«Айдарівець» В’ячеслав Хільчишин з рівненського села Люхча втратив руку після поранення у бою під Хрящуватим на Луганщині. Тепер стоїть у черзі на протезування коштом держави.
Він – справжній поліський богатир, завжди дружив зі спортом, але, щоб заробити на життя у депресивному регіоні, сім років поспіль працював охоронцем на петербурзькому ринку. Його життя змінила анексія Криму і, як він сам каже, «нахабна путінська брехня».
«Коли Путін сказав, що в Криму «немає наших», у мене в голові там все перекрутилося. Не поїхав я до Пітера – пішов захищати Батьківщину. Як можна так брехати? Я побачив, що він не той чоловік, якого я поважав, що він брехун...», - каже Хільчишин.
В’ячеслав записався добровольцем і потрапив до батальйону «Айдар». Мамі, Лідії Данилівні, сказав, що поїхав на столичний Майдан. Після навчання у тренувальному таборі, на перших же стрільбах у Старобільську, В’ячеслава відібрали в зону АТО. Розповідає: в Щасті, де знаходилася база «айдарівців», до них приєдналися частина місцевих міліціонерів. Боєць досі вражений тим, як багато патріотів з різних регіонів Україні об’єдналися заради захисту держави.
Вижив, але втратив руку
«Під Металістом була лінія оборони, перед Щастям – це вже була як лінія фронту. Щастя – перевалочна база. Два-три дні в Щасті перепочили і поїхали зачищати Трьохізбенку, Хрящевате, населені пункти навколо Луганська. Дуже запеклі були бої. Багато поранених і вбитих було хлопців», – пригадує Хільчишин.
В’ячеславу вдалося вижити у бою під Хрящуватим, коли на кілька десятків «айдарівців» посунули російські танки, котрі першими почали стрільбу.
Бачу – повбивало хлопців моїх, що поряд стояли… І я побачив, що у мене теж поранення в руку. Мене побратими перемотали, ще рука в мене булаВ'ячеслав Хільчишин
«В один момент побратим вистрелив з гранатомета по танку, я стояв біля нього, і почув, як у відповідь вистрелив танк. Вже було видно на горизонті ці танки. Бачу – хлопці десь мої порозліталися – словом, повбивало їх, хлопців моїх, що поряд стояли… І я побачив, що у мене теж поранення в руку. Мене побратими перемотали, ще рука в мене була».
Поки дочекалися автівки й вертьольота, які забирали вбитих і поранених «айдарівців», минув час. У Харківському госпіталі вояку спробували врятувати руку, але наступного дня доправили літаком до столичного госпіталю. «Я прилетів до Києва, у Києві подивилися – кажуть, запізно зробили операцію, там спиці, воно не прижилося, треба ампутувати».
Громада в біді не залишила
В’ячеславу видали тимчасове посвідчення інваліда війни. Ним опікувалися волонтери, рівненське земляцтво, підтримувала місцева влада. Поки він підліковувався, у його сільську домівку провели газ.
Було й багато пропозицій про протезування, але грошей у воїна немає. Родина не має можливості придбати навіть протез вітчизняного виробництва, не те що закордонний багатофункціональний протез за десятки тисяч євро.
Хільчишин звернувся до Кабінету міністрів
«Зараз я їм послав знімки – фото і рентген культі. Був у Кабміні, де все це вирішується, на 6 поверсі. Вони вирішують, будуть протезувати за кордоном чи тут... Після свят мені дзвонили, казали – не переживайте, ми все про вас знаємо. Там якась сума, я не знаю скільки, держава виділила, а вистачить-не вистачить – вони ще самі не знають».
В’ячеслав не знає, під яким номером стоїть на черзі на протезування. Каже, що найгірше для нього зараз те, що не може взяти у руки зброю й підтримати захисників України на сході.
Волинські ортопеди, котрі працюють у протезному цеху на базі Ковельської залізничної лікарні, готові налагодити масове виробництво протезів кінцівок, аналогічних найсучаснішим багатофункціональним англійським та німецьким зразкам, однак значно дешевших. Кажуть, що задля цього державі варто подбати про закупівлю на заході, а згодом і власне виробництво окремих комплектуючих.