Злочинні рішення путінського режиму повинні бути скасовані – Гаррі Каспаров

Тринадцятий чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров після початку репресій, «Болотної справи» і виклику на допит вирішив не повертатися в путінську Росію і вже четвертий рік перебуває за кордоном. Гаррі Каспаров під час «Форуму вільної Росії» у Вільнюсі дав ексклюзивне інтерв'ю Російській редакції Радіо Свобода.

– Диктатура, подібна до путінської, не схильна до суто внутрішніх змін, тому що ступінь контролю за будь-якими суспільними процесами абсолютна.

Будь-який процес у Росії, який сьогодні відбувається, суспільно-політичний, перебуває під тотальним контролем Кремля. Якщо якісь процеси відбуваються, значить Кремлю це вигідно.

Розповідь про те, що вони не роблять чогось, когось не притискають, не саджають, бо бояться громадської реакції, смішна просто.

Після того, що відбувалося в Україні, після Криму, після звірячих бомбардувань Алеппо зрозуміло, що їм наплювати на все. Якщо якісь процеси в Росії ще відбуваються, значить Кремль вважає, що в його порядку денному це важлива частина. Зрозуміло, чому.

Це не тільки питання «легітимізації» анексії Криму через процес участі опозиційних партій у так званих «виборах», це ще серйозний важіль до аргументації путінської агентури на Заході, яка постійно посилається на ці процеси, так звані «виборчі», як на демонстрацію гібридності режиму.

Так звані «вибори» в окупованому Криму, 18 вересня 2016 року

Як тільки ви чуєте розмову про гібридний режим, можете не сумніватися, що це частина путінської пропаганди.

– Ви перебуваєте чотири роки в політичній еміграції. Що принципово змінилося за цей період, яким став путінський режим?

– Мені здається, говорити про принципові зміни не має сенсу, тому що режим розвивався за своєю внутрішньою логікою формування диктатури. Сьогодні він, можна вважати, сформувався повністю, тому що вже з'явилися всі елементи класичної диктатури – це одноосібне правління, вождь, фюрер, називати можна як завгодно, незалежно від формального звання, титулу, який правитель носить. Відкрито використовуються елементи фашистської ідеології, якої стає все більше. Зовнішня агресія, анексія територій сусідніх країн. Постійне зростання градусу протистояння, конфлікту з вільним світом.

І вже дивлячись на ситуацію в Криму з кримськими татарами, можна говорити про початок геноциду проти цього народу.

– Чого домагається Путін, додаючи до агресії в Україні операцію в Сирії? Це все-таки завдання мобілізації населення, військових тривог чи це мета масштабна – дестабілізація Заходу?

– Всі дії Путіна цілком укладаються в логіку виживання подібного режиму. Диктатор рано чи пізно вичерпує економічний порядок, який дозволяє йому підтримувати або навіть підвищувати рівень добробуту людей. Багато в чому це відбувається, коли у диктатора, який прийшов до влади на хвилі невдоволення попереднім режимом, зазвичай або демократичним, або близьким до такого, з'являється економічний ресурс для того, щоб створити відчуття поліпшення життя. Завжди це призводить до такого обміну благополуччя на громадянські свободи. Але рано чи пізно це вичерпується, тому що ніякого внутрішнього зростання за рахунок підвищення продуктивності праці, інноваційних технологій диктатура не пропонує.

Думати треба не про те, чи буде Путін шукати на карті нові точки для підвищення градусу протистояння з вільним світом, для створення нових конфліктних зон, а де конкретно він це зробить. Тому що логіка цього розвитку, логіка його виживання сьогоднішнього політичного багато в чому залежить від того, як жорстко він реагуватиме на різні світові процеси.

І в цьому плані конфронтація із Заходом є для нього першочерговим завданням. Тому що для підтримки власного образу невразливого політика, вождя, єдиного здатного захистити країну від зовнішніх загроз, йому необхідний не просто конфронтаційний режим з Європою, Америкою, а саме постійна демонстрація власної переваги.

– Реакція Заходу, наскільки адекватно оцінюється Володимир Путін, як загроза вільному світу? Наскільки ефективні ті ж санкції?

