(Рубрика «Точка зору»)
Нещодавно пройшла чергова річниця вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років. Це був час, коли звучали сумні та жалісні промови про невинно загиблих співгромадян, про велику трагедію, про те, що подібне не повинне повторитись…
Паралельно ми знову чули крики про те, нібито сьогодні відбувається «ще більший геноцид», бо в магазинах вже немає ковбаси по 2,20, а в обмінниках – доларів по 8… Дехто знову додумувався гавкнути, буцім то й Голодомору ніякого не було, і його дружно підтримували ватні загони нащадків партноменклатури, які в голодні роки ні в чому собі не відмовляли…
Проте найголовнішого ми, вкотре, не почули. Ми не почули відповідь на питання: «Хто відповість за цей страшний злочин?» і «Хто відшкодує збитки?»… Причини різні. Бо про це «не прийнято говорити». Бо «це нас роз’єднує». Бо можемо «спровокувати Росію»… Не можемо! Наші стосунки вже не можуть бути гіршими. Тому думати необхідно не про те, як би обійти гострі кути, а про те, як відновити справедливість.
Засудження сталінського режиму
Питання Голодомору в Україні вивів на чільне місце порядку денного президент Віктор Ющенко. Саме в часи його правління, з 2008 року, СБУ почала оприлюднювати перелік осіб, причетних до вчинення Голодомору в 1932-1933 роках. Для визначення цих осіб застосовувались і партійні документи, аби віднайти відповідальних за геноцид, включно з районним рівнем.
22 травня 2009 року СБУ порушила кримінальну справу за фактом здійснення геноциду в Україні у 1932-1933 роках, від якого померли мільйони людей, за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України. У листопаді звинувачених по справі назвали. Першим із них був Йосип Сталін.
Під час вшанування жертв Голодомору 1932-33 років (архівне фото)
Апеляційний суд міста Києва розпочав розгляд справи 12 січня 2010 року. Суд визнав, що Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар та Хатаєвич вчинили злочин геноциду, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України (геноцид), який, згідно з Конвенцією ООН від 26 листопада 1968 року, не має терміну давності. Однак… закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, у зв’язку з їхньою смертю.
14 січня 2010 року Віктор Ющенко звернувся до лідерів інших пострадянських держав, які, на його думку, постраждали від комуністичних режимів – Росії, Польщі, Грузії, Литви, Латвії, Естонії тощо. Він запропонував підписати спільну угоду про створення міжнародного трибуналу над злочинами комунізму.
Дивно виглядає, коли Росія, яка представляє себе на світовій політичній арені правонаступницею Радянського Союзу, стоїть в одному ряду зі своїми жертвами. Москва досі відмовляється визнавати Голодомор 1932-1933 років геноцидом, і чинить міжнародному визнанню найбільший опір.
Небажання Росії визнати Голодомор навіть просто злочином пояснюється просто – Російська Федерація не є і не може бути жертвою, вона була і є окупантом. Саме тому Кремль систематично виправдовує та відбілює злочинне радянське минуле, і передусім – сталінський період історії СРСР.
Політична карикатура Олексія Кустовського
Вище керівництво Росії воліє, щоб тема Голодомору взагалі не згадувалась як така, що очорнює злочинне радянське минуле, до якого Росія має стосунок як правонаступник СРСР. У Росії суди ухвалюють рішення, якими забороняється поширення деякої української історичної літератури: переважно історичних книг про Голодомор та злочини НК-ДПУ-НКВС в Україні.
І саме тому ми маємо вимагати засудження не ефемерного «сталінського режиму», а самої Росії як країни-агресора та окупанта, а також назвати прізвище кожного, включно з рядовими виконавцями, хто допоміг окупантам здійснити цей злочин не тільки на території сучасної України, але й на інших етнічних українських землях, зокрема – на Кубані.
Під час вшанування жертв Голодомору 1932-33 років (архівне фото)
Хто відшкодує збитки?
Ґрунтуючись на міжнародному досвіді організації судів і трибуналів стосовно геноцидних дій на Балканах, у Руанді та Судані, юридичній відповідальності держави за наміри вчинити геноцид або відсутність протидії йому, федеральний суддя США Богдан Футей переконаний, що саме Російська Федерація, до якої перейшло 95% власності СРСР, найбільшою мірою відповідає і успадковує відповідальність за всі дії та злочини радянських часів.
Для того, щоб досягти відповідного визнання в ООН, свого часу працювало багато експертів. Однак російська сторона з політичних причин заявила протест, заблокувавши з цього питання навіть дебати у Раді безпеки ООН. Україні необхідно спробувати звернутися до Міжнародного суду ООН в Гаазі. Україна повинна сама подавати судовий позов на Росію.
За судовим прецедентом, що виник під час процесу «Боснія і Герцеговина проти Сербії» 2007 року, встановлено, що існує відповідальність держави за акти геноциду, хоча Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948 року) й не містить окремих положень, які передбачають відповідальність держави. Остання навіть може бути притягнута до відшкодування потерпілим.
Німеччина повністю визнала свою відповідальність за дії гітлерівського нацистського режиму, і виплатила не тільки репарації державам-переможницям Другої світової війни, але і відшкодування всім жертвам режиму, наприклад остарбайтерам, яких насильно вивозили на роботи до Третього Рейху.
Сьогодні залишилося не багато живих потерпілих від Голодомору 1932-1933 років (зокрема, тих, хто дітьми пережив катастрофу). Проте є їхні родини, які можуть позиватися за те, що родичі стали жертвами Голодомору.
Нині Україні потрібно діяти різними способами. Зокрема, й далі намагатися досягти визнання Голодомору геноцидом в ООН, а також вести переговори з окремими країнами. Попри всі перепони, уряд України зобов’язаний і надалі працювати над тим, щоб ООН визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом.
Росія має відповісти. Не мертві комуністи-сталіністи, не ефемерний «сталінський режим», не «комуністична ідеологія», бо вони не є ані суб’єктами політики, ані нащадками чи спадкоємцями. Саме Російська Федерація є відповідальною за геноцид українців як на території сучасної України, так і на територіях сучасної Росії (Кубані, Тереку). І світ це повинен почути і прийняти.
Безвідповідальність породжує агресію. Відповідальність зупинить війну.
Дмитро Сінченко – координатор Всеукраїнської ініціативи «Рух державотворців»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода