Мабуть не один українець замислювався над причинами війни на Донбасі. І тільки заангажовані та найбільш нетямущі вірять в те, що причина в російському телебаченні. Причина – у страху. Банальному але чисто тваринному страху. Весь Донбас панічно боїться змін.
Ви ж погляньте, кого до протестів змогла притягнути за вуха «братня Росія». По-перше, це ринкові торговці. Своєрідна каста, особливо в містах. Жадібні баби й мужики, що паразитували на відсутності товарів на початку 90-х. Звичайні спекулянти, які їздили за кордон, купляли товар, щоб перепродати. Товар був часто зіпсований, прострочений. Особливо це стосується продовольчих товарів. Коли ж ринок почав насичуватися, відкривались супермаркети, бутіки, вони елементарно залишилися без годівниці. Були випадки навіть акцій протесту проти завезення товарів не через їхній ринок. Особливо в малих шахтарських містах. Але коли появилась альтернатива, їх просто стали ігнорувати.
Друга категорія, що підтримала сепаратистів – це таксисти. І ті й інші доволі успішно ухилялись від податків, підкупляючи місцевих податківців, прокурорів, міліціянтів. Будь-які реформи європейського рівня знищували їх як клас.
Третя категорія – це так звані робітники нелегальних шахт. Тут взагалі картина дуже сумна. Нелегальний вуглевидобуток приносив колосальні прибутки за правилами тіньового сектору, майже, як наркотики і зброя. Вугілля «йшло» через державні шахти і на нього начислялась ще й державна субвенція. А роботягам кожного дня давали на випивку й закуску. І кому цікаве те, що техніки безпеки ніхто не передбачав?
Саме ці категорії були під кримінальними структурами, що входили в олігархічні імперії Донбасу. І вони, такі малі, порівняно з основною масою людей, стали основою підтримки так званого «ополчення». Росія просто правильно їх порахувала й використала у своїх цілях.
А тепер ми бачимо сумні наслідки тої політики. У Донецьку намітилася тривожна тенденція – з міста продовжують виїжджати українці, вивозять свої сім’ї. Здебільшого це інженерно-технічні працівники, технологи, кваліфіковані робітники, вчені. А на їхнє місце приїжджають так звані біженці з «визволених «ополченцями» міст». Їх розселяють у квартирах і гуртожитках, залишених донеччанами. Про це повідомляють місцеві жителі.
Цікава тенденція: території нелегального видобутку вугілля якраз і були місцями найбільш кривавих побоїщ як в Донецькій, так і в Луганській областях! І для наведених вище категорій людей нічого не змінилося. За виключенням того, що частина з них числиться в «ополченні» та може безкарно знищувати «конкурентів»
Шо ж до всіх інших, то тут картина доволі банальна. Жителі міст змушені в будь-який час дня і ночі годинами простоювати в чергах за гуманітарною допомогою – спочатку для того, щоб записатися на її отримання, а потім і вистояти в черзі за нею. Життя людей розділилася на період «до» і «після» війни.
Коли люди про щось розповідають, кажуть: «А пам’ятаєш, це було ще до війни»... Загальний настрій у донбасівців – вкрай пригнічений, людей охопила розгубленість.
Що ж до миру, то в нього ніхто не вірить і всі чекають наступу української армії. Зупиняти танки вже не будуть, але ворожий настрій зберігають.
Завдяки війні тут люди зрозуміли, що нехай хоч Порошенко, хоч Путін – ніякої різниці. Вони для них тепер обидва абсолютне зло... Раніше думали, що Росія – це великий брат, а тепер переконалися, що Росія – це велика соковижималка. І це зрозуміло.
Мінськ-2 виявився пшиком. Які конкретно питання на ньому обговорювалися, сторони категорично не озвучують. Цілком можливо, що адміністрації «ДНР» і «ЛНР» намагалися отримати, але так і не отримали гарантій від Києва, що у разі здачі «Новоросії» вони залишаться «при справах». Звідси і безвихідь.
Тому зараз і ширяться чутки про амністію для деяких угруповань. І це викликає підозрілість та недовіру в лавах «ополченців». Невипадково Захарченко змушений змінити тему про визволення Донбасу і заявити про те, що Київ готується до нападу. По суті, це ще одна спроба згуртувати Донбас хоча б загрозою українського вторгнення. Адже вести військові дії і підтримувати терористів на Сході України – дороге задоволення для Росії. Росію не турбує доля своїх громадян-добровольців, що воюють в Донбасі. І зараз люди в Донецьку та Луганську починають це розуміти.
У цих умовах блокада Донбасу лише затягує конфлікт. А от Україні варто б було подумати, як відтяти саме ці три категорії-основи «ДНР» і «ЛНР» від більшої частки населення. Якщо це станеться, так звана «Новоросія» припинить існування у той же день. Якщо ні, ситуація буде тільки погіршуватися.
Зараз ходять розмови, що Донбас стане, як колись Балкани, Кавказ – гігантським чорним ринком зброї... Він вже давно такий ринок! Причому, з обох сторін конфлікту. Вся Україна вже наповнена зброєю, як і прилеглі області Росії: Ростовська, Краснодарський край. Про це не раз чув, як від «ополченців», так і від українських військових.
Ось лише Путін не розуміє, що в найближчий час може запалати все російське прикордоння з Україною. Зброя не буде лежати у схронах, її беруть, щоб убивати. Зараз вивільняється величезна маса «стволів», яка буде використовуватися в кримінальних цілях. Все це змушує вже зараз замислюватися над тим, шо ж буде після війни.
Микола Миколаєнко, інженер, місто Горлівка
Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org