– Захід традиційно намагається уникнути непотрібної конфронтації, особливо зараз, коли рівень добробуту на Заході зріс у другій половині ХХ століття після Другої світової війни. Після закінчення Холодної війни виник консенсус західних еліт, що треба домовлятися, треба шукати можливість домовитися, тому що будь-яка домовленість краща за конфронтацію. У цьому є певна логіка за умови, що всі інші дотримуються навіть якщо не цієї логіки, то, принаймні, близької до неї.

На жаль, Путін виявився в цьому плані хорошим психологом, зрозумівши, що Захід готовий іти на різноманітні поступки для того, щоб уникати потенційно великої конфронтації, почав реалізовувати свою програму розширення особистої влади за межами Росії.

Можу сказати, що тільки зараз ми починаємо розуміти масштаб путінської агентури і лобістських можливостей в Європі і в Америці.

Думаю, що навіть у роки розквіту Комінтерну Сталін не міг мріяти про такий ступінь впливу всередині головних політичних і фінансових інститутів на Заході. Звичайно, були впливи через комуністичні партії, через робочі рухи, профспілки, але те, що може виникнути ситуація, коли політики найбільш різноманітного спектру, від ультраправих, до респектабельних правих і лівих, до ультралівих будуть так чи інакше задіяні в різних операціях з розширення впливу Путіна, кремлівського диктатора, звичайно, уявити таке було практично неможливо.

Ми бачимо в Європі сьогодні дуже багато політиків, бізнесменів, вони говорять про те, що санкції треба скасовувати, проіґноруймо Крим, Україну, треба робити бізнес з Росією. Але мені здається, що поступово ця обстановка змінюється.

Мені здається, багато чого буде залежати від американських виборів. Розгромна перемога Гілларі Клінтон, яка зараз здається вірогідною, вона дасть якийсь поштовх. Трамп – це багато в чому породження всього цього процесу, пов'язаного зі зростанням націоналістичних настроїв у Європі, з перемогою ультраправих на референдумі в Нідерландах щодо асоціації з Україною, щодо «Брекзиту», зростання популярності Марін Ле Пен, дуже тривожне зростання популярності ультраправих у Німеччині, вже двозначні цифри на виборах, вже вони навіть починають відтісняти партію Меркель у низці регіонів – це все, мені здається, ланки одного ланцюга. Розчарування, втома західного виборця, нездатність урядів, традиційних урядів центристських, правих, лівих, вирішувати ці проблеми і пошук альтернативи, зазвичай це буває харизматична ультраправа альтернатива.

Спікер Держдуми Сергій Наришкін та Марін Ле Пен. Москва, квітень 2016 року

Тому, мені здається, поразка Трампа, причому розгромна, може стати холодним душем для всього цього руху. Певною мірою це допоможе для стабілізації ситуації і у Франції, і в Німеччині.

– Україна, на Ваш погляд, чи можлива нова конфронтація якраз там, на цьому полі? І наскільки успішно українська влада реалізує ті ідеї, які на Майдані висунув народ України?

– З того, що я знаю, читаю, можу аналізувати, складається відчуття, що очікування Майдану багато в чому виявилися нереалізованими. І це велика проблема як внутрішньополітична в Україні, так і зовнішньополітична для України. Тому що багато хто на Заході очікував позитивних змін.

У цьому випадку, кажучи про нас, про тих, хто хоче змін у Росії, зміни в Україні позитивні теж були б украй бажані, тому що вони могли б створити образ змін у країні, ментально настільки близькій Росії історично, що це, звичайно ж, було серйозною проблемою для путінського режиму. Саме тому Путін продовжує ставити за мету дестабілізацію становища в Україні.

Я вважаю, що путінська агентура продовжує працювати. Плюс не треба забувати, що країна перебуває у стані гібридної війни, війна реально не припиняється, люди продовжують гинути на лінії розмежування.

Тиск на українську владу, в тому числі з боку європейців, не слабшає, тому що їм усім хочеться цього головного болю позбутися. Путін намагається на цьому грати, щоб продавити свій план, втиснути «Лугандонію» в політичний простір України і тим самим паралізувати будь-які можливі реформаторські спроби. Інша справа, що навіть у сьогоднішніх умовах, коли існує реформаторський потенціал Майдану, Україна ледве виходить, якщо взагалі виходить зі свого минулого.

