За що загинув Павло Шеремет?

О 7:45 20 липня 2016 року в центрі Києва була підірвана машина, за кермом якої був співробітник «Української правди», засновник проекту «Білоруський партизан», колишній ведучий телеканалу «Громадське телебачення Росії», а також російського телеканалу ОРТ Павло Шеремет. У студії Російської редакції Радіо Свобода його загибель обговорили російський політик Володимир Мілов, журналіст Матвій Ганапольський та лідер «Об'єднаної громадянської партії» Білорусі Анатолій Лебедько.

– Звідки таке страшне вбивство?

Володимир Мілов: Вимальовується великий букет мотивів і організаторів. Це може бути і з України слід, може бути і з Росії, а може і з Білорусі. Ми знаємо, що він був особистим ворогом Олександра Лукашенка. Тобто зараз вкрай важко щось говорити.

– Матвію, що Ви думаєте про те, чи стежили за ним, чи полювали, було за що?

Матвій Ганапольський: Шеремет політичне життя Білорусі, Росії та України знав до тонкощів, до обертонів. Його вночі розбуди, він скаже не тільки про офіційне політичне життя, але і про всі підводні, підкилимні історії. Тому він, перш за все, був найкращий професіонал, причому свій, він не був стороннім тілом в українській журналістиці.

Трагедія сталася. І я хочу сказати ще одну річ, справа в тому, що у нього була одна важлива нагорода, яку не всі знають. Його нагородило ОБСЄ за професійну журналістику і за те, що він боровся за права людини. Паша Шеремет був спокійним правозахисником, методичним. Особисто для мене це – грандіозна втрата колеги, прекрасної людини.

– Анатолію, що Ви думаєте про те, що сталося?

​Анатолій Лебедько: Думаю, як аналітик Павло Шеремет багато в чому відбувся тут, в Білорусі. Символічно, що за весь день на білоруському телебаченні не прозвучало взагалі жодного натяку на трагедію, про яку сьогодні говорять сотні тисяч людей, вона обійшла «Белтелерадіокомпанію», де починав Павло Шеремет як журналіст. Це дуже символічно для сьогоднішньої Білорусі.

Так, це людина зі списку особистих ворогів Олександра Лукашенка. Для того, щоб звільнити Павла з в'язниці, куди його відправила білоруська влада, потрібно було втручання президента Єльцина. Павло написав, напевно, перший такий бестселер про білоруську політичну систему, про лукашизм. Це була його книга, яка, звичайно ж, і по сьогоднішній день залишається на полиці у багатьох мислячих людей.

Звичайно, Паша Шеремет був чоловік, якого позбавили білоруського громадянства, влада зробила все, щоб його вичавити з країни – це правда. Але навіть фізично не перебуваючи в Білорусі, тому що у нього стояли штампи про позбавлення громадянства, Паша весь час тут був. Він створив один з найцікавіших, найпотужніших інформаційних ресурсів сайт «Білоруський партизан», який до сьогоднішнього дня, вибачте, – залізна скалка в одному місці у цієї системи, це дійсно так.

Паша весь час смикав громадянське суспільство справою Завадського. Я нагадаю про викрадення і вбивство телеоператора, з яким разом працював журналіст Шеремет ще на каналі ОРТ. Це політичне вбивство, і Павло про це весь час говорив. Де б він не був, на яких би форумах міжнародних, він постійно був дзвоном, який говорив про справу Завадського, про справу Гончара, про справу Юрія Захаренка.

Звичайно, я не можу сьогодні говорити, що є «білоруський слід», але те, що це хороша новина для багатьох людей, які на вершині політичного айсберга в Білорусі. Білорусь і так країна, яка живе в страху, в самоцензурі, таке вбивство, очевидно, політичне, пов'язане з професійною діяльністю Павла Шеремета – це ще більш поглиблює самоцензуру, ще більше сіє страх. Страх – це комфортна ситуація для нинішньої влади.

Тож хто б не стояв за цим убивством, замовники і виконавці, в будь-якому випадку – це величезна втрата для Білорусі, і в принципі це працює на млин білоруський влади. І останнє: тут перераховували титули і нагороди, я думаю, що найбільшою нагородою Павла було те, що його дійсно поважала величезна кількість людей. Любити, може, не любили всі, але повага до нього як до професіонала – це безумовно завжди було, це, напевно, і залишиться.

– Володимире, все-таки рука Москви, вона могла дотягнутися до Києва? Я читаю зараз коментарі, говорять: ну що ви, це все там, у них, це все їхні, українські справи, Росії все це абсолютно не потрібно, режиму не потрібно тощо.

