«Совкам» треба пояснювати: гроші не беруться нізвідки – експерт

Київ – Майже половина українців вважають, що держава має нести повну відповідальність за громадян і забезпечувати їх усім необхідним. Про це йдеться у дослідженні фонду «Демократичні ініціативи». Комуністичне минуле виховало у значної частини людей постійне очікування опіки, а не здатність працювати на себе, констатували соціологи. Як змінилася ситуація після Майдану і як зараз боротися із залишками «совка», розповіли експерти у четвертому випуску «Культфронту».

У четвертому випуску «Культфронту» гості студії – філософ Михайло Мінаков та соціолог Андрій Зоткін – обговорили проблему патерналізму як залишку неподоланого Майданом совка.

Андрій Зоткін

​Нагадаємо, що патерналізм – це така форма відносин, за якої влада забезпечує потреби громадян, а ті в обмін на це дозволяють диктувати собі моделі поведінки.Чим зумовлена така система в Україні, на які кроки повинна піти держава, аби її побороти та які настрої в українців через рік після Майдану – розповідають гості студії.

Про Україну після Майдану

Михайло Мінаков

Михайло Мінаков: Якщо подивитися на те, як розвивалася Україна після перемоги Майдану, ми побачимо, що одночасно співіснували дві програми. Одна програма – програма Майдану: політичні та економічні права та свободи, чесний справедливий суд, підзвітний уряд і ефективний парламент. Що ми бачимо сьогодні: політичні свободи поволі з'явилися, у нас є, принаймні, політичний плюралізм; політична культура дещо змінилася – попереднього вигляду партії зникли, перезапустилася система і сьогодні групи в парламенті не є партійними організаціями і важко уявити, кого вони насправді представляють – політичні, економічні угруповання чи власне громадян України. Проблема у тому, що не збільшився простір економічних свобод. От тут ми залишаємося однією із найбільш невільних економічних систем.

Про нові риси незалежної України

Андрій Зоткін: Україна за 23 роки свого незалежного існування набула всередині суспільства, в настроях, в моделях поведінки нових рис. Тобто тих, які зросли у кризових умовах, коли суспільство пережило кризу 90-х років, коли воно пережило кризу на початку і в середині 2000-х – я нагадаю про протистояння гілок влади під час президентства Віктора Ющенка. Ці кризи накладали певні відбитки на моделі поведінки громадян. І велика злиденність українського суспільства, в яку воно потрапило в середині 90-х років і виходило із цього дуже повільно, вибудувала механізми пошуку можливості отримання від держави пільг, субсидій та іншого.

Про те, на чому повинна базуватися стратегія влади

Андрій Зоткін: Відхід від патерналізму – це двосторонній процес і дуже поетапний. Необхідно дати економічну свободу для дрібного підприємства. Як у Сполучених Штатах: дрібний бізнес - це основа американської економіки. Тобто, воно рухається, завдає імпульсів для внутрішнього економічного обороту. І саме на цьому повинна будуватися первинна стратегія влади. На жаль, слідкуючи за економічними ініціативами влади, я не побачив такого руху назустріч суспільству. Лібералізація тільки на словах.

Про те, яке суспільство є демократичним

Михайло Мінаков: Успіх великих народів, великих систем в тому, що співпрацюють політична система, економічна система і громадський сектор. Якщо всі три виконують свої функції і не втручаються, не перетинають лінії своїх повноважень, тоді ми маємо демократичне суспільство.

Про настрої суспільства

Андрій Зоткін: У 2005 році після перемоги Віктора Ющенка був сплеск соціального оптимізму, надій, сподівань. У громадян покращилося соціально-психологічне тло. У результатах опитувань це був сплеск по усіх показниках. А у 2006 році все повернулося на попередні позиції. Тобто, очікування завжди вищі за реалії. Після скандалів у вересні 2005 року між Тимошенко, Зінченком та Порошенком (тоді секретарем РНБО) населення розчарувалося і почало у своїх анкетах давати відповіді, що воно не підтримувало раніше Помаранчевої революції. І саме це відбувається і зараз в українському суспільстві: якщо воно говорило рік потому, що підтримує події на Майдані, то зараз частина людей, яка стояла на Майдані, каже, що «ми там не стояли, ми це не підтримували, це було без нас».

Про приклад для України – не Грузія, а Польща

​Михайло Мінаков: Для нас за взірець має бути не Грузія, і для мене грузинський акцент теперішнього Кабміну – не найкраща річ. Для нас взірцем є Польща кінця 80-х років минулого століття, коли в уряді працювали реформатори – перший посткомуністичний прем'єр-міністр Польщі (1989–1991) Тадеуш Мазовецький і віце-прем'єр, міністр фінансів Лєшек Бальцерович. Воля політичного класу привела Польщу тоді до успіху. Саме вона є для нас взірцем.

Про гроші з тумбочки

Перед Майданом в Україні загострився конфлікт між людьми, які звикли у всьому покладатися на державу, і тими, хто хоче самостійно керувати своїм життям, стверджує зі свого боку соціопсихолог Віктор Пушкар.

Віктор Пушкар

Згідно з даними науковця, кількість останніх тепер зросла, особливо громадяни не готові віддавати владі контроль над суспільною мораллю та, водночас, (зовсім інша царина) цінами. Щодо економічної опіки, каже Пушкар, людям треба пояснювати: хоча держава і має бути соціально орієнтована, гроші та пільги не беруться нізвідки, потрібно, у першу чергу, дбати про себе самим.

«Ми списали все на Радянський Союз, що є ці люди, які зберегли радянський спосіб мислення, а якщо вони «совки», то з ними нібито не треба працювати. Працювати треба. Треба пояснювати, що, якщо ви берете гроші з тумбочки, то ці гроші мають звідкись там взятись. Якщо вам не платять за товар чи за послугу, то платять за персональну лояльність до режиму. Колись вам це доведеться дуже важко відпрацювати і відчути на своїй спині», – каже Віктор Пушкар.

Не патерналізм, а утриманство

На початку 90-х в Україні існувало тотальне переконання у тому, що держава відповідає за добробут громадян, каже економіст та демограф Елла Лібанова. Потім, в умовах становлення ринкової економіки, настрої почали змінюватися.

«Безперечно, у старших вікових групах ця теза більш поширена. Але це нормально, тому що людина, яка вже не може працювати, розраховує на те, що про неї буде піклуватися держава, – пояснює Лібанова. – Серед населення 20-40 років є частка, я б навіть не говорила про патерналізм, а людей з утриманськими настроями. І, як це не дивно, вона почала збільшуватися у другій половині 2000-х років».

За словами демографа, теперішні масштаби волонтерського руху доводять, що українці значно менше стали розраховувати на державу. А подолати переконаних «утриманців» можна, забезпечивши контроль за народними грошима: щоб податки йшли туди, куди треба.

Елла Лібанова

«Це прийде само собою, коли люди почнуть розуміти, що нічого не буває задурно. І якщо ти їдеш у тролейбусі безкоштовно – за це хтось заплатить. Цей шлях проходили багато країн, особливо постсоціалістичних. Я думаю, що і ми пройдемо», – каже Лібанова. – Єдине, що зараз треба робити – щоб населення могло контролювати владу. Подолати це утриманство може подолати лише контроль за діями влади».

Про заклик Кеннеді

Психолог Алевтина Шевченко каже: хоча СРСР і привчав українців до патерналізму, корені цього явища значно глибші. Традиційно, ще кілька тисяч років тому, державна влада прирівнювалася до влади сімейної. Однак, українському суспільству з цих батьківсько-дитячих стосунків давно пора вирости.

«Так і хочеться процитувати Кеннеді: «Не думай, що Америка зробила для тебе, думай, що ти зробив для Америки». Це означає для нашого громадянина вміти самому піклуватися про себе, захищати свої інтереси, навіть для того, щоб держава була соціально орієнтованою», – зауважує Алевтина Шевченко.

Психолог стверджує: у сучасних молодих людей амбіції більші. Вони хочуть стати незалежними, раніше відмовляються від батьківських грошей і хочуть бути корисними.

«Для того, щоб побороти залишки «совкової свідомості», наше суспільство вже робить багато чого, особливо нове покоління. Єдине, що чого можна мати претензії – це швидкість. Але як психолог я добре розумію, що ці всі труднощі мають свої причини. Тому важливо просто робити. Менше ідей – а більше роботи», – наполягає Алевтина Шевченко.