Неможливість виправлення судових помилок як порушення прав людини

Люди, які не визнали своєї провини або ж під тортурами обмовили себе, не можуть захистити свої права, бо в Україні досі відсутня процедура виправлення судових помилок. Що стоїть на заваді реалізації статей Загальної декларації прав людини, які вимагають права на справедливий суд? Про це Радіо Свобода розповів координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

– Практично неможливо побудувати правову систему, судову систему без виправлення судових помилок. Ми вже багато років наголошуємо на тому, що в Україні досі відсутня процедура виправлення судових помилок.

Після того, як в 2010 році відбулась «мала» судова реформа, «портновська реформа», у Верховного суду забрали повноваження і компетенцію переглядати кримінальні справи в порядку виключного провадження. З цієї пори, вже більше шести років, люди, які були засуджені ще за тим старим радянським, свавільним кодексом, не мають жодної правової процедури, жодної можливості переглянути ці кримінальні справи й реалізувати своє право на справедливий суд.

Ми – суспільство, у якому десятки людей відбувають довічне ув’язнення за сфабрикованими кримінальними справами і не мають жодної правової процедури і можливості піти в суд і спробувати довести свою невинуватість, спробувати добитися справедливості.

У Верховній Раді зареєстрований законопроект 2033а, який надає можливість, надає шанс, надає правову процедуру засудженим звернутися до суду й переглянути справи. Але досі його не ухвалили.

– Чому, на Вашу думку, парламент затягує ухвалення цього закону?

– Народні депутати, на мій погляд, не розуміють глибину цієї проблеми. Вони говорять про судову реформу, вони говорять про повноваження Верховного суду, але не говорять і не розуміють найважливішої тези, що не можна побудувати судову систему без механізму виправлення правових помилок.

Депутати не можуть не знати, що в Україні є люди, які зізнавалися у нескоєних злочинах під тортурами, що корумповані суди засуджували невинуватих – і при цьому продовжують блокувати ухвалення цього законопроекту.

Цей законопроект 2033а пройшов перше читання, був ухвалений за основу, а потім, коли його почали готувати до другого читання, коли він вже пройшов розгляд у комітеті і вже мали його виносити на друге читання, ми побачили шалений спротив. Чому його блокують? Мабуть, хтось не хоче, щоб переглядали справи несправедливо засуджених.

І це теж той негатив, який вони залишають по собі у році, що минає.

– Нещодавно в ув’язненні помер Олександр Рафальський, який домагався перегляду справи і який не визнавав своєї вини.

– Рафальський не дочекався перегляду і звільнення. Це – гучна справа, одна з 8, по яких ми намагаємося досягнути прогресу.

Родичі і захисники засуджених довічно вимагають зустрічі з генпрокурором

І найстрашніше, що по цій справі це вже третій фігурант, який загинув за схожих обставин. Єдиний, хто живий, – це В’ячеслав Барановський, він також хвилюється, переживає за своє життя. Незважаючи на всі ці обставини, ми зараз намагаємося піти в суд і в суді вже довести, реабілітувати Олександра Рафальського.

Ми дивимося, як відбувається такий «пінг-понг», коли суди відмовляють у перегляді справи за нововиявленими обставинами, хоча по справі Рафальського захисники знайшли обставини, які не були відомі суду. Вони зробили державну експертизу, яка докорінно відрізняється від тієї експертизи, що була покладена в основу обвинувачень. Незважаючи на ці аргументи, суди не бажають розглядати цю справу. Апеляційні суди їх зобов’язують, місцеві суди – Дніпровський, Дарницький – жоден суд не хоче цю справу розглядати за новими обставинами, незважаючи на те, що ці нововиявлені обставини очевидні.

– Але ж є випадки, коли несправедливо засуджені за важкі злочини, зокрема й убивства, скоєні серійними убивцями, таки виходять на волю. Так, принаймні, було із трьома засудженими, які під тортурами «взяли» на себе злочини «пологівського маніяка» Ткача?

– Справа в тому, що виходять на волю тільки ті особи, які потрапили, скажімо, у резонансне коло подій, коли про цих людей дізналися журналісти і справа набула потужного розголосу. Це стосується і тих осіб, по яких були сфальсифіковані матеріали в справах, і які відбувають покарання за злочини маніяків, які дійсно вбивали, дійсно знущалися і ґвалтували людей. Але це – поодинокі випадки, і вдається вийти одиницям.

Наведу вам приклад – рішення Європейського суду з прав людини «Нечипорук проти України». По цій справі проходило двоє осіб: Нечипорук і Йонкало. І незважаючи на те, що європейський суд акцентував увагу на порушеннях прав людини, а національні суди переглянули справу Нечипорука і його виправдали, Йонкала це не торкнулося. Це та сама справа, такі самі аргументи, такі ж обставини, але Йонкало не подавав до суду і його не торкнувся цей перегляд. Розумієте, в чому абсурдність такого підходу?

– На що можна сподіватися найближчим часом?

– Ми сподіваємося отримати експертний висновок Ради Європи щодо необхідності механізму виправлення судових помилок. Якщо цей висновок буде, то ми зможемо персонально спитати кожного депутата, чому він або вона не хоче голосувати за цей законопроект.

Нас надихає те, що попри все, люди не стали байдужими і їх хвилює поняття справедливості, люди розуміють, що без справедливого суду жодне з основних прав людини не може бути належно забезпечене.

Мені здається, якщо об'єднати зусилля і все ж таки домогтися ухвалення законопроекту 2033а, то це дало б шанс суспільству точно дізнатися, скільки в нашій країні людей, які відбувають покарання за свавільними, несправедливими вироками. І тільки після перегляду і виправлення цих доведених судових помилок можна буде говорити про побудову нової правової системи. Тоді вже можна буде говорити і про створення суду присяжних, і про інші вкрай важливі питання, які, на жаль, на сьогоднішній день не розглядаються.