Львів – Медики зі Львова були на Майдані у Києві від перших днів. Їздили почергово, хтось брав відпустку, а хтось на вихідні. Рівно рік тому подружжя лікарів Ірина й Олександр Шабанови рятували перших поранених у готелі «Україна».
Група медиків поїхала на Майдан 19 лютого, щоб завезти медикаменти. Ніхто й гадки не мав, скількох людей доведеться рятувати вже зранку наступного дня і в умовах, коли не було ніяких медичних засобів під руками. А тим паче, ніхто не міг припустити, що людей просто будуть відстрілювати професійні снайпери.
«Їхали забрати пацієнтів, допомогти, це була добра воля, кожен тоді робив, що вважав за потрібне», – говорить Олександр Шабанов.
20 лютого з самісінького ранку лікар з колегами пішов з Майдану у готель «Україна» трішки відпочити і переодягнутись. Дорогою навіть зустрілись із беркутівцями. Львів’яни почули постріли вже в готелі із балкону зняли на відео перестрілку.
Ми якраз спускались, коли принесли першого пораненого з дуже важким пораненням стегна, з розривами стегнової артерії, важко було накласти джгути і зупинити кровотечу тим, що в нас булоОлександр Шабанов
«Ми якраз спускались, коли принесли першого пораненого з дуже важким пораненням стегна, з розривами стегнової артерії, важко було накласти джгути і зупинити кровотечу тим, що в нас було. Ми поклали його на два столики, зупинили кровотечу. Потім почали приносити інших поранених, спочатку поранення шиї, перелом гомілки, ще одне стегно, хлопець – ліве плече, ще кілька поранених у спину. Були травматичні і вогнепальні поранення, сильні кровотечі. На Майдані була самоорганізація, самооборона, вони тягли один одного і приносили. Хлопці з голими руками проти міліції і при тому ще допомагали один одному. Це люди», – каже лікар.
На Майдані були унікальні люди
У готель поранених приносили у три хвилі. Спершу було 12 осіб, потім – 20-23, а найбільшою була третя хвиля. Загалом у готелі «Україна» львівські медики, волонтери, інші лікарі надали допомогу понад 70 пацієнтам. Жодних медикаментів спочатку не було, рятували людей тим, що мали під руками – розривали простирадла, дезінфікували рани спиртним, допомоги попросили у західних журналістів, і ті зі своїх наплічників витягували різні речі.
Майданівці щитами прикривали під кулями волонтерів, і ті принесли медикаменти і перев’язочні матеріали. Чоловіки з легкими пораненнями приносили більш важких. Стріляли по медиках і машинах швидкої допомоги, тому з готелю переносили поранених у машини під пострілами.
Упродовж року лікарі старались відновити хронології минулорічних подій. Олександр Шабанов пам’ятає все по обличчях поранених. Його найбільше вразило те, що люди у важкому стані лежали і не вимагали допомоги, терпляче чекали, коли підійдуть і до них.
«Я з деякими людьми познайомився, це були айтішники, вчителі, студенти, лікарі, адвокати, – згадує лікар. – Свідомість, розуміння, вміння, самоорганізація, взаємодопомога були унікальні. Я дивився на цих людей – це були унікальні люди. Настільки у своєму бажанні допомогти один одному, що старались зробити по максимуму. Просто люди морально загартовані. Ці люди заслуговують на повагу, на дійсну пам’ять, бо те, що вони зробили, виходитьза межі людських можливостей».
Крім поранених, приносили вбитих активістів Майдану, це важко було пережити. На шнурочку Олександр Шабанов зав’язував вузлики, коли приносили чергового вбитого героя Революції гідності. Цей символ вузликів – найдорожча для нього пам’ять, який завжди при лікарю.