​Володимир Мілов: Я вам можу назвати три причини, чому Росія і російські спецслужби до цього могли бути причетні до загибелі Павла Шеремета. Перша: у них є досвід, їх ловили за руку на політичних вбивствах, в тому числі міжнародних. Найгучніша – це вбивство Зелімхана Яндарбієва в Катарі, де вони просто попалися, потім видряпували цих вбивць. До речі, підклали бомбу в машину. Дипломатичними каналами їх потім вивозили назад. Друга причина полягає в тому, що є велика робота російських спецслужб в Україні, де їх знову ж ловили за руку. Третя причина важлива: я бачу, що вони зараз вже офіційно взялися за цілу низку відомих людей наших, які виїхали до України і працюють там, підтримують реформи, з критичною позицією до Москви виступають. Але знову ж таки, тут головне мотив.

– Матвію, можна я прочитаю якийсь текст, який я виловив прямо з-під повідомлення про вбивство нашого колеги і друга: «Такі, як Ганапольський і йому подібні, отримують громадянство українське, роблять все, щоб розірвати країну зсередини. Російським журналістам в Україні робити абсолютно нічого, нехай у себе порядок наводять в будинку і вказують своїм громадянам, своєму президенту, що і як робити в країні». Це абсолютно реальна людина, ніякий не бот, патріот України пише, прізвище у нього є, ім'я.

Матвій Ганапольський: Мене патріот України цей не цікавить. Я громадянство України отримав не милістю українського президента і не милістю цього патріота, а є таке правило: народжені в Україні отримують українське громадянство.

– Тут запитання таке: якщо є такі люди, то, можливо, деякі з цих людей, повоювавши, теж здатні взяти в руки зброю, наприклад, чи вибухівку.

Матвій Ганапольський: Дуже може бути. Тому мені абсолютно все одно, хто скоїв цей злочин, я дивлюся за політичним процесом, і мені важливо не когось звинуватити, тому що я не знаю, хто це зробив, а сказати: є правоохоронні органи, які повинні грудьми стати на захист журналістської професії. Ось і все, проста річ і ніяк інакше.

Володимир Мілов: У цьому сенсі дійсно, що стосується тесту на спроможність, потрібно показати, що в країні правоохоронні органи можуть працювати. Мені здається, що якраз в цьому випадку вони могли б багато чого зробити по гарячих слідах, тому що Шеремет і Олена Притула, наскільки є інформація, скаржилися на стеження, це означає, що, напевно, на якихось камерах спостереження можна цих людей знайти, багато що зробити в цій ситуації, вибухівка, сліди залишилися.

– Я поговорив з фахівцем в області спецслужб, він сказав, що це дуже професійно все організовано.

Володимир Мілов: Можливо. Але це треба якомога швидше розслідувати. Це дійсно завдання українців. У тому числі це не просто тест на спроможність правоохоронних органів, а на спроможність всієї їхньої нинішньої державності, тому що такі речі просто не повинні відбуватися.

– Анатолію, я побачив тут такий хитрий коментар, він знову ж про таку собі «многоходовочку» з Москви. Людина написала: «Знищити сильного антипутінського журналіста, підняти галас в Європі про свавілля київської влади та підставити Лукашенка». Могли так зіграти – підставити Лукашенка? Тим більше, що у пана Лукашенка були, напевно, мотиви для образ на Павла.

Анатолій Лебедько: Олександр Лукашенко належить до того типажу політиків, якого не треба підставляти, він сам підставляється і щодня своїми заявами, своїми діями. Для Білорусі ситуація чорно-біла. Шеремет був дзвонарем, який бив у дзвін цієї свободи, який дійсно не давав спокою владі. Звичайно, якщо немає дзвонаря, то він буде мовчати, принаймні, якийсь час. Незрозуміла доля «Белпартизану», одного з найбільш розкручених опозиційних ресурсів, що буде далі. Це так само багато в чому може лити на млин Олександра Лукашенка. Тому, я думаю, для нас ці запитання зараз дуже складні.

Я думаю, що смерть Шеремета – це, звичайно ж, виклик не тільки Україні, це виклик усім прихильникам змін на пострадянському просторі.

Зараз вкрай важливо, як скоро будуть названі імена вбивць. Для Білорусі це важливо, це дає можливість поставити на порядок денний наші політичні вбивства, які не розслідуються вже десятиліттями. Паша Шеремет, вигнаний з країни, в кінцевому підсумку він сюди повертається, на жаль, вийдуть тисячі людей його зустрічати, але, напевно, не так, як їм би хотілося.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода