Ця розповідь – від знайомої людини, яка дивом на днях змогла залишити місто та потрапити на українську територію.
*****
– Я до останнього залишалась в Дебальцеві, навіть коли була евакуація. Було страшно виїздити. Жах же настав пізніше, коли змінились прапори на виконкомі. Місто померло. Зруйноване дощенту, воно ще намагається вижити в умовах, непридатних для життя. Мої земляки намагаються відновити житло після обстрілу або врятувати майно, яке ще залишилося в будинках. Але це неможливо! Все розграбовано та знищено.
Люди стоять у величезних чергах за гуманітарною допомогою і готують їжу під відкритим небом. Практично всі будівлі в центрі захопленого бойовиками Дебальцева зруйновані або пошкоджені. Для оцінки гуманітарної ситуації в місті досить поглянути на сірі від голоду обличчя його жителів. Крім того, жити майже ніде. Живуть в підвалах, хворіють та помирають.
Медикаментів немає. За моїми підрахунками, більше 80% будівель Дебальцева було зруйноване в ході війни. Не працюють дитячі садки, школи та інші установи. Лише з 25 лютого обіцяли відновити роботу центральної міської лікарні. Ще одна лікарня, що розташована біля залізничного вокзалу, повністю зруйнована.
Місто заміновано, ходити небезпечно. Немає електропостачання. В місто щодня привозять і роздають безкоштовно хліб та гарячий чай. При Україні були й консерви, й крупи, й картопля... Зараз же поки що хліб та чай. Щоправда, говорили, що щось завіз Міжнародний Червоний Хрест.
Мої земляки живуть в антисанітарних умовах, відчувають голод і холод. В Дебальцеві проблеми не лише з енергопостачанням. Немає газу та води. Людей залишилось мало. В чергах за отриманням гуманітарної допомоги зазвичай не більш 200 жителів міста. І все це люди дуже похилого віку.
Останні тижні перед відходом українських військ у місті не вщухали обстріли, щодня десятки будинків потрапляли під обстріл «градів». Дебальцеве з кінця січня було без опалення, з початку лютого без світла та води. Людей в місті залишилося від 6 до 8 тисяч. Це близько 30% жителів. Сидять вони переважно в підвалах, в їх квартирах холодно. Готують їжу біля своїх під'їздів на вулиці, на вогні. Крім того, більшість взагалі не має грошей, тому виїхати з міста вони не можуть.
Розповім про підвал, в якому доводилось жити. Всередині темно, сиро, посередині стіл, на ньому свічка, за столом сидять жінки і годують діточок.
Перед відходом української армії жителі Дебальцева все-таки масово виїжджали з міста. Зокрема, вони тікали у Харків. В основному туди поїхали жінки з дітьми та люди похилого віку, однак є й цілі родини з чоловіками.
Доставляти продукти на територію, яку захопили, влада «ДНР» не поспішає. По інших містах і селах йде збір продуктів для Дебальцева. Крім їжі, людям також життєво необхідні медикаменти. Зараз люди, які не встигли або не змогли виїхати, стоять в довгих чергах навіть за водою. А часто черпають воду пряму з калюж на вулицях. Благо, що підтанув сніг. Є загроза кишкових інфекцій.
Мабуть, як і ми, хто може, той спробує залишити місто при першій можливості.
Надія Надєждіна, соціолог, місто Горлівка
Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org