Друзі Героя Небесної сотні Віктора Чміленка виконали його перший заповіт – знесли пам’ятник Леніну в Бобринці. Тепер разом ремонтують техніку для фронту й хочуть назвати вантажівку – «Чміль». Дружина загиблого каже: «люди повідкривалися».
Рік після убивства снайпером фермера з Кіровоградщини Віктора Чміленка проявив людей, які його знали. Товариші намагаються зробити те, що Герой Небесної сотні не встиг, і те, що б він точно робив, якби був живий.
Вдова
Вже рік як Віктора Чміленка немає, а про нього у домі нагадує кожна дрібниця. Його дружина Людмила розповідає, що Віктор завжди був активним, захоплювався історією, філософією, подорожував світом. Та найбільше любив жити на віддаленому хуторі в рідній Борисівці.
Людмила каже, що не хотіла чоловіка останнього разу пускати на Майдан.
Я йому кажу: Вітя, в нас же сім'я, діти... Тим більше, я вже так заморилася, три місяці таке... «Я, – каже, – йду за себе, за тебе і за дітей»Людмила Чміленко
«Я кажу, може, не їдь уже. – Ні, а хто поїде? Хто як не ми? – Я йому кажу: Вітя, в нас же сім’я, діти... Тим більше, я вже так заморилася, три місяці таке. – Я йду за себе, за тебе, за дітей. – Я йому кажу: Вітя, а якщо тебе вб’ють? От ти про це подумав? Там усе може бути: хлопці полягли, вже Нігоян пішов… А він мені: краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах», – переказує Людмила свою останню розмову з чоловіком.
Тоді Віктор Чміленко взяв рюкзак, дійшов до калини, обернувся і махнув рукою. Таким і запам’ятала його дружина.
В тому, що знайдуть винних у смерті Віктора, пані Людмила сумнівається. Каже, не покарані й ті, хто розбив голову її чоловікові та сину на Євромайдані у Кіровограді.
«Вітя он скільки на суди їздив. Або відвід суддів, або адвокат не приїхав. Все відтягується і відтягується. Я так думаю, що як такого суду не буде, то всі ми під Богом ходимо – буде Божий суд».
Герої не вмирають!
Загибель Віктора Чміленка вплинула на людей, які його знали. Страх, що був раніше, кудись зник. Тепер фермери ремонтують техніку для армії, збирають кошти і разом зустрічають героїв зі сходу.
«Приїздить Олексій (друг Віктора Чміленка – ред.) і говорить: Вовка Рижков мене вразив: назве «Урал» – «Чміль». Люди повідкривалися. Хоча різні були: і комуністи, і регіонали колишні, а зараз – усі разом ремонтують. Все для фронту, все для перемоги», – ділиться Людмила.
Розпочату боротьбу вже без друга продовжує Олексій Цоколов. Його Майдан переріс у протистояння агресору. Разом з іншими фермерами, чим може, допомагає військовим на сході.
Пам’ять – не лише у пам’ятниках
На честь Віктора Чміленка в Кіровограді назвали одну з вулиць, встановлені пам’ятні дошки герою Небесної сотні. Та Олексія Цоколова бентежить, що не увіковічнили ще пам’ять його друга на малій батьківщині – у Бобринці.
«Віктор своїм героїчним подвигом довів, що герої поміж нас. І сумно, що Польща увіковічнила Героїв Небесної сотні, Київ – теж, Прага – теж, а Бобринець, де Віктор ходив, де він проживав і навчався – дві дошки. Ані вулиці немає там, де він ходив, там, де він був поряд… Ну, можливо, не вважають, що він був героєм, можливо, не дійшли. Але, я думаю, нащадки оцінять і, може, це виправлять», – переживає Цоколов.
Але друзі й діти Віктора Чміленка радіють, що вдалося виконати одне з його заповітних бажань – знести пам'ятник Леніну в Бобринці.
Нас у газеті «бандерівцями» називали… Але, як сказав нам наш знайомий з Києва, «ви Вітін перший заповіт виконали!»Людмила Чміленко
«Пам’ятник Леніну. Оце для нього було… Казав, треба знести його, тільки щоб громада це вирішила. А сам загинув. Районна рада ухвалила рішення знести пам’ятник, але ніяк не втілювала це в життя. Тоді Олексій під’їхав на комбайні, жовто-блакитними стрічками зачепив «вождя» і акуратно поклав його додолу. Нас у газеті і бандерівцями назвали, й ідіотами, і дебілами. Але, як сказав нам наш знайомий з Києва, «ви Вітін перший заповіт виконали!» – розповідає Людмила Чміленко.
Її чоловік, Герой Небесної сотні Віктор Чміленко не раз казав, що корумповані крадії-чиновники – це «ракова пухлина, яка сама не розсмокчеться, і рано чи пізно повінь людська змиє цю гниль».