Київ – 21 листопада 2015 року минає перший часовий термін для вчасного виконання положень закону № 2558 «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки», яким передбачено перейменування об’єктів, що носять «комуністичні» імена. До цієї дати місцева влада мала б провести громадські слухання з мешканцями населених пунктів, де заплановані зміни, і визначити нові назви для міст, сіл, вулиць та проспектів. Втім, навіть цей початковий етап декомунізації викликав супротив на місцях. Як зазначають автори закону, влада в частині регіонів, у зв’язку з місцевими виборами, вирішила набрати політичних балів, зігравши на вподобаннях виборців. Таким чином відібравши у них можливість самостійно обрати нову назву для рідного міста чи села.
Закон № 2558 – один з чотирьох декомунізаційних законів, що набрали чинності 21 травня цього року. Окрім закону про заборону пропаганди комуністичного та нацистського режимів, йдеться також про відкриття архівів КГБ, вшанування борців на волю України у ХХ столітті та увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Загалом, за даними Українського інституту національної пам’яті, станом на 29 жовтня нові назви у зв’язку з дією закону має отримати 941 населений пункт. Серед сотень міст та сіл є також два обласні центри, які підпадають під дію закону – це Кіровоград і Дніпропетровськ. Міська рада першого вже направила до Верховної Ради, яка своєю постановою остаточно затверджує зміну, сім варіантів нової назви міста. Серед них: Інгульськ, Златопіль, Ексампей, Єлисаветград, Кропивницький, Козацький, Благомир. Під час громадського опитування найбільше голосів мешканці Кіровограда віддали Єлисаветграду, який Український інститут національної пам’яті назвав неприйнятним.
Інфографіка Українського інституту національної пам’яті
Політики загравали з виборцями, а не пояснювали закон – історик
Борис Філатов
Переможець мерських виборів Дніпропетровська Борис Філатов заявив, що думка мешканців міста для нього є «безапеляційною», а більшість з них не підтримують перейменування.
Якщо люди не хочуть, щоб місто перейменовували, ми не маємо права нав’язувати їм цю точку зоруБорис Філатов
«Якщо люди не хочуть, щоб місто перейменовували, ми не маємо права нав’язувати їм цю точку зору. Інша справа, що в законі про денацифікацію та декомунізацію, в тому вигляді, в якому він прийнятий, ніде не звучить назва Дніпропетровськ. Дніпропетровськ вже став власною назвою і вона не асоціюється з ім’ям всеукраїнського старости Григорія Петровського. За час цієї кампанії, в це важко повірити, я провів зустрічі з 49-ма тисячами людей. І на кожній зустрічі 90% залу виступали проти перейменування», – заявив Філатов.
Щоправда, до перемоги на виборах у Дніпропетровську Борис Філатов дотримувався протилежної точки зору щодо зміни назви міста. Так, 10 квітня на власній сторінці у Facebook політик написав, що питання доцільності декомунізації ставлять люди «безнадійно заражені вірусом «совка» і ковбаси по 2,20».
Їм невідомо, що відновлення історичної справедливості та данина памяті мільйонам заморених голодом і розстріляних у таборах – це не «нісенітниця»Борис Філатов
«Їм невідомо, що відновлення історичної справедливості та данина памяті мільйонам заморених голодом і розстріляних у таборах – це не «нісенітниця». Що тільки бездушні манкурти можуть в ідеологічній дискусії класти на одну чашу терезів «ями на дорогах, курс долара і ціни, що зросли», а на іншу – символи, гідність і прагнення до справедливості. Вони не розуміють, що Дніпро став символом українського опору лише тому, що пам'ятник людожеру був повалений у нас ще при Януковичі, а, наприклад, у Харкові - тільки через рік», – написав Філатов.
Під час голосування за закон № 2558, яке відбувалось 9 квітня 2015-го Борис Філатов віддав свій голос «за».
Володимир В’ятрович
Здивування такою зміною пріоритетів не приховує голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. На його думку, конфлікти довкола перейменування населених пунктів не в останню чергу викликані місцевими виборами і бажанням кандидатів сподобатись певній частині населення.
Наші політики здебільшого безвідповідальні. Зважаючи на те, що основою їх електорату є люди старшого покоління, то вони замість того, щоб доносити їм потребу і необхідність перейменування, почали загравати з їхніми настроямиВолодимир В’ятрович
«Я вважаю, що наші політики здебільшого доволі безвідповідальні. І зважаючи на те, що основою їх електорату, особливо на місцевих виборах, є люди старшого покоління, то вони замість того, щоб доносити їм потребу і необхідність перейменування, почали загравати з їхніми настроями. Казати: цього не треба, ми якось це питання залагодимо, ми проти перейменування, ми будемо робити так, як ви скажете. Йдучи таким чином на пряме порушення закону», – коментує В’ятрович.
Це не з «ватного» умислу, а щоб полегшити життя українців – чиновник
У ще одному обласному центрі – Харкові – хоч і не стоїть завдання змінювати назву міста, та градус обговорення перейменувань піднявся до такого рівня, що в хід пішла фізична сила. Тут мають змінити назву 173 топонімів: районів, вулиць, скверів, станцій метро. Рішення щодо них мають приймати на сесії міської ради 20 листопада. Обурення ж в активістів, що згодом вилилось у силовий конфлікт і зрив громадських слухань, викликали пропозиції міської ради щодо перейменування. В частині з них, на думку учасників слухань, залишається радянський зміст.
Повалення пам’ятника Леніну в Харкові, 28 вересня 2014 року
Йдеться про те, що Дзерджинський район міста пропонують перейменувати у Дзержинський, Фрунзенський – у Фрунзенський, Жовтневий – на Жовтневий. У міській топонімічній комісії заперечують звинувачення у маніпуляціях і заявляють, що з такими самими прізвищами є інші громадські діячі, тож назви здобувають нового значення. Щодо Жовтневого району, пояснює міська влада, то нова-стара назва означатиме місяць в якому Україна святкує звільнення від нацистських загарбників.
У коментарі Радіо Свобода заступник голови міської комісії з питань топоніміки Олексій Хорошковатий запевнив, що такі топоніми пропонують не через схвалення діяльності, до прикладу, Фелікса Дзержинського, а виключно з міркувань зручності для мешканців міста, які таким чином уникнуть зайвих турбот, пов’язаних зі зміною документів.
Будь-яка зміна потребує погодження, і два тижні чи місяць – повний хаосОлексій Хорошковатий
«Будь-яка зміна, якщо йдеться про міністерське відомство, потребує погодження з ними, і два тижні чи місяць – повний хаос. Це ж не буде автоматично. Будуть певні перепони. Це не з якогось злого, сепаратистського чи «ватного» умислу. А суто з міркувань, що, якщо ми можемо по закону зробити так, то ми намагаємось зробити так, аби полегшити життя в першу чергу пересічному українцю», – розповів Хорошковатий.
Це абсолютна неповага до мільйонів жертв – історик
В Українському інституті національної пам’яті виключають можливість затвердження схожих змін. Радник голови установи Олександр Зінченко говорить, що такі випадки доволі поширені.
Це абсолютна неповага до всіх тих мільйонів жертв, які загинули внаслідок дій тоталітарного режимуОлександр Зінченко
«Не треба забувати не тільки про окремі положення закону, а й про дух закону. А він нагадує, що головний намір цього закону – засудження тоталітарного режиму в усіх його проявах. І у такому контексті ці спроби погратися з досить важкою спадщиною тоталітарного минулого, сприймаються як блюзнірство. Це абсолютна неповага до всіх тих мільйонів жертв, які загинули внаслідок дій тоталітарного режиму», – вважає Зінченко.
