Українські пісні повинні звучати в ефірі у прайм, це обов’язкова історія – Кондратюк

Для підтримки української музики потрібні передусім не квоти, а пільгове оподаткування медіабізнесу. Про це заявив в інтерв’ю Радіо Свобода продюсер, телеведучий Ігор Кондратюк. Таким чином він прокоментував обговорення у Верховній Раді двох законопроектів про квоту української музики в ефірі. На думку Ігоря Кондратюка, пільгове оподаткування дасть більший квотний відсоток, ніж 35%, запропоновані депутатами. І якщо дозволити власникові радіохолдингу платити менше з прибутків, то він відкриє загальноукраїнську мережу з відповідним контентом. Де є українська пісня, там не може бути питань, чия це територія, наголошує Ігор Кондратюк. Він також розповів, чому не їздить до Москви грати у «Що? Де? Коли?», чому не пропонує в «Караоке на Майдані» пісні Ані Лорак, і чи тотожна для нього ведуча Оксана Марченко Вікторові Медведчуку.

Де є українська пісня, там не може бути питань, чия це територія – Кондратюк

Олександр Лащенко: Верховна Рада не змогла цього тижня проголосувати за жоден із двох законопроектів про квоту української музики в ефірі. Пропонували квоту не менше 35% від загального часу всієї музики в ефірі певного медіа. Відтак відповідний законопроект номер 3822-1 відправили на повторне перше читання, а 3822 – відхилили.

Депутат Віктор Кривенко («Блок Петра Порошенка») прокоментував в ефірі Радіо Свобода те, що Рада так і не ухвалила рішення з цього питання.

Віктор Кривенко: «А я задоволений, що цих 5 голосів не вистачило. І те, що обидва законопроекти направили на доопрацювання в комітет, то з цих законопроектів можливий один законопроект. Тому що ключова розбіжність, яка була, то це в який час відбувається так зване квотування – чи це з 6:00 до 22:00, коли в пройм-тайм у нас буде російська мова, а в обід, коли радіо ніхто не слухає, це буде українська мова…У нас є фіктивна норма під назвою національного виробника 50%, яка призвела до того, що в ефірі українською мовою 2%, 3%, 4% всього-на-всього. Хоча у нас зараз діє норма, яка зобов’язує національного виробника до 50%.

І в законопроекті, в якому я є одним із співавторів за №3822, то там було дуже чітко визначено, що 35% у кожній шестигодинці – з 6:00 до 12:00, з 10:00 до 18:00. І коли сьогодні ми поставили цю пропозицію, що ми готові підтримати альтернативний законопроект і проголосувати №3822-1, який є альтернативним, який з’явився пару днів тому, то, на жаль, лобізм деяких радіостанцій – їх, мабуть, можна зрозуміти, для яких прибуток є першочерговим, бо рекламодавці зараз звикли на менші бюджети, а тут треба на українську мову трішечки розкошелитися, вони за цей законопроект не проголосували».

Пане Кондратюк, як Ви вважаєте, треба ці 35 відсотків у кожній шестигодинці? Отака квота. Можливо, більша, можливо, менша? І чи потрібна квота взагалі?

– По-перше, Ви назвали мене продюсером. Наразі я лише телевізійний продюсер. Я перестав займатися шоу-бізнесом чи, принаймні, взяв тайм-аут. Коли я опікувався молодими співаками, там Козловським, Валевською, Табаковим, Лесею Киричук, Вороновою, Петром Дмитриченком, то у мене квота була як у продюсера. І я не уявляв собі українських співаків без українських пісень. Всі вони виконують, принаймні, декілька українських хітів. І Ви про це знаєте. Тому для мене особисто квота існує. Вся квота, може, пов’язана з тим, що я є україномовним українцем. І для мене не існує іншого середовища музичного, окрім того, в якому є обов’язково українська музика.

Що стосується відсотків, про які йдеться, то, по-перше, мені завжди було цікаво, чи виконується норма 50% українського виробника, яка наразі діє, яка наразі повинна в принципі регулювати можливість…

– … пан Кривенко стверджує, що не виконується.

– … я також це стверджую, тому що я слухаю наше українське радіо. І тому мені дуже смішно, що вводять нову квоту, не виконавши попередню. Це якось, як, знаєте, взяти план чогось, не виконавши попередній. Всі розуміють, що ти цей план не виконаєш. Це смішно.

Потрібне квотування. Але потрібне квотування, яке ніхто не назвав би квотуванням. Наприклад, на мій погляд, чому жоден з них (чи я це все пропустив) не ввів елементарну річ, як пільгове оподаткування? Бізнес працює завжди краще, коли він розуміє, де краща вода, де глибше, де світліше і де можна працювати. Будь ласка, українські радіостанції, які мають більший відсоток української музики, мають мати полегшене оподаткування.

Повірте мені, що власники великих холдингів, наприклад, «Русское радио», відкриють окрему радіостанцію, аби списати податки! Так скрізь було. І так повинно бути.

– В Україні такого не було?

– По-моєму, в Україні такого не існує. Наскільки я розумію. Я знову ж таки не є спеціаліст з законотворчості.

По-друге, я цікавився. Наприклад, мене абсолютно не влаштовує ситуація, коли немає хоча б однієї загальноукраїнської радіостанції, яка була би скрізь – від Ужгорода до Червонопартизанська Луганської області (нині Вознесенівки).

– FM-радіостанцію насамперед маєте на увазі?

– Так. Мається на увазі FM-радіостанція, мається на увазі та, яка крутила б поп-музику, рок-музику – не має значення. Сучасну музику. Такої радіостанції немає.

Якщо ви їдете з Румунії по цій знаменитій, розбитій вщент трасі Одеса-Рені, то ви будете ще до самої Одеси чути румунську радіостанцію. Коли я в Криму, я, починаючи ще з Красноперекопська, слухав «Радіо Росії». Але він не чує українську музику! Це нонсенс! Це абсолютний нонсенс! Ви заїжджаєте з Польщі, де ви слухаєте польську музику зокрема і у великій кількості. Ну гаразд, західна Україна – більш-менш українська музика лунає. Я цього ніколи не розумів!

– Пане Кондратюк, але ж Ви не будете заперечувати, «Національне радіо», радіо «Промінь» – вони ж і в режимі FM…

– Вони не є музичними радіостанціями. Я маю на увазі суто музичну радіостанцію, суто радіостанцію, яку, умовно, можна назвати «українське радіо «Хвиля», яке виключно українську музику транслювало б.

– Воно державним має бути, так?

– Байдуже.

– Але воно не прогорить?

– Дайте можливість Баграєву платити лише 1% із прибутків всієї радіостанції, то він відкриє загальноукраїнську національну мережу. Чому радіостанція «Мелодія» не є українською мережею? Ну, тому що вона колись, очевидно, пішла з російського холдингу. Там була ще якась намішана історія. То не має значення. Але це для мене незбагненно. Я без цього жити не можу.

Я коли знімав «Караоке на Майдані» на Арбаті, «Караоке на Арбаті» воно називалося, то я всім казав москвичам: люди добрі, мені не вистачає українських пісень, просто тупо не вистачає! Вибачте, за слово «тупо». До мене приходила «завсегдатайка» з-під Кременчука, тітонька, яка оселилася у Москві ще з часів після війни, і ми з нею співали українських пісень, тому що…

– Не вистачає в Росії чи в Україні?

– Коли я там працював. Не вистачало. Ні, я просто про те, що мені неможлива ця історія. І в мене в голові квота існує. Враховуючи особливо нинішню ситуацію, по-моєму, тим, у кого є мізки, зрозуміло, що ця ситуація відбулася у тому числі через те, що там, де є українська пісня, там не може бути ніяких питань, чия це територія.

