Голодомор в Україні: що і чому має говорити Україна в ООН

Україна має скористатися послабленням міжнародного авторитету Росії і переконати країн-учасниць ООН ухвалити рішення у 2018 році про те, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом українського народу, наголошує історик Станіслав Кульчицький. Він закликав колег поставити крапку в низці питань, щодо яких у міжнародної громади виникають сумніви.

Попередня спроба голосування в ООН за визнання українського Голодомору геноцидом у 2008 році була невдалою. Україна зазнала фіаско через потужну пропаганду і протидію Росії, а також слабкість доказової бази українських вчених щодо злочинності дій Кремля, пояснює дослідник Інституту історії Національної академії наук України Станіслав Кульчицький.

«Російські вчені тоді дуже майстерно користувалися нашими помилками, емоційними сплесками, які суперечать науковим висновкам», – сказав він.

Відтак історик пропонує нарешті поставити крапку у низці питань, щодо яких міжнародна спільнота мала сумніви. І запропонував до обговорення аргументи, зокрема, з якими Україні варто звертатися до ООН для визнання Голодомору геноцидом.

Які тези має відстоювати Україна в ООН?

Перш за все, наполягає Кульчицький, варто провести чітку межу між голодами 20-х й 40-х років і Голодомором. За словами історика, вони мають різні причини і масштаби наслідків.

«Голодомор – «голодний мор» треба відділяти від голодів. Досвід інших країн показує, що ця трагедія повинна мати своє власне ім’я. І воно повинно писатися з великої літери. І голодомори у множині – це погано. Це інфляція і баналізація поняття. А це дуже небезпечно, оскільки заважає людям зрозуміти, що це був геноцид», – говорить Кульчицький.

Також історик закликає українців не називати Голодомор «голокостом». Кульчицький пояснює: Кремль не бажав знищити українців як окрему етнічну спільноту, однак намагався змусити українців забути свою національність і стати «радянськими людьми».

«Коли ж перед міжнародною громадськістю Голодомор зображали як «український голокост», саме це викликало опозицію в усьому світі. Чому? Бо у Третьому рейсі гітлерівської Німеччини наказували: де побачите єврея, там його і знищуйте. А хіба можна сказати, що радянська влада знищувала українців на кожному кроці? Це нісенітниця.

Мова не йде про етнічну чистку, мова йде про терор голодом».

Крім того, Кульчицький наполягає: «загальносоюзний» голод був і в Україні, однак лише у 1932 році. Він був спричинений конфліктом між державою і селянами щодо хлібозаготівель. Однак у 1933-му в Україні і на Кубані розпочався штучний мор голодом населення. Тож, наголошує Кульчицький, Голодомор в Україні має іншу природу: це був геноцид.

Світ має визнати трагедію, щоб вона не повторилася – історик

Зі свого боку Україна зробила максимум у внутрішній політиці, щоб Голодомор визнали геноцидом на міжнародному рівні, говорить заступник голови Українського інституту національної пам’яті, історик Володимир Тиліщак. Каже: українська держава ще у 2006 році на законодавчому рівні визнала Голодомор геноцидом, провела кримінальне розслідування злочину, надала обґрунтований висновок суду щодо цієї справи та засудила комуністичний тоталітарний режим як злочинний.

«Тому сьогодні ми можемо йти до світової громади з більш вагомим багажем доказів.

Україна повинна донести правду про цей злочин. Це надзвичайно потрібно і важливо. Це наша шана всім загиблим, а також нагадування світовій громаді про той злочин.

Це сигнал світу, що якщо він закриватиме очі на прояви авторитаризму, ксенофобської пропаганди, українофобії з боку окремих країн, зокрема з боку Росії, то ми маємо всі загрози повторення злочину геноциду, який вже мав місце», – сказав Тиліщак.

За його словами, в останні три роки робота над цим питання гальмувалася через обставини, які склалися в країні. Проте вже з цього року держава приділяє більше уваги проблемі, а з наступного активну роботу з донесення правди щодо Голодомору в світі розпочнуть Міністерство зовнішніх справ та Український інститут національної пам’яті.

«Важливо, щоб в Україні знали про цей злочин»

Міжнародна спільнота повинна визнати Голодомор в Україні геноцидом, однак важливо, щоб самі українці називали речі своїми іменами, наголошує доктор історичних наук Володимир Василенко. Правда про Голодомор має слугувати опорою нації проти агресивних намірів Росії щодо України.

«Мені байдуже, що кажуть в Уганді, в Індії чи Пакистані і чи визнають вони Голодомор. Але мені важливо, щоб в Україні знали про цей злочин, знали, чим він був викликаний і знали про агресивну суть нашого сусіда. Якщо ми не будемо нормально реагувати і оцінювати цей злочин, на нас чекають ще гірші випробовування. Сьогодні не обов’язково вбивати націю штучним голодом, можна вбити її національну ідентичність. І саме Росія, тобто та країна, яка організувала Голодомор, робить все для того, щоб знищити українську ідентичність, здійснюючи проти України не тільки збройну агресію, а й гуманітарну: мовно-культурну, інформаційну, проти історичної пам’яті і релігійну», – зазначив Василенко.

За результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг», 72% українців визнають Голодомор 1932-1933 років геноцидом. Не погодилися із цим твердженням 14%, ще 14% не визначилися.

Так, кількість тих, хто визнає Голодомор геноцидом, дещо скоротилася, порівняно з минулим роком, тоді їх було 80%. Однак є такою ж, як у 2014 році, і вищою, ніж була у 2010-2012 роках.