У читацькій культурі українців і чехів є багато спільного. Велику роль у поширенні культури читання на українських теренах зіграла «Просвіта». Але традиція читання, і особливо домашніх бібліотек не пережила радянські часи, коли більшість домашніх бібліотек були знищені. Відновити цю культуру читання можна, але для цього свої зусилля мають об’єднати громадські організації та державні інституції, вважає чеська перекладачка української літератури, авторка перекладів та популяризатор багатьох творів сучасних українських письменників Ріта Кіндлерова.
– Чим відрізняється читаюче суспільство від нечитаючого? У 2005 році після Помаранчевої революції українські письменники брати Капранови встановили дуже простий закон, який вони назвали своїм іменем і він звучав так: «В місті, де найменша щільність бібліотек, голосували за Януковича». У Чехії, судячи з того, що бібліотек тут найбільша щільність в Європі, за Януковича б ніколи не проголосували?
– Не можу сказати чи, наприклад, в Чехії проголосували б за, скажімо, такого чеського Януковича люди з регіонів, де менше бібліотек чи більше. Але правда є, що тут є дуже довга традиція. І традиція не тільки муніципальних бібліотек чи публічних, а просто домашніх бібліотек.
І це тягнеться від майже середньовіччя, в сенсі цього церковних бібліотек, монастирських і до так званої «золотої ери» чеської мови – це 16-17 століття, коли видавалося дуже багато, існувало дуже багато видавців, друкарень і через 19-е сторіччя, коли майже кожен тодішній бізнесмен мав свою друкарню – це була дуже величезна складова життя. Були бібліотеки, напівприватні, наприклад, коли меценати, багаті люди мали бібліотеки, до яких мали вхід студенти чи бідні діти, були різні читацькі клуби – жіночі, наприклад, читацькі клуби.
В Україні були знищені цілі сімейні бібліотеки під час сталінських терорів, а в Чехії такого не було
В чому велика різниця між Україною і Чехією. Це є те, що небула ця традиція перервана під час комунізму як в Україні. В Україні були знищені цілі сімейні бібліотеки під час сталінських терорів, а в Чехії такого не було. Наприклад, книжки які читала моя прабабуся, залишалися в бібліотеці моїх батьків, я їх могла постійно читати. А в Україні такого не було.
– В Україні ця традиція також існувала, діяла українська «Просвіта». Навіть в радянські часи – Радянський Союз дуже сильно пишався тим, що радянське суспільство є одним із найбільш читаючих, чи навіть найбільш читаючих у світі. Де була перервана оця вже радянська традиція, та чи її можна відновити, і яким чином?
Треба мати дуже велику підтримку бібліотек від влади, від адміністрації, сільських, міських, обласних і так далі
– Можна її відновити. Тільки треба мати дуже велику підтримку бібліотек від влади, від адміністрації, сільських, міських, обласних і так далі. І якщо я виходжу з чеської традиції чи з чеських реалій, це – просто сім’я. Якщо дивитися на ці опитування, які робляться тут кожного року і кожні три роки, то все одно на першому місті залишаються сімейні бібліотеки. Якщо вдома читалося, якщо вдома були книжки, то й людина залишається читачем.
– Але в Чехії читання підтримується державою. Тому що є державний дитячий садочок, де дітям під час сну читаються чеські казки, потім цих дітей беруть і записують цією групою до місцевої бібліотеки. До цієї бібліотеки вони потім приходять з батьками, тому що там є якісь дитячі вистави, чи якісь ще події. Тобто є величезна інфраструктура, яка підтримує це читання.
Треба просто розширити служби бібліотечні не тільки на позичання книжок, а скажімо вільний безкоштовний інтернет
– Це вже робота бібліотеки. Думаю, що в Україні теж повільно-повільно міняється ситуація завдяки різним програмам, це залежить від окремих директорів бібліотек міських чи сільських, головне сільських, по-моєму, де треба просто розширити ці служби бібліотечні не тільки на позичання книжок, а скажімо вільний безкоштовний інтернет, допомога людям, які, наприклад, безробітні.
У Чехії існує така служба, що відділи муніципальної бібліотеки мають безкоштовний інтернет, і якщо людина скаже, що не може шукати собі, наприклад, роботу – бо в неї немає інтернету вдома, то це нічого не означає, бо є міські бібліотеки і там безкоштовний інтернет і, вибачте, можете шукати там. Дуже багато клубів для пенсіонерів – вони ходять позичають книжки, літні люди мають багато спільних зустрічей – просто гарно посидіти, гарно собі прийти і побути.
– Ще один спосіб популяризації – це читане слово через радіо. В Україні ця традиція, практично, вмерла тому що, навіть для новин люди перестали в більшості випадків використовувати радіо. Але в Чехії вона ще продовжується, і є культурний канал чеського радіо «Радіо Влтава» – там, де Ви маєте свою передачу, там де актори читають книжки вами перекладені – наскільки це є важливо для популяризації самого читання, не кажу вже про українських авторів?
– Це теж традиція. Бо були драматизовані читання. Це не тільки як аудіокнижка, яку просто читають актори. Це – драматизація, цей твір опрацьований для читача і люди, які просто не мають часу читати, можуть слухати читання. Роман трошечки скоротиться і читається кожного дня по 30 хвилин увечері і це залишається в архіві на якийсь час – можна до цього повернутися.
Купувала багато українських аудіокнижок. Мені страшено не подобається те, що воно монотонно читається
Наприклад, я купувала багато книжок українських, аудіокнижок. Відверто кажучи, мені страшено не подобається те, що воно монотонно читається і після 10 хвилини, я вже втрачаю просто контекст. А ці драматизовані читання, які в чеському радіо на «Влтаві» роблять живо, утримують свого слухача і йому цікаво.
І потім знаю дуже багато випадків, коли люди, наприклад, не хочуть читати якусь там класику – вона здається нудною, а потім слухають в драматизації і дивуються: «О, як цікаво! Давай я прочитаю!» І може спрацювати навпаки – не тільки слухати книжку, яку я вже прочитав, але звертатися до книжок реальних завдяки аудіо.