– Отже, наскільки я Вас розумію, квоти не обов’язково, головне – пільгове оподаткування? Чи ні?

– Пільгове оподаткування дасть більший квотний відсоток, ніж Ви собі можете уявити!

В принципі, якщо на це законодавці не здатні, а здатні лише на квотування, то нехай квотують. По суті квоти – це грубий вираз з точки зору підтримки україномовної музичної продукції.

Я хочу заспокоїти усіх тих російськомовних виконавців, яких багато і які пишуть класну музику, до речі, і англомовних, яких просто збільшується в якісь геометричній прогресії, як для мене, з точки зору ефіру: у вас залишається 65%! От і вся історія. Не крутіть інші країни, користуйтеся своїми. Не так все погано. 65% ми залишимо для Потапа і Насті, для Лободи, для The Hardkiss, для багатьох інших, хто не співає українською мовою. Прекрасно!

І не треба мені казати, що вся англомовна музика, яка звучить в Україні, є якісною, такою, без якої ми не можемо обійтися. Це нонсенс і це неправда!

– А міжнародний досвід? Ви відстежували це? От Франція, наприклад. Італія…

– Я точно знаю, що є квоти. Люди квотують. Італійці бояться, що вони втратять свою музику. Хоча це мені смішно слухати. Те ж саме, мені смішно по відношенню до французів. До речі, кажуть, що французи нещодавно відмінили, але до того вона була там тривалий час. Не готовий сказати, скільки.

– А може тепличні умови і не потрібні українській пісні? Хай вона виживає в умовах ринку без жодних квот! От Славко Вакарчук (Ви ж не будете сперечатися, адже Ви в Росії бували) до війни їздив у Росію і повні зали його на біс викликали по 20 разів. В Україні я вже не кажу, яка у нього популярність. Без жодних квот і нав’язування.

– Те ж саме можна сказати про російських виконавців, що не всіх тут викликають на біс. У декого відразу після концерту розходяться.

Я не знаю, що таке капіталізм. У нас зараз не капіталізм. У нас зараз капіталізм в умовах війни. На мій погляд, це трошечки ситуація, яка відрізняється.

От я стверджую, що абсолютно порожній вакуум був у тому ж таки українському Криму з точки зору української культури. Я розумію, що там специфічна ситуація склалася. Але, з точки зору держави, це було неправильно.

– Ви бували з «Караоке», у Сімферополі, наприклад?

– Я був у Сімферополі, я був в Ялті, я був в Алушті, я був на півночі, я був у Севастополі, де був єдиний в Україні випадок, коли мені сказали: не розмовляйте українською мовою. На що люди його затикали, цього мужика і вигнали до біса. До речі, у 2013 році у нас був такий неслабенький вояж Кримом.

Але з точки зору пісенного простору, воно порожнє було. Це просто неправильно. Я не розумію: ми кинули цю територію раніше чи як?

Тому ті, хто кажуть: хай перемагає у конкурентній боротьбі українська музика, так можна тоді реально сказати, що переможе британський, брит-поп. І все. І до побачення! І це не зовсім правильно. І це не зовсім правильно у будь-якому відношенні. Особливо це неправильно з точки зору політики.

Я розумію, що якісна музика – це набагато краще, ніж музика з поганими текстами, поганою мелодикою і взагалі ніякими виконавцями. Але мені здається, що його досить, щоб було… не знаю, у якому відсотку. Відсоток – це найбільше те, що всіх бентежить. Я Вам скажу чесно, на мій погляд. Тому що, як тільки кажуть, що квота 35%. Перше питання: а чому 35%? Вони не питають про слово «квота».

На мій погляд, це питання радіостанцій. Це питання самого директора радіостанції.