Окрім цього, на випадок саботажу з боку місцевих органів влади, у законі передбачені механізми, що гарантують його виконання. Так, якщо за півроку, які минають 21 листопада, міська рада не прийме відповідні рішення, то це право переходить до міського голови. Якщо впродовж наступних трьох місяців і мер не впорається зі цим завданням, то естафета переходить до голови обласної державної адміністрації. Далі, в разі необхідності, до процесу приєднується Кабінет Міністрів.
Ми не можемо рухатись далі з цим ярмом на шиї – активістка
Щоправда, є частина міст, які впорались навіть раніше 21-го листопада. До прикладу, Артемівська міська рада Донецької області проголосувала за перейменування населеного пункту на Бахмут ще 23 вересня. За відповідне рішення проголосував 31 місцевий депутат з 45-ти.
Українські вояки фотографуються біля таблички із вже неіснуючою назвою міста, 3 березня 2015 року
Громадська активістка з Артемівська Галина Олійникова, що разом з іншими небайдужими мешканцями міста тисне на владу з вимогою якнайшвидшої декомунізації населеного пункту, у коментарі Радіо Свобода розповіла, що рішення проголосували доволі легко. Натомість скаржиться, що на перейменуванні вулиць процес зупинився. З 80-ти необхідних перейменувань рішення міська рада прийняла вже по 45-ти. Однак, розповідає Олійникова, обираючи нові назви для об’єктів, влада віддає перевагу нейтральним топонімам та ігноруює проукраїнські.
Треба людям роз’яснювати, що у нас за земля і хто ми. Поки у нас радянські символи, поки у нас радянські пам’ятники і радянські назви, люди ще живуть тими часами, згадками і сподіваннями, що може щось повернетьсяГалина Олійникова
На думку активістки, декомунізація особливо важлива саме у прифронтовій зоні, де й розташований Артемівськ. «Треба людям роз’яснювати, що у нас за земля і хто ми. Щоб люди розуміли, що ніяка це не російська земля, і ніяка це не «Новоросія». І люди мають знати історію, і розуміти, де вони живуть. В першу чергу ми маємо маркувати українську територію. Поки у нас радянські символи, поки у нас радянські пам’ятники і радянські назви, люди ще живуть тими часами, згадками і сподіваннями, що може щось повернеться. Ми не можемо рухатись далі, доки ми з цим ярмом на шиї», – вважає активістка.
Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» передбачено, що перейменовуватись мають назви населених пунктів, вулиць, майданів, підприємств та організацій, що містять імена діячів компартії, вищих органів радянської влади або співробітників КДБ; назви, присвячені різним комуністичним ювілеям, самій компартії, боротьбі проти борців за незалежність або за встановлення радянської влади.
Про причини гальмування декомунізації в Україні йшлося в ефірі «Ранкової Свободи». Фрагменти ефіру можна послухати нижче:
Your browser doesn’t support HTML5
Причиною затримки декомунізації називають місцеві вибори 1
Your browser doesn’t support HTML5
Причиною затримки декомунізації називають місцеві вибори 2
Your browser doesn’t support HTML5
Причиною затримки декомунізації називають місцеві вибори 3
На цю ж тему:
Декомунізація: якими є критерії?
«Безкінечні леніни, які стоять у кожному селі, можна навіть продавати – є великий інтерес західних колекціонерів» далі
Закон дозволяє не знищити, а зберегти тоталітарні пам’ятки – В’ятрович
Процедури демонтажу пам’яток радянського мистецтва досі немає – експерт далі
Декомунізація в окупації: кроки до нового Криму
Якими будуть нові імені для Криму далі
Декомунізація. Хто намагається чинити спротив?
Дехто з чиновників намагається залишити назви на кшталт: вулиця Другої п’ятирічки, станція Радянської армії, Комсомольське шоссе, проспект 50-річчя ВЛКСМ… далі
«Парк радянського періоду» в Дніпропетровську: де йому бути?
У Дніпропетровську готуються цивілізовано знести ще 40 «комуністичних» монументів. Але якою буде їхня подальша доля? далі