Звичайно, швидкість змін в Україні залишає бажати кращого.

– Є проблема, яка дозволила Путіну зробити те, що він зробив з російською опозицією, зі владою – це Крим. Як вирішувати цю проблему?

– По-перше, те, що зробив Путін з опозицією, сталося задовго до Криму. Крим – це якраз уже злочин міжнародний, вчинений режимом в умовах, коли внутрішня опозиція була практично повністю розгромлена. Ми розуміємо, що Крим для Путіна був частиною широкомасштабної агресії проти України, порушення її суверенітету. Агресія не досягнула поставлених цілей, але анексія Криму була здійснена.

«Зелені чоловічки» поблизу Сімферополя. Крим, березень 2014 року

Анексія Криму є злочином, тому всі розмови про те, що ми повинні враховувати чиїсь інтереси, злочин є злочином, так само, як є злочини всередині країни, вчинені з порушенням російської конституції, російських законів, точно так анексія Криму є злочином, в тому числі і за російськими законами, тому що Росія підписала купу договорів з Україною, починаючи з 1991 року, всі російські президенти підписували якісь договори, і Єльцин, і Медведєв, і Путін, усі російські парламенти їх ратифікували.

Тому ніяких пояснень з приводу збройного захоплення Криму і проведення так званого «референдуму» під дулами автоматів бути не може.

Питання Криму, з моєї точки зору, як і багато інших питань, пов'язані з порушенням російського законодавства, російської конституції, російських міжнародних зобов'язань, має вирішуватися в пакеті новою російською владою, я вважаю, що це можуть бути установчі збори, той орган законодавчий, який повинен буде формувати нову російську державність, він вирішує питання з Кримом пакетно.

Це повинно зайняти одну хвилину, злочині рішення путінського режиму всі повинні бути скасовані.

Наступний процес уже передачі, звичайно, займе певний час. Безумовно, тут є інтереси російського населення, яке живе там. Тобто це все насправді є питаннями обговорення. З тією ж упевненістю, з якою я говорю, що це необхідно зробити в одну хвилину, я точно так само і з таким же запалом готовий захищати інтереси російського населення, розуміючи, що ця проблема існує, вона є реальна.

Насправді ми розуміємо, що як такої проблеми російського населення в Криму не було і не буде. Неможливо собі уявити, що Україна як частина європейського політичного простору почне проводити путінський курс щодо російського населення в Криму. Не можна, на мій погляд, це груба помилка російської опозиції, розділяти злочини режиму всередині країни і за кордоном.

Крим – це такий же злочин, як те, що зараз відбувається в Сирії, як те, що відбувалося з Грузією, де-факто анексія грузинських територій, як і злочини, пов'язані з порушенням конституційних прав російських громадян всередині Росії.

– А Ви виключаєте сценарій, що у відповідь на жорсткий тиск Заходу Путін остаточно бере в заручники все населення і перетворює свій режим в аналог північнокорейського?

– На жаль, нічого виключати не можна, тому що кожен день зволікання в протистоянні таким диктатурам підвищує ціну цього протистояння, знову-таки ми знаємо це з історії. Питання в тому, наскільки сьогодні путінські еліти готові до такого протистояння.

Мені здається, північнокорейський варіант для Росії практично неймовірний сьогодні. Якщо почекати ще кілька років, можливо, зачистка простору дійде до такого рівня, коли диктатор зможе робити божевільні речі, розстрілювати половину своїх найближчих соратників, зберігати контроль.

Я думаю, Путін, у великій мірі я вважав би його не класичним диктатором, а «хрещеним батьком», який очолює розгалужену мафіозну структуру. Очільник мафії все-таки повинен дотримуватися певного балансу, він хребет, він повинен реагувати на зміни ситуації. Він при владі не тому, що його хтось вибрав там, вибори формально існують, а тому що він гарантія балансу. Поки ця ситуація зберігається, уявити собі північнокорейський варіант практично неможливо. І саме тому я вважаю, що жорстка позиція Заходу сьогодні, по-справжньому жорстка позиція, яка змусить російські еліти вибирати, вона може привести до змін, причому набагато раніше, ніж багато хто з нас навіть думає.

Повний текст​ – на сайті Російської служби Радіо Свобода