Історики застерігають, що оминання складних сторінок історії небезпечне

Велика Британія має темні сторінки історії, про які не всі британці люблять згадувати. Роль Лондона у работоргівлі, колоніальні завоювання, Ірландія та війни на Близькому Сході – ці теми можуть бути досить болісними. Проте і раніше, і зараз в країні лунають авторитетні заклики дивитися історичній правді в очі.

Колишній директор Британського музею Ніл Макгрегор розповідає про звужений погляд на історію:

«Ми в Британії використовуємо своє минуле, щоб утішати себе, відчувати себе сильнішими, нагадувати собі, що ми вглибині завжди були добрим народом... Лише часом і подекуди ми згадуємо про торгівлю рабами, часом про війни, але наголошуємо на світлих сторінках історії».

Цитує заяву британська газета Guardian з Берліна, де Макгрегор відкрив виставку, створену в Лондоні, «Німеччина – спогади нації». Британському способу оцінювати власну історію, який він назвав вартим жалю і навіть небезпечним, Ніл Макгрегор протиставив здатність сучасних німців критично оцінювати власну історію, зокрема зло нацистської епохи.

«Брекзит» за імперію

На те, що британська проблема не залишилися у минулому, вказує і Олеся Хромейчук, британський історик українського походження: «На підході до голосування, як виявилося, за «Брекзит» ці тенденції – висвітлювати тільки позитивну історію або позитивну історію поза контекстом всього іншого, що відбувалося, посилилися...».

Олеся Хромейчук викладає в Університеті Східної Англії і досліджує участь жінок у Другій світовій війні на сході Європи.

Вона вважає, що в Британії на тлі приготувань до референдуму відбувалося «не зовсім вибілювання сторінок, а приділення уваги тільки позитиву, не зачіпаючи негатив, зокрема імперського проекту». «З’явилася досить велика низка передач на радіо чи телебаченні, доступних і досить якісних передач, які розказували про здобутки імперії. Ми будували залізниці, ми привозили освіту в колонії – йшлося там. Але при цьому уникали ганебної сторони тих історичних подій, зокрема колонізації, работоргівлі», – каже Хромейчук.

Критичні оцінки британського минулого у самій Британії непоодинокі і зараз.

«Якщо забувати про складні сторінки нашої історії, – сказав Радіо Свобода журналіст і дослідник Ієн Кобейн, – то ми отримуємо спотворене загальне уявлення про себе, і, зрештою, виявляється, що ми не знаємо, хто ми як країна і як нація. Навіть якщо це не небезпечно, то можна точно сказати, що це досить нездорово».

«Жорстока Британія»

Ієн Кобейн пише книги про проблематичні сторінки британської історії. Одну з них він назвав Cruel Britania («Жорстока Британія») і розповідає в ній про причетність британців до тортур у наші часи.

Для наступного дослідження він вибрав назву The History Thieves («Крадії історії»), в якому стверджує, що оминання чорних сторінок історії – це не просто суспільне уподобання, а наслідок цілеспрямованих дій державної машини.

Уряд за урядом, стверджує він, працювали над тим, щоб замести «брудні сліди» і уникнути відповідальності.

«Коли ми почали залишати колоніальні володіння, – сказав Ієн Кобейн в інтерв’ю BBC, – то документи, які могли б осоромити уряд, знищували. Це робили відкрито в Делі і в Єрусалимі. Згодом – трохи прихованіше. У 50-х і на початку 60-х колоніальні адміністрації мали чіткі інструкції стосовно того, які саме документи і як треба знищувати».

Всупереч поетичному твердженню про те, що рукописи чи документи не горять, вони таки горіли. Їх також топили у морі. Частину документів забирали у Лондон.

Компенсація потерпілим

Жорстокість тих часів була розкрита на судовому процесі 2013 року у Лондоні, коли група колишніх учасників повстання «Мау-Мау» у Кенії домоглися відшкодування за знущання і тортури.

Завдяки виявленню таємних документів, які врахував суд, британський уряд був змушений виплатити 20 мільйонів фунтів компенсацій і просити пробачення.

Тодішній міністр закордонних справ Вільям Гейґ у парламенті визнав, що тисячі кенійців загинули у війні за незалежність від Британської імперії у 50-х і 60-х роках ХХ століття. Багато тисяч, точно не порахованих, зазнали знущань і катувань у британському полоні.

Вільям Гейґ

Ієн Кобейн вважає, що йдеться не просто про минуле: «У вересні 2014 року в британському парламенті прем’єр-міністр Камерон говорив про наміри Британії долучитися до війни в Іраку. Він заявив, що ми, британці – мирний народ. Але за останні 100 років британські військові майже постійно брали участь у якихось бойових діях у різних куточках світу. Кожного року наші солдати гинули. Такого не було з американцями чи росіянами, чи німцями, чи французами. Лише про британців можна сказати, що ми перебуваємо у постійному стані війни. Але, оскільки ми усього не знаємо і всього не розуміємо, то наш прем’єр-міністр може заявити, що британці – мирний народ, і ніхто не сміє йому заперечити».

Уроки для українців

Ієн Кобейн – один з тих, хто виступає проти самовихваляння і заплющування очей на незручну правду.

Олеся Хромейчук закликає і українців не дивитися на свою історію вибірково.

«Я не думаю, що у нас є брак знань «славних» сторінок історії. У нас є брак знань, крапка. Проблема не в тому, чи ми позитивно подаємо свою історію, а в тому, чи достатньо критично. Чи критично ми ставимося до ролі українського суспільства, населення України у власній історії. Я маю на увазі роль у Радянській імперії. Ми любимо обговорювати сторінки, де ми виступаємо як жертви, але не в інших ролях. Ми можемо так само говорити, чи має Шотландія вважати себе тільки підкореним народом, чи повноправною учасницею імперського проекту. Я думаю, що таке запитання треба ставити і в українському контексті», – пропонує Хромейчук.

Історик Олеся Хромейчук про імперське минуле британців і українців

Серед пропозицій: знайти і назвати українських виконавців московської політики Голодомору і з’ясувати повну роль українців в інших діях як Радянської імперії, так і інших державних утворень.