Чи зобов’язана жертва агресії сплачувати борг агресору?

Кількість справ, поданих до різних міжнародних та українських судів проти Росії щодо її агресії проти України, зростає майже щодня. Це і міждержавні позови до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі, і позови до того ж суду від громадян, в тому числі іноземних, адже Росію звинувачують і представники жертв загибелі літака, що був збитий у небі над Донбасом 2014-го. Є і фінансові справи, пов’язані з компенсацією збитків та поверненням майна, захопленого у Криму. Є і справа заборони виплачувати «борг Януковича» державі-агресору. Але, на думку міжнародного юриста та викладача міжнародного права Михайла Буроменського, цих справ ще занадто мало і держава не зробила достатньо для того, щоб кожен українець, який постраждав від російської агресії, міг вимагати справедливості у міжнародному суді. А розмову ми розпочали з того, які з уже розпочатих процесів проти Росії можна вважати найважливішими для України на цьому етапі.

– На які суди Україна може розраховувати з найбільшою ймовірністю?

Михайло Буроменський

– Коли Україна звернулась до Європейського суду з прав людини як держава проти держави Російської Федерації, мова іде про ті величезні втрати, які Україна має внаслідок окупації Криму. Там дуже великі суми, вони сягають приблизно трильйона. Спирається все на порушення права власності, стаття 1 протоколу 1 європейської Конвенції з прав людини.

Окрім отаких великих справ, кожна з фізичних або юридичних осіб так само може звертатися щодо свого майна, яке було втрачене внаслідок цієї агресії. Причому мова іде передусім про Крим, а окрім цього, мова може іти про ті регіони Луганської і Донецької областей, в яких відбувається агресія Росії і де так само може поставати питання про відшкодування тієї шкоди, яка була завдана.

– Міністр юстиції України наводив такі дані, що вже є приблизно 700 позовів від українських громадян, але є і такі позови, які, наприклад, подавали іноземні громадяни. Вони також пов’язані із агресією Росії. Йдеться про випадок із літаком «Боїнг-777» «Малайзійських авіаліній» рейсу MH17 із Амстердама до Куала-Лумпура, який був збитий російською ракетою над територією України у 2014 році. Австралійські громадяни, родичі тих, що загинули, подали в суд на Росію. Наскільки ця справа, на Вашу думку, є перспективною? І що вона може означати для України?

– Щодо перспективності справ, тут говорити завжди дуже складно. Я думаю, що насправді у цього позову є перспектива в тому сенсі, що дійсно було порушення права на життя – це ключове, і, відповідно, суд міг би таке рішення ухвалити. Але що тут буде найскладнішим, з чим може бути пов’язана перспектива цієї справи, – це, по-перше, з результатами того розслідування, слідства, яке є зараз в Нідерландах і де будуть якісь результати оприлюднені щодо того, що все-таки відбулося з точки зору слідства. А з іншого боку, суд буде змушений все таки визнати того, хто відповідальний за цей пуск ракети. Тобто насправді перед Європейським судом із прав людини ще ніколи не стояли такі справи і він їх не розглядав.

– Ще одна справа, яку вирішив український суд, який наклав заборону на виплату Україною боргу Росії в розмірі 3 мільярдів доларів через агресію Росії. До цієї справи є великий інтерес за кордоном, тому що це є прецедент, коли держава відмовляється сплачувати борг у зв’язку із нападом на неї країни, яка їй позичала ці гроші. Наскільки український суд дійсно має повноваження у цій справі і наскільки вона є політичною більше, ніж економічною?

– Якщо ми говоримо про рішення, яке ухвалив тут український суд, то він це рішення ухвалив для того, щоб заборонити органам української держави здійснювати відповідні дії. Тобто з точки зору внутрішнього права, є рішення українського суду, яке набуло чинності, відповідно жоден з українських органів державних не має права сьогодні ці гроші сплачувати.

Таким чином, тут поставили бар’єр. І це абсолютно правильне рішення, з цієї точки зору. Ми розуміємо, що остання юрисдикція є та, яка зараз у Лондоні, вона мусить цю справу розглядати. І це дійсно унікальна певною мірою справа. Тому що дуже рідко такі справи насправді виникали і дуже рідко була можливість такі справи розглядати в міжнародних судових інстанціях.

Тут є певний аспект. Я б не назвав його політичним, я б назвав його міжнародно-правовим у сфері публічного права, він пов’язаний із необхідністю визначити, чи зобов’язана жертва агресії сплачувати агресорові відповідний борг. Я думаю, дуже непросто тут буде визначатися судові. Але з точки зору здорового глузду, з точки зору певної логіки, яка тут є, ця сума не є прозорою, як вона Україні видавалася, потім ця влада, якій вона видавалася… – я думаю, що для суду це буде мати значення.

– І ще одна категорія справ – майнові справи, пов’язані з анексією Криму. У міжнародний арбітражний суд у Гаазі передав свою справу Ігор Коломойський, який намагається відсудити у Росії свої збитки за те, що він не може користуватися аеропортом у Севастополі. І ще одна цікава справа, яка закінчилася також нещодавно – йдеться про те, що Україна виграла у Росії суд за танкер «Таманський». Цей танкер опинився в Туреччині і судове рішення виніс суд у Туреччині. Чи насправді настільки важливо в успіху українських справ, де буде відбуватися цей суд?

– Справа в тому, що навіть якщо буде відмовлятися виконувати це рішення Росія, якщо воно буде на користь позивача, то мова буде іти про те, що виконувати його можна буде в будь-якій державі, яка визнає юридичну силу цього арбітражу. Це вже буде питання до юристів, які будуть намагатися забезпечити його виконання. Через відповідне накладення арештів на майно Росії будь-де, якщо говорити про танкер. Звісно, таку справу в російських судах не виграли б, тому що російські суди визнають «закон» «входження» кримської автономії до складу Росії.

Будь-яка схожа справа повинна відбуватися в іноземному суді. І для нас дуже важливо, що ці суди визнають, що це – власність України, відповідно, що вона була «набута» Росією у незаконний спосіб. Відповідно, це означає, що вони стоять на позиціях, яку зайняла свого часу Генеральна асамблея ООН, яка не визнала анексію.

Тобто з точки зору міжнародного права це – територія України, окупована територія з усіма наслідками, які з цього виникають. Будь-який інвестор, будь-яка компанія, яка є у світі, чітко розуміє, що, входячи на цю територію, вона має шалений ризик. І цей ризик може перебільшити будь-які вигоди, які можуть набути ці компанії. Навіть російські компанії, які мають вихід на Захід, не хочуть інвестувати у Крим, тому що вони можуть опинитися перед загрозою санкцій на території Європейського союзу або в інших країнах, які підтримують санкції проти агресора.

На цю ж тему: