Чому варто порівнювати Голодомор і Голокост?

Дніпропетровськ – Французький філософ та політолог, професор Університету Пантеон-Ассас Філіп де Лара приїхав до України, аби презентувати свої дослідження в царині геноцидів. На лекції, організованій «Альянс Франсез» у Дніпропетровську, він говорив про унікальність двох геноцидів: Голокосту – злочину проти єврейського народу та Голодомору – злочину проти українців. І хоча, на думку науковця, на Заході часто вважають, що порівнювати ці дві трагедії неможливо, бо це все одно, що класти на терези й зважувати горе одного народу й горе іншого, він вважає таке порівняння правомірним. Дискусія з французьким дослідником тривала майже три години, дніпропетровські студенти, історики, культурологи висловлювали свої думки щодо Голодомору й Голокосту.

​
Французький філософ та політолог Філіп де Лара вважає, що всі геноциди унікальні, аж надто Голодомор – геноцид українців 1933 року, який намагалася реалізувати радянська влада, та Голокост – геноцид євреїв 30-40-х років, втілюваний владою нацистською. Попри зауваження критиків його концепції, він вважає: зіставляти ці дві національні катастрофи можна й треба, адже обидва злочини мають чимало спільного – були вчинені тоталітарними режимами й відбились глибокими шрамами на історії народів.

політолог Філіп де Лара та культуролог Ірина Рева

А втім, попри це, зауважує французький дослідник, Голодомор 30-х і Голокост 40-х років мають і суттєві відмінності. Голодомор Філіп де Лара називає злочином політичним, адже, зауважує, він мав на меті не скільки фізичну ліквідацію всього українського народу, скільки знищення «його душі», його ментальності задля полегшення його насильницької радянізації та русифікації. Голокост же французький філософ розглядає як злочин політичний: у 20-му столітті у самому центрі Європи нацистський режим спробував реалізувати сценарій знищення цілої нації.

«Геноцид українців унікальний за своїми розмахами і періодом його заперечення – майже 60 років»

На думку французького дослідника, Україна особливо потерпіла від більшовицької політики геноциду, а політика винищення євреїв, яку нацисти здійснювали по всій Європі, мала на цій території особливу форму й силу: якщо в Європі символом Голокосту стали потяги та концентраційні табори, де євреїв знищували таємно, то на теренах України майже все єврейське населення було винищене на місці, майже на очах їхніх сусідів та знайомих. Саме тому порятунок євреїв на цих землях, до якого вдавались українці та представники інших націй, – це справжній подвиг, адже ризик був дуже великим.

Після 1945 року пам’ять про обидва ці геноциди, зауважує професор де Лара, у Східній і Західній Європі, розділеній «залізною завісою», зберігалась по-різному. Якщо на Заході про них було можна вільно говорити й писати, то на радянських територіях правда про обидві національні трагедії спотворювалась і замовчувалась, каже він. Чого варте тільки формулювання радянських істориків – «розстріляне фашистами мирне населення», за яким ховалась інформація про знищення євреїв.

«Мільйони людей були змушені жити за завісою тиші і брехні. То що об’єднує Голодомор і Голокост? Геноцид євреїв унікальний за своєю ціллю, його ціллю було стерти з лиця землі цілий народ, і він унікальний своїми масштабами – понад 50% єврейського населення було знищено, і він також унікальний за своїми наслідками – ціла єврейська країна просто зникла назавжди. Але геноцид українців унікальний за своїми розмахами і періодом його заперечення – майже 60 років. Ціллю Голодомору було не вбити всіх людей, але вбити достатньо людей, щоб знищити душу, ідентичність народу. Те, що унікальне для Голодомору, – він мав ціль – не тільки подавити спротив селян, але знищити українську націю, висмоктуючи з неї кров, силу й енергію, і дозволити замінити українців російськими колоністами. Радянські керівники знали, як це робити. Що стосується Голокосту, то Голокост, який мав місце в Україні, відбувався прямо тут, на місці. Голокост на українській території був винятковим явищем, був дуже велетенський ризик загинути на місці. Це досвід суспільства, який не можна порівняти з досвідом суспільства у Франції, Нідерландах чи навіть Польщі. І саме ця історія буде найсуворіше замовчуватись в радянській історіографії. Голокост зазнав цензури. І це мовчання є катастрофічним. Сьогодні ми повинні позбутись цього подвійного стандарту – забуття злочинів з боку радянського суспільства», – зазначив Філіп де Лара.

Голодомор і «стокгольмський синдром»?

Дискусія з французьким дослідником тривала майже три години, дніпропетровські студенти, історики, культурологи висловили свої думки щодо Голодомору й Голокосту й поставили професору запитання.

Модератором розмови була дніпропетровський культуролог Ірина Рева, вона сама є авторкою книги про Голодомор – у монографії «По той бік себе», виданій чотири роки тому, досліджує культурні та психологічні наслідки Голодомору для української нації. Ірина Рева зауважує: у поведінці українців, що пережили 30-і роки минулого століття, часом вгадуються риси «стокгольмського синдрому» – коли жертва починає відчувати симпатію до агресора, і цей феномен ще належить дослідити.

«Я практично з цим зіштовхнулась, коли працювала в газеті, це була колишня комуністична газета, і частина немолодих людей, передплатників газети, дуже лаялись, коли читали мої матеріали про історію України. Але приблизно 2003 року, коли відзначалась річниця Голодомору, відбулась дуже дивна річ: ці люди почали писати листи: «приїдьте, запишіть мої спогади». І я їздила, документувала. Але був певний момент, через який я весь час перечіпалась: люди розповідали про жахливі речі, як бракувало продуктів, як харчувались равликами, бо нічого було їсти. І висловивши все це, людина говорила: але в цьому ніхто не винен, був неврожай, при Сталіні хоч порядок був, нам зараз бракує Сталіна. І все це мене дуже вражало. Мені здається, «стокгольмський синдром» певною мірою пояснює таку подвійну свідомість», – зазначає Ірина Рева.

«Червоні фашисти» й «коричневі комуністи»

Гостями розмови з французьким дослідником національних трагедій українського та єврейського народів, зокрема, стали й представники єврейської громади міста. Директор Музею історії Голокосту в Дніпропетровську Ігор Щупак зазначає: досліджень, подібних книгам французького професора, бракує в сучасній Україні. В самому музеї також намагаються, якщо не зіставляти геноциди різних років, то проводити певні паралелі. Ігор Щупак зауважує: його як історика також цікавлять долі конкретних людей: в музейному архіві є дані про євреїв, які допомагали українцям вижити під час голоду, та про тих же самих українців, які потім рятували євреїв у часи війни.

«Ми потребуємо таких спроб компаративного аналізу різних історичних подій і явищ, особливо таких складних, як Голодомор і Голокост. Безумовно, кожен геноцид має свої особливості й він неповторний. Однак кожен вияв геноциду є універсальним явищем, адже є сутність цього явища – знищення людського життя, є причини, які породжують геноциди, – тоталітарні режими тощо. І професор де Лара саме на цьому акцентував увагу. Такі спроби надзвичайно продуктивні й важливі, це допомагає нам усвідомити, що якщо ми хочемо зрозуміти якесь явище, ми маємо розширювати контекст. Голодомор і Голокост були породжені подібними тоталітарними режимами. Попри те, що комуністи й фашисти наполягали на тому, що це принципово різні течії, але люди, які на своїх долях відчули, що таке фашизм і тоталітаризм, називали фашистів «коричневими комуністами», а комуністів «червоними фашистами», – сказав у коментарі Радіо Свобода Ігор Щупак.

Філіп де Лара – французький філософ, політолог, професор Університету Париж ІІ (Університету Пантеон-Ассас), викладає політичні науки, керівник програми «Сучасність і тоталітаризм», співпрацює з українськими виданнями. Його найновіша книга – «Вправи людяності: розмови з Вінсентом Декомбом» (2014 року).

На цю ж тему: