На ядерні кнопки Путін натискати не збирається – експерт

Про кадрові зміни у вищих ешелонах влади Росії і еволюцію російської бюрократії Російській редакції Радіо Свобода розповіли доктор історичних наук, колишній співробітник Російського інституту стратегічних досліджень (РІСД) Олександр Ситін і економіст, науковий співробітник російського Інституту економіки перехідного періоду імені Е.Т. Гайдара Сергій Жаворонков.

– Навіщо в розпал виборчої кампанії до Держдуми Росії, коли владі треба зосередитися, раптом несподівано змінюють голову адміністрації президента Росії Сергія Іванова, відправляють його на таку спеціально створену для нього посаду, хоча і не виводячи з Ради безпеки. І з'являється такий раніше непримітний чоловік Антон Вайно. Ваші думки?

Антон Вайно (2010 рік)

​

​Олександр Ситін: Мабуть, можна сказати, що на місце людей, які могли б за якихось обставин мати власну думку і висловлювати її, приходять люди, які цього робити не будуть. Тому що абсолютно очевидно, що як зовнішня, так і внутрішня, так і особливо економічна політика все далі і далі заходить у кризу.

Тут два варіанти, або дійсно у Сергія Іванова було готове це рішення, що він хоче піти сам дуже з багатьох причин, щоб не нести додаткову відповідальність, може настала певна криза зі здоров'ям, я все це можу допустити. Або другий варіант: зачищається повністю простір, ставляться функціонери, які особисто всім зобов'язані президенту, відповідно, вже будь-які варіанти власної думки виключаються повністю.

Сергій Жаворонков: Я б все-таки не переоцінював би революційності цих змін. Я нагадаю, що з 2012 року, коли було сформовано нинішній уряд після переобрання Путіна, у нас, по-моєму, тільки один міністр був відправлений у відставку – це Сердюков, усі інші міністри досі перебувають на своїх посадах, незважаючи на кризу, за останні два роки жоден міністр не позбувся своєї посади.

Мені здається, що, з огляду на принизливість посади, яка була запропонована Іванову, це навіть не помічник, не радник президента, мабуть, він чимось розгнівив першу особу, мабуть, можливо, порушив якісь правила субординації.

На мій погляд, ця відставка, безумовно, не пов'язана зі станом здоров'я. Завжди, коли когось таким чином виганяють, то прихильники вигнаного і сам вигнаний починають пояснювати, що так, я сам просився. Звичайно, ми розуміємо, що з таких посад не просяться. Вплив цієї відставки на внутрішню політику, я не вважаю, що буде серйозним.

Голова адміністрації президента після Волошина – це, по суті, тіньовий міністр закордонних справ. Це людина, яка займається різними міждержавними переговорами, перш за все в тому, що стосується колишнього СРСР, СНД, але не тільки.

Напевно, варто вбачати у відставці Іванова і якусь, може, недовіру до тих зовнішньополітичних рішень, які він пропонував. Тема ця закрита, публічно Іванов практично нічого про зовнішню політику не говорив. Виходячи з того, що ми знаємо, що близькі до Іванова люди були безпосередніми виконавцями нападу на Україну навесні 2014 року, то цілком можливо, що Іванов якось, може, перевищив рівень радикальності, на який готовий піти Путін. Тому що Путін зараз у зовнішній політиці, на мій погляд, вичікує.

– Сергію, як Ви думаєте, в сьогоднішній ситуації може Росія годувати війну, годувати війну на Донбасі, годувати ці «республіки», кілька мільйонів осіб, зброя, пальне, все ж це грошей коштує, а ще й Крим?

​Сергій Жаворонков: Безумовно, це коштує грошей. Я нагадаю, що у нас закриті статті бюджету збільшилися з 2012 року з 10 до 25 відсотків. Очевидно, що з цих витрат фінансується і війна на Донбасі, і війна в Сирії, витрати ці дуже серйозні. У нас тільки на так звану «оборону» витрачається більше трьох трильйонів рублів – це фактично п'ята частина витрат бюджету, а якщо сюди додати правоохоронну діяльність, то це буде вже п'ять трильйонів рублів – це фактично третина бюджету, абсолютно дикі цифри. Таких пропорцій немає в жодній розвиненій країні світу. Наприклад, військові витрати в США становлять 12 відсотків бюджету, в європейських країнах зазвичай складають приблизно 6-7 відсотків витрат бюджету. Так, це дуже дорого.

Але, власне, в поданні Путіна, в чомусь він, напевно, має рацію, головне – наявність армії боєздатної, готової воювати – це єдиний козир, який є у путінського режиму на міжнародній арені. Тому що ні привабливого образу майбутнього, ні ідеології, ні економічних успіхів, ні економічної могутності Росія продемонструвати світу не в змозі. А що вона в змозі продемонструвати – це дійсно досить потужну армію, яка готова воювати. Цією армією Путін збирається шантажувати весь світ приблизно за тією ж логікою, як це робив Радянський Союз. Путінські агенти в західних країнах будуть кричати, як за радянських часів кричали, що краще бути червоним, ніж мертвим, пояснюючи необхідність нескінченних поступок Путіну тим, що це дуже небезпечна людина, якщо ми його розлютило, то він ядерну кнопку натисне.

Насправді зрозуміло, що ні на які ядерні кнопки Путін, як і брежнєвське політбюро, натискати не збирається. Ці люди абсолютно цинічні і вмирати їм страшно, але вони створюють такий мінливий образ про себе для того, щоб вибивати зі своїх зарубіжних контрагентів різні поступки. Ось ми бачимо, до речі, що з точки зору постачань зброї Україні цей шантаж досить ефективно спрацював, фактично жодна країна велика не оголосила про готовність постачати Україні летальне озброєння.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода