Наприкінці листопада Україна підписала угоду в рамках проекту «Креативна Європа», що передбачає можливість отримання кошів для українських митців на свої культурні проекти. В Міністерстві культури України назвали це доволі суттєвим досягненням, тоді як дехто з об’єднаних в платформу «Альянс культури» громадських активістів-митців переконує: це зовсім не досягнення нинішнього уряду, а попереднього. Важливіше нині – не зволікати зі створенням Національного бюро, яке б не стільки займалося «роздаванням грантів», а навчило українських митців гідно конкурувати з більш досвідченими колегами на Заході, розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода редактор відділу культури видання «Українська правда» і учасниця «Альянсу культури» Катерина Ботанова.
– Підписання угоди про участь у «Креативній Європі» – це важливий крок, над яким почав працювати ще попередній уряд. Які завдання стоять перед Мінкультом сьогодні?
– Це взагалі дуже показово для теперішнього Міністерства культури – виносити підписання угоди про «Креативну Європу», як певний орден, який треба повісити на лацкан і гордо носити. Насправді, це чудово, що вони підписали, це справді дуже важливий крок, тільки я не впевнена, що в цьому є їхня заслуга, тому що всі домовленості і вся основна робота щодо отримання, зокрема щодо отримання цього символічного внеску, який Україна заплатить, хай за перший рік, але це теж важливо. Всі інші країни платять не символічний внесок, не одне євро, а достатньо серйозні суми, які деколи вимірюються сотнями тисяч євро. Для нашої країни це був би не підйомний внесок. Все це зробила попередня команда.
Катерина Ботанова
Той факт, що «Креативна Європа» підписана тільки у листопаді, не в лютому, не в березні і не в квітні – це якраз проблема, і за це, я думаю, що мав би бути чесний звіт Міністерства культури, хоча воно не хоче цього робити, оскільки це було чистої води затягування. Різні джерела говорять нам про те, що принаймні частина цього затягування полягала в тому, що тривалий час нова команда Міністерства культури взагалі не розуміла, що таке «Креативна Європа» і для чого вона потрібна. Ситуація дуже подібна з Венеційською бієнале. Добре, що знайшовся не просто приватний спонсор, професійний – центр «ПінчкукАртЦентр», який взяв на себе цю презентацію країни, але Міністерство культури взагалі не зрозуміло навіщо це потрібно і навіщо на це витрачати гроші.
Завдання Національного бюро – не оцінювати проекти і не роздавати гранти, а щоб це був такий центр тренінгів, навчальний центр, який може допомогти, роз’яснити і навчити як взагалі у всій цій системі аплікування грантів ЄС розібратися
Тепер ситуація в тому, що саме по собі підписання і приєднання України до «Креативної Європи» ще нічого не означає. «Креативна Європа», як і будь-яка програма ЄС, є надзвичайно складною і надзвичайно висококонкурентною. Треба розуміти, що українські організації будуть конкурувати з колегами із Франції, Великобританії, Німеччини чи з Польщі, які вже дуже давно працюють в такій системі, вони розуміють логіку, мають за собою більше досвіду і знань. Уявіть собі, що вам раптом дають суперскладний гоночний автомобіль з найсучаснішою технікою, а ви, можливо, сиділи в житті лише у «Жигулі», а то й не сиділи. Вам треба сісти за кермо нового автомобіля і просто почати змагатися. Я думаю, що відповідь більш-менш очевидна. І для цього йшлося про створення Національного бюро. Міністерство культури говорить, що це взагалі неважливо і участь для України уже відкрита і тепер на умовах чесної конкуренції самим все вирішувати. Але це несправедливо, тому що їздити на цьому «автомобілі» треба навчитися. І це завдання Національного бюро – не оцінювати проекти і не роздавати гранти, а щоб це був такий центр тренінгів, навчальний центр, який може допомогти, роз’яснити і навчити як взагалі у всій цій системі аплікування грантів ЄС розібратися.
Пройде багато часу, поки хтось з українських інститутів зможе дістати хоча б партнерське фінансування за «Креативною Європою»
Очевидно, що це Національне бюро буде створене, тому що такою є вимога програми «Креативної Європи», без нього програма не запускається в країні. Тому затягування такого кроку – це відбирання часу в українських організацій на те, щоб навчитися. В принципі, пройде багато часу, поки хтось з українських інститутів зможе дістати хоча б партнерське фінансування за «Креативною Європою».
– Раніше Ви писали, що за останній рік став помітним поділ на офіційну і неофіційну культуру. Виходить, що в одній сфері сторони не можуть порозумітися. Як це впливає на культурні процеси в Україні?
– Цей розподіл відбувся не за останній рік, він відбувся в Радянському Союзі, оскільки так працювала культура: була офіційна культура і був андеграунд. Потім цей розподіл був збережений чинною системою управління в культурі з 1991 року. За останній рік це просто надзвичайно загострилося. Після Майдану була надія, що цей розподіл можна подолати, бо ці дві паралельні течії виснажують середовище. У нас не так багато ресурсів і людських, і емоційних, і фінансових, щоб мати дві паралельні культури, які не конкурують насправді.
99% відсотків найцікавішого, найсучаснішого, інноваційного продукту виробляється не в державній сфері
Ви ж розумієте, що увесь продукт, 99% відсотків найцікавішого, найсучаснішого, інноваційного продукту виробляється не в державній сфері. Але всі бюджетні кошти, кошти платників податків, в принципі, йдуть в бюджетні сферу.
В довгостроковій сфері розвитку культури, яку розробляє «Культура-2025» в рамках «Альянсу культури», яка безперечно є альтернативною міністерській стратегії, ми аналізуємо той стан культури, який є і від чого відштовхнутися, щоб піти в майбутнє. Ми описуємо такий сценарій невтручання, тобто що станеться, якщо нічого не робити сьогодні. І один зі сценаріїв невтручання називається «Інвестиція в стагнацію», бо те, що робить держава сьогодні – вона інвестує обмежені ресурси не у розвиток, не в зміни, а в стагнацію. І ця наша стратегія уже невдовзі піде в публічне обговорення. Це є, власне, зміна всієї системи розподілу на офіційну та неофіційну культуру.
Ми пропонуємо певні механізми і законодавчі, і фінансові, щоб держава починала бачити суспільство загалом, а не лише офіційний сектор культури
Ми пропонуємо певні механізми і законодавчі, і фінансові, щоб держава починала бачити суспільство загалом, а не лише офіційний сектор культури, щоб бачила споживача культури, аудиторію, інституції культури, незалежно від того, чи вони фінансуються з бюджету чи повністю фінансовані на громадських або приватних засадах.
– Які наріжні питання сьогодні постають перед сферою української культури? На сторінках Радіо Свобода у соцмережах дописувачі вказали на необхідність розвитку передусім кіно і книговидавництва. А що потрібно зробити першочергово, на Вашу думку?
– Для кіно якраз Міністерство культури робить достатньо багато і розумію, що в цій сфері розвиток не є ідеальним, але в принципі достатньо динамічним. Для української книги Міністерство культури зараз нічого не може зробити поки що, тому що це є відомство Держкомтелерадіо. Єдине, чим опікується Міністерство культури – це бібліотеками. Це теж проблема потенційної реформи, коли частини одного процесу розкидані по різних органах влади, але що міністерство, дійсно, може зробити і намагається, але дуже недолуго – це побудувати діалог з громадськістю в тих точках, де нібито започатковані реформи.