Дослідники людського мозку кажуть, що книжка формує не лише світогляд, але й свідомість. Поява книжки створила цілком новий світ, де поширювалися ідеї, які можна було передати лише писаною мовою. Як Україна зі своєю великою традицією «писаної мудрості» вписується у новий світ нечитання? Про це Радіо Свобода розповіла культуролог, мистецтвознавець, керівник видавничих проектів Діана Клочко.
– Ви погоджуєтеся, що світ, з Україною включно, повертається у «світ до книжки», і яким він був той світ?
– Дуже складно уявити світ до книжки. Тому що книжка була завжди. Інше питання, що вона мала іншу форму. Давня книжка – це була одна з найкоштовніших речей. Вона коштувала завжди більше, ніж будь-яка людина, якщо мати на увазі людину в рабовласницькому світі. І в давньоукраїнському суспільстві, пошана до книжок стосувалася того, що книжки були дуже нечисленні. Їх виготовленням займалися тільки дуже навчені люди у монастирях, у скрипторіях монастирів. І книжки курсували дуже обмеженими шляхами.
До друкованої книжки Україна не мала взагалі традиції графіки. А тут вони просто раз – і з’явилися. З’явилася нова форма бачення світу взагалі
Але все якось дуже швидко змінилося у 16 столітті. Просто блискавично змінилося, коли з’явилася друкована книжка. Тому що вже після того, як з’явилися перші верстати, як з’явилися перші друковані книжки, це вже 17 століття, життя з книжкою – це була норма. Цей перехід від рукописної книжки ілюстрованої, неілюстрованої до друкованої книжки, його ніби на теренах України дуже-дуже чекали. Те, що в 17 столітті вже працюють так багато друкарень, так багато папірень, так багато граверів, прекрасних граверів, витворюється такий новий візуальний пласт, і цей візуальний пласт графічний, що дивовижно. Тому що до друкованої книжки Україна не мала взагалі традиції графіки. А тут вони просто раз – і з’явилися. З’явилася нова форма бачення світу взагалі.
– Чи можна говорити про те, що в цей момент культура читання перестає бути елітарною і стає більш популярною в Україні?
17 століття – скільки школярів вже, скільки бурсаків, скільки вже людей, у яких книжка – це норма в хаті
– Якщо зважати на те, що і в Острозі, і в Києві виникають потужні гуртки, і там теж незрозуміло звідки ніби самі собою беруться люди, які укладають і граматики, і азбуки, абетки, і починають віршувати, і з’являються і школярі, і тлумачі. Це означає, що проблема була тільки в масовості. Бо це бажання бути людьми книги, уже було. І тут ще є один нюанс. Все таки дуже багато книжок – українських, недрукованих, писаних книжок – їх все таки вивезли багато з України. І багато знищено. Тому, що таке було елітарне і масове, це все ж таки для мене залишається під питанням. Але не забуваймо, що 17 століття – скільки школярів уже, скільки бурсаків, скільки вже людей, у яких книжка – це норма в хаті.
– Ми зараз, як говорять сучасні дослідники, повертаємося у цей світ усного спілкування і світ картинок, світ візуального спілкування. І говорять про те, що читання насправді формує не лише світогляд, але й свідомість. Як відрізняється, на Ваш погляд, свідомість людей, які спілкуються картинками або короткими фразами у Фейсбуці, від тих людей, які читають книжки, спроможні прочитати великі обсяги, утримати це в голові, створювати нові зв’язки між тим прочитаним?
– Це дійсно два типи, абсолютно різних типи мислення. Тому що ті, хто спілкуються короткими фразами, хто реагує на заголовки, кому важливі слогани, хто підхоплює коротку цитату, хто стискає це все до якихось таких ніби м’ячиків, якими спілкується, і якими перекидається, таких от фразочок, не стільки навіть речень, а фраз, тобто це ще й має на увазі, що це стискається з точки зору самої структури мовлення, і ті люди, які мислять, якщо не абзацами, то складнопідрядними реченнями.
Це навала візуальної інформації, буквально навала. І недарма одна із найпопулярніших зараз видів книжок у світі – це все таки комікс
Це два різних типи мислення. А те, що стосується картинок, то все ж таки ми вступаємо у цей прекрасний новий світ, аналогів якому немає у минулому. Тому що кількість картинок, кількість піктографічних зображень, кількість знаків, які зараз зчитує сучасна людина, навіть якщо вона не живе в мегаполісі чи у великому місті, вона не порівняна навіть з тим, що в древності мала засвоїти дуже освічена людина. Тобто, це навала візуальної інформації, буквально навала. І недарма одна із найпопулярніших зараз видів книжок у світі – це все таки комікс. Книжка по мистецтву і комікс.
Тобто візуальна книжка, яка людям потрібніша, ніж тексти. Людям потрібніше зчитувати картинки і бавитися в картинки, ніж у тексти. Це, на жаль, реальність, і це треба розуміти, тому що з’являться і діти, яким не потрібні будуть тексти, які будуть потребувати перш за все великої кількості картинок.
– Як, на Вашу думку, чи можливе повернення до нової, новітньої грамотності від того стану функціональної неграмотності, як знову ж таки вивчають західні соціологи і люди, які займаються питаннями освіти, до повноцінної грамотності?
– Так. Тільки тут знову ж таки питання – що таке грамотність? Тому що ці люди, такі візуали, як я їх називаю, які дуже добре мислять візуальними образами, це теж люди, які можуть формувати нові знаки, і можуть стискати інформацію, працювати з новими знаковими системами. Вони теж дуже потрібні. Інфографіка, наприклад. З нею працюють люди, які вміють працювати і з інформацією, і з зображеннями. Але проблема у тому, що читати такі великі тексти, розлогі, товсті книжки людство теж хоче.
Легкий компактний європейський роман також вже не задовольняє людей, які хочуть читати великі об’єми, жити великим таким романним простором. У нас за останній час не вийшло ні одного такого мегароману
Якщо ми подивимося на динаміку випуску таких великих, об’ємних романів, так їх у світі не стає менше. Їх також продукує нове покоління, і їх купують також. Тобто такий легкий компактний європейський роман також уже не задовольняє людей, які хочуть читати великі об’єми, жити великим таким романним простором. Я це також бачу як одну із тенденцій, з якими, наприклад, українські письменники не справляються. У нас за останній час не вийшло ні одного такого мегароману.
– Ну, якщо не згадувати Оксану Забужко, яка якраз і скаржиться на людей, які не можуть втримувати ці великі тексти, бо вже відвикли читати такі великі романи.
– Я б не сказала. Ви знаєте, навколо мене є дуже багато людей, які, наприклад, читають величезні романи тієї ж Ольги Токарчук. У неї такі грубезні романи, великі романи. І їх читають. Інше питання, що таких людей, напевно не дуже багато.
– І знову ми повертаємося до питання, чи книжка стає предметом елітарної культури?
– Дивлячись, яка, знову ж таки. Тому що книжка-комікс – це книжка масової культури. Це зрозуміло. А от книжка з мистецтва видавництва «Taschen», яке спеціалізується на книжках з мистецтва, – лідер по випуску.
– Я маю на увазі книжку без картинок.
– Бачите, тут знову ж таки, залежить від того, які є пропорції зображення й коментування зображення і власне тексту. Тобто вербальне і візуальне в інших пропорціях тепер є в книжці.