– У цьому зв’язку є дійсно це потужне лобі радіостанцій і не лише радіостанцій, яке будь-якою ціною намагається протидіяти ухваленню можливого законопроекту, або, якщо його вже ухвалювати, на умовах цього лобі?

– Яке лобі? Я, до речі, не знаю.

– Там у чому справа? Якщо вірити пану Кривенку, він сказав, що цей другий законопроект, який розглядають, то там теж йдеться про ці 35%, але все ж таки не кожна шестигодинка.

– Можна вночі крутити українські пісні.

– Так, умовно кажучи.

– Я знову ж таки, думаю, що українські пісні повинні звучати у прайм. Це обов’язкова історія.

Квотну історію, з точки зору відсотків, я не готовий сказати. Для мене особисто у моїй голові українська музика має квоту більше ніж 50%. Не буду брехати. Думаю, що 50% точно є. Це не 35%, це набагато більше. І я без неї себе не уявляю. Чому директори радіостанцій допускають, що для них те інше – важливіше, то я цього не знаю.

– До речі, Ви ж самі з ними особисто знайомі. Чому Ви так вважаєте? Тому що у них менталітет такий чи звичка? Чи важко сказати?

– Дивіться, Кузін, Дроздов – вони з Білорусі. Вони – прекрасні пацани і прогресивні, і у всякому відношенні ті люди, які гідні працювати у бізнесі, але в них точно у голові немає української пісні. В принципі не може бути. Знову без претензії і до Кузіна і до «Хіт-FM» – до Дроздова. Я не знаю чому. От я чесно кажу.

Я почав з того, що коли я продюсував своїх українських виконавців, то у мене була квота. Ми ставили завдання авторам: напишіть нам гарну українську пісню, яка нам сподобалася б. Чи сподобалася б вона глядачам, то це вже показало би тестування після ротації, після зйомки кліпу і так далі.

Врешті-решт після «Палала» у Валевської пісня №1, хоч, може, хтось скаже, що це та співачка, яку вони слухають, але я просто про те, що українська пісня може бути якісною, може бути популярною і цікавою.

– Ви згадали відомого пана Кузіна, рокера, ведучого. Його думка, що ті патріоти, які зараз воюють на фронті, більшою мірою слухають якраз російськомовну пісню.

Сергій Кузін: «Музика як така буває або хороша, або погана – це жодною мірою не пов’язано з можливими спробами за рахунок когось зробити щось. Це все-таки комерційні радіостанції й ми відповідаємо на запити аудиторії. У зв’язку з подіями на Майдані ми і так прибрали всіх одіозних «дятлів», які там горлають про свої «скрепи» і так далі. Якщо я вважаю, що пишу пісні за визначенням гірше, ніж нам пропонує цей північний сусід, це повне визнання власної професійної некомпетентності. Як він може не давати розвиватися? Якщо я написав одну пісню, а ви – іншу, ми ж слухатимемо кращу пісню? І все. Це не секрет, я достатньо багато спілкуюся з хлопцями, які воюють і послухайте репертуар, який співають вони. Це і «Кіно», і ДДТ і так далі й тому подібне».

– Що скажете?

– Нічого не скажу. Скажу те, що люди співають дійсно якісну музику. Хто Вам сказав, що в 65% не увійдуть «Кіно» і «ДДТ»? Вони абсолютно точно увійдуть.

І Сергій сказав про «дятлів». Так «дятлів» і не крутіть. І він вже не крутить, по-моєму, дійсно з останніх моментів. Наскільки я пам’ятаю позицію «Русского радио», хоча мені смішно, що існує «Русское радио в Україні», вони цю орієнтацію абсолютно точно зрозуміли, тому що це для них неприйнятно, те, що називається агресія і так далі.

Ви розумієте, яка історія? Я впевнений, що Сергій Кузін не дасть збрехати, що на передовій люди слухають так само і «Океан Ельзи», і «Другу ріку», і «Скрябіна». І хто скаже, що це не так? Тому для мене це інша історія.

Питання полягає в тому, на мій погляд, що в Україні я як споживач повинен мати скрізь можливість послухати українську пісню. Це моє, якщо хочете, право громадянина, яке мене виховує у тому числі як громадянина цієї країни.

Так, це комерційна радіостанція. Я й кажу, комерційна радіостанція. Зменшіть Кузіну податки – він завтра збільшить квоту, принаймні, російськомовних українських виконавців.

– Рокерів у тому числі.

– Рокерів у тому числі. Ну, це ж Radio ROKS.

– Metallica на жовто-блакитному фоні. Будуть українські. Я жартую.

– Розумієте, є Metallica... Для мене, наприклад, найбільша проблема у цьому взагалі це нішеві радіостанції. От з точки зору нішевих радіостанцій, то я не знаю, як в даному випадку буде. Я не маю на увазі радіо «Шансон». Воно для мене неприйнятне, незрозуміле. Хоча там можна назвати «шансоном» Мілу Нітіч, Вінника, але з таким же успіхом їх можна назвати естрадними виконавцями. І все – пропадає той «Шансон», який має погану прив’язку. Французький шансон нічого поганого не означає.

– Нішеві, не «Шансон», які радіостанції Ви маєте на увазі?

– Я маю на увазі радіостанції, умовно кажучи, класичної музики. Хоча, напевне, набереться величезна кількість українських виконавців, які зіграли всі твори, які існують у світі. Може, не так геніально, як деякі виконавці, як віденський оркестр. Я маю на увазі радіостанцію Lounge, наприклад, Kiss FM. Kiss FM – це така… Хоча знову ж таки мене запевняють, що у нас кількість діджеїв нереальна. Але вони також гідні того, щоб мати свій ефір.

З нішевими радіостанціями? Гаразд. Є «Просто радіо». «Просто Радіо» крутить новий рок і музику «со вкусом», як вони оголошують. І в принципі у них радіостанція наповнена бріт-попом. Дійсно, у нас такої музики немає. Це класна радіостанція. Це класна радіостанція, з точки зору якості музики. Як з нею бути? Я не знаю.

І тому я не знаю, як бути щодо квотувань щодо нішевих радіостанцій. Але що стосується таких радіостанція, як, умовно, «Хіт FM», «Наше Радіо», радіо «Люкс», то там у мене немає питань. Там кількість української музики я переварю. Як глядач, як споживач, як той, хто вибирає, як каже Кузін, голосує за пісню, то я оберу такі радіостанції.

– Пане Кондратюк, рішення можливі парламенту – наберуть вони ці 5 голосів чи не наберуть – неможливе навіть квотування, за яке Ви ратуєте. А, наприклад, перемога Джамали на «Євробаченні»? Отакі речі, може, більше пропагують саме українську музику?

– На мій погляд, Джамала – звичайно, розумничка. І спасибі їй велике за той величезний емоційний заряд, який вона надала усім, особливо кримським татарам! Тому що для них це, я вважаю, взагалі, як політ у космос. Їй просто пощастило. Вона просто витягнула джекпот. Це класно. На кожному змаганні треба витягати джекпот.

Вибачте, якщо збірна України витягне джекпот і переможе на Чемпіонаті Європи з футболу, у що мало, ніхто не вірить, то це також буде джекпот.

Я не можу сказати, що Джамала була найкращою співачкою. У неї була дуже крута пісня. Пісня абсолютний неформат для «Євробачення», але проспівана таким чином, що їй віддали належне.

Перемога Джамали відбулася ще й тому, що Джамала стала абсолютно іншою співачкою. Її останній альбом, який, до речі, на українській музичній премії YUNA взяв чотири… Джамала взяла чотири премії як співачка – за альбом, як вокаліст і ще за щось, не пам’ятаю, за що. По-моєму, за пісню з «Бумбоксом» про Майдан, яка називається «Дощ». Так це відбулося тому, що вона просто стала трошки іншою співачкою. І я стверджую, що ця її іншість, ця її більша душевність, більша проникливість відбулася через цей надлом, який у неї стався у зв’язку з подіями на батьківщині.

Так що про Джамалу тільки у позитивному сенсі. Я нічого проти неї як співачки не маю.

– Коли Ви на «Х-Факторі» дивитеся десятки виконавців, юних-не юних з абсолютно всіх регіонів України, у тому числі переважно російськомовних, вони віддають перевагу україномовним пісням? Чи для них це не має значення?

– Ні, це для них не має значення абсолютно. Вони віддають перевагу тим пісням, які їх розкриють.

До речі, дуже багато випадків, і я про це говорив в «Х-Факторі», і готовий ще зараз сказати, що відповідальніше співати пісню українську, яку я особисто чув тисячу разі, і всі українські глядачі чули тисячу разів. Ну, реально. Як переспівати пісню «Два кольори»? Це класична пісня, українська естрадна. Хто її тільки не переспівував. Це складно зробити. Тому люди набагато легше беруть співати пісні, на мій погляд, якщо вони мають пристойний вокал, гідний, пісні Мараї Кері і когось ще з американських…

– І російськомовну пісню все ж таки.

– І російськомовну теж. Тому що за цією піснею можна заховатися, за цією піснею можна заховати своє розуміння тексту, свої переважання, свою якусь не банальність. Просто є вокальна пісня «My heart will go on» з «Титаніка». Це складніше, ніж українська і російська. Але знову ж таки їм байдуже. Їм байдуже.

Тим паче, у нас були сезони, коли у нас було дуже багато росіян ще до тих подій, потім вони були налякані нашим Майданом, а потім вони просто перестали їздити, тому що вони визнають Україну, по-моєму, другим ворогом. Так? Ну, не знаю. Це не про співаків. Вони, до речі, у більшості своїй аполітичні. Що ми зараз і бачимо. І що трошки дивує в умовах, коли не просто протистояння, як у Туреччини з Росією, а коли гинуть люди, реально їхні співвітчизники!

– До речі, наскільки я Вас розумію, в Україні теж співак зараз не має бути аполітичним? Варіант Ані Лорак не підходить?

– Ні, не підходить. Тому що Кароліна повинна була зрозуміти, що насправді відбувається війна і загинуло 10 тисяч осіб! Я розумію, що є бізнес, є молодість, яка зав’яне і не прийде, але тут це вибір громадянина. І вона себе показала нікчемною громадянкою. І це в принципі її вибір. Ну, що мені? Бог їй суддя. Чи ситуація. Чи глядачі. Це її право.

Я ні в якому випадку не радив би своїм підопічним бути аполітичними. Ти обираєш якусь позицію. Вона обрала таку. Я не суддя Ані Лорак. Я просто її пісні по суті перестав співати в «Караоке на Майдані» і пропонувати людям.

– Все-таки політика – всюди, хочемо ми цього чи ні.

– На жаль, всюди.

– Оксана Марченко, дружина Віктора Медведчука. Цей момент – Ваша співпраця особиста з нею.

– У нас є певні непорозуміння між мною і Оксаною. Але в принципі я відрізняю Оксану Марченко від Віктора Медведчука. І якщо Ви скажете, що «муж і жона – одна сатана», то я відрізняю.

– Це Ваше право. Звичайно.

– Це не моє право. Це просто я це знаю і все відчуваю. Мені байдуже до їхніх відносин і мені байдуже до бізнесу Віктора (як там його по-батькові?) Медведчука. Але Оксана Марченко не тотожна Віктору Медведчуку.

– І Ви, звичайно, наскільки я Вас розумію, незалежні в тому, що робите в «Х-Факторі»?

– Я незалежний у тому, що я роблю. Я цю незалежність здобув багатьма роками своєї роботи. В принципі повна незалежність можлива лише у божевільному будинку, у будинку для божевільних. Але все-таки я хотів би вважати, що багато речей, які я роблю, зумовлені виключно форматом програми. І мене важко змусити робити те, що я в принципі не хочу робити. Тобто мене важко змусити дати співаку співати пісню, не знаю, кого там... Хто там зараз найбільший, як сказав Кузін, із «… дятлов неадекватных». Ну, це неможливо. Це неможливо, навіть якщо це нереально круто розкриває співака.

Для мене це табу. Тому що я повинен якось визначити, по який бік фронту я перебуваю. А фронт придумав не я.

– І Ви визначили для себе цей бік, звісно?

– Я визначився.

– Пане Кондратюк, я, звісно, жодним чином не претендую, наприклад, на лаври Катерини Осадчої, але не можу не зауважити, що Ви прекрасно виглядаєте. Я знаю, скільки Вам років.

– Як сказала одна відома жінка, «батя, я стараюся».

– Чому я згадав Ваш вік? Я прекрасно пам’ятаю, як Ви брали участь у програмі «Що? Де? Коли?»

– Ви думаєте, що мій мозок мене отак зверху зберігає?

– Чому я це згадав? Ще Ворошилов був живий, Царство Небесне йому. Звісно, Ви знаєте і досі так чи інакше, напевне, підтримуєте стосунки – Олександр Друзь, пан Козлов й інші? Чи ні? Росіяни.

– Я скажу Вам так. Я через об’єктивні обставини перестав їздити грати у «Що? Де? Коли?» Остання моя гра відбулася по «Скайпу» (це єдина в історії «Що? Де? Коли?» гра по «Скайпу»), коли вибухнув ісландський вулкан. Я у п’ятницю був на ефір шоу «Україна має талант», і у суботи мені треба було грати у «Що? Де? Коли?» і я не зміг. Після цього прямі ефіри «Україна має талант» і тим паче «X-Фактор» перенесли на суботу і я не мав змоги брати участь у передачах. Мені зараз не хочеться їхати до Росії, просто в мене позиція, що ця країна все-таки є агресором. Я в радянські часи вихований на тому, що до гітлерівської Німеччини не можна було їздити радянським людям у 1941-45 роках. Для мене зараз це – заборонена територія. От і все. Хоча «Що? Де? Коли?» існує, це прекрасна, геніальна гра, там грають в основному люди, які розуміють, що відбувається.

– Україна має талант україномовних виконавців? Ваші спостереження.

– Безумовно, вона має талант. Якщо Ви давилися останній «X-Фактор», ми показували нові групи, які були маловідомі чи принаймні маловідомі широкому загалу. І в останньому «X-Факторі» просто нереальні кількість пісень звучала, в тому числі україномовних. Деякі пісні були реально круті, переконливі. Тому я вважаю, що у нас немає проблем з творчістю. У нас є проблеми з якісною творчістю. Але такі проблеми є скрізь, не лише в Україні.

І ще – у Москві була радіостанція (не знаю, чи є зараз) «Радио 7 на семи холмах» і вона в ті часи крутила 50 на 50 – російська пісня-англійською пісня. І я слухав цю радіостанцію, перебуваючи у Москві. Не «Русское радио», а цю. Чомусь ніхто у Москві не ходив із плакатами протесту чи підтримки…

– … і не було рішення Держдуми…

– … і не було рішення Держдуми. А у нас чим далі буде незалежність, тим зрозуміліша ця історія. Хоча і глобалізація розвиватиметься. І тим менше будуть актуальними нішеві радіостанції. Будь-які радіостанції, бо в інтернет заходиш і слухаєш Тернопільську «Українську хвилю» і з цього радієш.

– Дякую Вам за це інтерв’ю і пересвідчимося, що Україна справді має талант.

– Має! Ніколи не сумнівайтеся в цьому!