росії хоч якусь частку цього. На його думку, умови миру в Сирії і на сході України мали б бути зовсім інакшими, ніж собі думає Путін. Зокрема, будь-яка угода, що принесла б мир Сирії, принісши в жертву Україну, була б тяжкою помилкою, мовиться у статті.
Тут дослідник пропонує Вашингтонові власний план із п’яти пунктів. Перше, пише він, риторично звертаючись від імені США до Путіна, – «не можете розраховувати на зняття санкцій, поки не виведете зі сходу України ваші війська й маріонеток», друге – що політичне майбутнє України мають вирішувати самі українці, а не інші держави.
Третім пунктом пропонується затвердити готовність США розглянути можливість нового референдуму у Криму, – як мовиться у статті, «враховуючи дещо сумнівну природу його передачі Україні в часи Микити Хрущова», – хоча за голосуванням мають спостерігати варті довіри міжнародні спостерігачі.
Четвертий пункт, так само висловлений автором від імені США: «Ми також готові обговорити новий договір, що затвердить нейтральний, позаблоковий статус України, схожий до статусу Фінляндії за Холодної війни. Україна офіційно відмовиться від майбутнього членства в НАТО і ЄС, а також від членства у схожих утворах під проводом Росії…». Як вважає дослідник, такий договір має містити гарантії суверенітету і безпеки України, зрівнянні з умовами міжнародного договору про статус Бельгії 1839 року, і ця угода має дотримуватися тими методами, якими Обама не підтримав Будапештський меморандум – у разі потреби й застосуванням сили.
По-п’яте, у відповідь на ці поступки Росії США мають очікувати від неї на конструктивну участь у спеціальній конференції постійних членів Ради безпеки ООН про створення нового й мирного світового порядку в Північній Африці і на Близькому Сході, яка займеться не тільки Сирією, а й іншими країнами регіону, в першу чергу Іраком і Лівією.
«Подавши таку сміливу пропозицію, адміністрація Трампа відновить свою ініціативу не тільки у відносинах США й Росії, а й ширше – в міжнародних відносинах. Іще важливіше, ця ініціатива стане відсіччю прагненням Путіна повернути двостороннє партнерство, як між старими наддержавами, – відносини, на які Росія, незважаючи на всю її нафту і зброю, більше не має права», – мовиться у статті.
«Як має Дональд Трамп вести справи з Володимиром Путіним? Почитайте статтю Ніла Ферґусона»
Тему американсько-російських відносин і долі санкцій, накладених щодо Москви через агресію проти України, з іншого боку порушує і тижневик Newsweek у статті під заголовком «Небезпека того, що Трамп відмовиться від санкцій проти Путіна». Санкції дають знати союзникам США, що Америка розуміє і засуджує дії Росії, мовиться в підзаголовку статті.
Як пише її автор Веслі Фокс, полковник морської піхоти США у відставці, кандидатури обраного президента США Дональда Трампа на чільні посади в галузі національної безпеки наводять на думку, що він планує широкий перегляд зовнішньої політики США. І одним із перших кроків може бути скасування санкцій США і ЄС, накладених на Росію після захоплення її президентом Володимиром Путіним Криму і вторгнення до України.
«Чи прийме Трамп незаконну анексію Путіним Криму? Чи визнає він російські протекторати Донецька й Луганська, відібрані в України?» – запитує автор. Він нагадує Трампові, що Росія нині підтримує екстремістські політичні партії в Європі, здійснює десятки безвідповідальних військових маневрів на морі і в повітрі на всьому континенті і здійснює кібернапади на своїх сусідів, а тепер, можливо, і на США.
Для Європи, мовиться у статті, регулярне покарання нападів Росії на суверенітет і демократію є важливим і дедалі необхіднішим актом єдності континенту. Європейські санкції, що вимагають регулярного й одноголосного продовження, є вправою з європейського консенсусу, яка потребує провідної ролі і залучення США, наголошує автор.
Імовірне зняття санкцій було б потуранням зовнішній політиці Путіна і його поглядові на світ і несе загрозу того, що це може призвести до відчуження майже всіх європейських союзників і стати неповагою до демократичних підвалин Європи. Це також дало б чіткий сигнал: ціна за порушення давніх домовленостей і неспровоковане вторгнення до іншої країни – лише пара років санкцій. Таку ціну Путін уже радо заплатив.
Натомість, мовиться у статті, США мали б дати ширшу відповідь на агресію Росії, ніж просто санкції – це мав би бути процес нарощування тиску, що відобразив би важливість партнерства з Європою і погляди США на міжнародний порядок загалом. «Якщо Трамп дійсно хоче, щоб до США ставилися з повагою, він не може винагородити поведінку Путіна за кордонами Росії зняттям санкцій», – наголошує автор.