Критики «особливого режиму» для окремих районів Донбасу наводять приклад Боснії і Герцеговини, країни яка виникла в результаті досягнення складного компромісу. Мир ціною 20-літньої стагнації – так багато оглядачів оцінюють Дейтонські мирні угоди, які поклали край кровопролитному міжетнічному конфлікту в Боснії і Герцеговині, але створили недієздатну державу, де різні етнічні групи блокують спільний поступ. Чи не опиниться Україна в подібній ситуації, дозволивши частині своєї території орієнтуватися на іншу систему цінностей, несумісну з рештою країни? Про те, як таке складне співжиття відбувається в Боснії та Герцеговині, говоримо з колегою з Балканської служби Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода Недімом Дервішбеговичем.
Недім Дервішбегович
– Після трьох з половиною років війни боснійські серби контролювали понад половину країни. Тим часом, боснійські мусульмани і хорвати, які починали війну, як союзники, в 1993 році, мали за собою вже внутрішній конфлікт, для завершення якого було потрібне втручання Сполучених Штатів на початку 1994 року. США допомогли у створенні федерації, номінально, Федерації мусульман і хорватів, яка покривала половину Боснії. Успіхи спільних дій хорватів та мусульман проти сербів, а також авіаційні удари НАТО змусили сербів врешті-решт сісти за стіл переговорів та почати шукати миру.
Так виглядала ситуація на час початку переговорів, в результаті яких було визнано Республіку Сербську, якої досі не існувало, тобто Дейтонський процес офіційно визнав військові завоювання сербів та формалізував їх. Фактично, таким чином країну було поділено між хорватсько-мусульманською федерацією та сербською частиною.
На Заході, особливо в Сполучених Штатах про Дейтонські мирні угоди говорять, як про великий успіх своєї дипломатії, бо вдалося припинити війну, в результаті якої загинуло близько 100 тисяч людей. Але проблема, яка постала потім, полягала у тому, що на Заході цю угоду сприймали, як початок, підґрунтя для розвитку, але боснійські серби, які від початку воювали проти існування цієї держави, сприймали угоду, як максимум того, на що вони можуть погодитися, вони не вважали і не вважають, що далі потрібно цю державу розбудовувати, а тим більше спільними зусиллями.
– Що не було враховано західними державами, які змушували сторони піти на компроміс заради миру?
– Для того, щоб ця державна система працювала, потрібне бажання усіх сторін. Це дуже складна система, яка складається з двох частин країни, і крім того ще і центральних органів влади: центрального уряду, центрального парламенту, але робота цих центральних органів постійно блокується. Деякі центральні органи вдалося створити ще на початку, наприклад Центральний банк, або збільшити кількість центральних міністерств із трьох до шести, а потім до дев’яти. Сяк-так існує Президія – колективний президентський орган, що складається з трьох осіб, парламент. Але для успішного функціонування держави потрібні інші органи влади, про створення яких ніяк не вдається домовитися. Наприклад, досі в Боснії не існує міністерства економіки, міністерства сільського господарства, хоча ця галузь дуже важлива для економіки країни, міністерства освіти, і це все через 20 років після Дейтонських угод.
У мирних угодах було закладено багато механізмів, що мали створити почуття захисту і безпеки окремих етнічних груп. Але часто ці механізми використовуються нині в політичних цілях, політики ними зловживають.
– Скептики в Україні говорять, що реального співжиття з частинами країни, які орієнтуються на Росію, замість Європи, не можна буде досягнути. Вони вказують на те, що Боснія є практично єдиною країною на Балканах, яка не має статусу кандидата на вступ до Європейського союзу, хоча її сусіди, Хорватія та Словенія вже є членами ЄС, сама Сербія, яка підтримувала боснійських сербів, відмовилася від політики «Великої Сербії» та набула статусу кандидата на вступ до ЄС, і лише Боснія продовжує «воювати у віртуальних війнах», що не дає можливості для розвитку країни.
– Угоду про стабілізацію та асоціацію з Європейським союзом, яка мала б стати першим підготовчим етапом до вступу до Європейського союзу, Боснія розпочала ще 10 років тому. Для того, щоб пройти цей шлях, Боснії потрібно було б багато чого зробити, створити багато різних органів, інституцій, які б займалися практичними аспектами вступу до ЄС, економічними питаннями, питаннями торгівлі. Але більшість цих питань стає непереборною проблемою через брак діалогу між частинами країни, бо центральний уряд має координувати кожен крок з регіональними урядами.
Ба більше, реформи, які потрібно було б провести для вступу до ЄС, зменшили б можливості для політичних та економічних зловживань, тож боснійські політики не зацікавлені у них.
Наприклад, в 2006 році, Боснія мала ухвалити план радикальних реформ, який підтримував Міжнародний валютний фонд, західні уряди, Сполучені Штати. Але домовитися про його виконання так і не вдалося вже протягом багатьох років, незважаючи на те, що всі сторони заявляють про своє бажання долучитися до Європейського союзу. Але кожна зі сторін має своє бачення цього процесу.
Замість того, щоб займатися реформами, необхідними для вступу до ЄС, різні етнічні групи займаються з’ясуванням стосунків між собою
Наприклад, боснійські хорвати вже не хочуть мати спільну федерацію з мусульманами. Вони відчувають, що оскільки вони становлять меншість у ній, то їхні інтереси не завжди враховані. Отже, замість того, щоб займатися реформами, необхідними для вступу до ЄС, різні етнічні групи займаються з’ясуванням стосунків між собою, Серби намагаються зберегти якнайбільшу автономію. Хорвати мріють про власну територіально-національну автономію. А боснійські мусульмани хочуть мати якнайбільше централізовану країну. Але ці дві інші групи вважають це загрозою для себе, бо мусульмани становлять нині майже 50% населення країни.
– Критики Дейтонських мирних угод говорять, що вони зробили так, що в Боснії вже не вбивають, але і жити є надзвичайно складно. Як країна, що має близько 4 мільйонів населення, виживає економічно в таких умовах?
– Боснія не процвітає, але якось виживає. Багато людей в цих умовах прогнозували економічних крах, але якимось дивом його не сталося. Боснія рухається приблизно тим самим шляхом, що і решта регіону, інвестори очікують, що рано, чи пізно країна буде просуватися шляхом реформ, хоча інвестиційний клімат, для місцевих, чи закордонних інвесторів, не є сприятливий.
Офіційні цифри щодо безробіття вражають – до 25%
Через війну Боснія має велику діаспору, і люди, які живуть і працюють за кордоном, посилають багато грошей своїм родичам, які залишилися в Боснії. Настрої серед молоді також не є дуже оптимістичні щодо майбутнього країни. Найгірша ситуація для молоді, рівень безробіття в країні близько 40%. Офіційні цифри щодо безробіття також вражають – до 25%, це цифри, якими оперують міжнародні організації, такі як Світовий банк.
Багато людей і зараз би хотіли виїхати з Боснії, але вони не можуть. Отримати дозвіл на проживання і роботу в країнах Європейського союзу складно, хоча боснійці мають можливість вільно подорожувати країнами ЄС – Боснія має безвізовий режим з країнами Шенгенської зони. Тому життя в Боснії залишається дуже складним для багатьох людей.