Київ – 24 березня відзначають Всесвітній день боротьби проти туберкульозу. Посилений контроль за цією недугою діє і в Україні, адже ще 9 років тому в ній пережили пік епідемії, і хоча зараз ситуація вже не настільки критична, заразитись у транспорті чи у будь-якому іншому людному місці може кожен. Міністерство охорони здоров’я запевняє, що сухоти виліковні, а безкоштовних препаратів вистачає для всіх. Але, як виявляється, не завжди людина отримує потрібну медичну допомогу.
У тубдиспансері селища Дар’ївка, що на Луганщині, помирає хворий на туберкульоз Віталій Железняк. 41-річний чоловік більше півроку тому в розпачі звернувся до Радіо Свобода, розповідав про байдуже й недбале ставлення до нього медиків, просив допомоги.
Як виявилось під час журналістського розслідування, Железняка, який тоді три місяці перебував у Лисичанському протитуберкульозному диспансері, не лікували, а неякісно встановлений хірургом дренаж відмовлялися перевстановлювати. І лише після інформаційних запитів журналістів до Міністерства охорони здоров’я чоловік почав отримувати бодай якусь медичну допомогу. Але, як пояснює сам Віталій, надто пізно.
«Стан у мене вже невиліковний. Існує ще третій ряд курсу протитуберкульозного лікування, але я його просто не витримаю і все... У мене вже організм ослаблений. Звісно, якби мене тоді вчасно почали лікувати, хірург би оглянув, зробили операцію, тоді б, можливо, можна було надіятись... Але це ж медицина безкоштовна, а безкоштовно ніхто нічого не робить...», – пояснює Віталій Железняк.
Медицина безкоштовна, а безкоштовно ніхто нічого не робить...
Віталій Железняк
Крім того, що хворий з Луганщини тепер має лише одну легеню, він витрачає зі своє скудної соціальної допомоги близько 300 гривень у місяць на додаткові ліки, якими медзаклад не забезпечений. Але головне: через хворобу від нього просто відвернулися рідні. Він виглядає змученим бранцем концтабору.
Your browser doesn’t support HTML5
«Я тижнями ходив з діркою у спині, а лікарі не допомагали» – хворий на туберкульоз
Медики згадують про хворого лише після втручань журналістів?
Також після розголосу в ЗМІ отримав належну медичну допомогу Анатолій Коробка з Донеччини. До того чоловік з відкритою формою захворювання півтора року перебував удома. Пояснював це тим, що у тубдиспансері були неможливі умови перебування та відсутність ліків.
І хоча зараз у Єнакіївському протитуберкульозному закладі зробили ремонт і добре годують, Анатолій каже, що йому не врятуватися. Його ослаблений організм не витримує сильнодіючих антибіотиків, що приписали медики. Він схуд на 15 кілограмів і, як Віталій, залишився наодинці з хворобою. Звертаючись до Міністерства охорони здоров’я, каже лише іронічне «дякую», а лікарів не винить, бо вони не відповідають за постачання у медзаклади препаратів.
«Я відчував, що результати стоять на місці й своєму лікарю говорив: можливо, Ви звернетесь у Донецьк і скажете, щоб ці препарати замінили, можливо, мені потрібне інше лікування? А вона мені: «Я нічим не можу допомогти, вони там самі на консиліумі краще знають, що кому приписувати». Тому я навіть не сподіваюся, що щось зміниться. Напевне не варто старатися, намагатися, адже призначать те саме», – розказує про своє теперішнє лікування 36-річний Анатолій.
Я навіть не сподіваюся, що щось зміниться. Напевне не варто старатися, намагатися, адже призначать те саме
Анатолій Коробка
В Україні недосконало працює система протитуберкульозних закладів – захисник пацієнтів
Більше півроку тому, на прохання хворих, Радіо Свобода звернулося з інформаційним запитом до Державної служби із соціальних захворювань. Там відповіли, що хворі на туберкульоз Віталій Железняк та Анатолій Коробка самі винуваті у тому, що не лікувалися.
Такі випадки не поодинокі, зазначає виконавчий директор пацієнтської організації ЮКАБ Ольга Стефанишина.
«Найчастіше до нашої організації звертаються хворі, яким не вистачає ліків, і в більшості випадків це пов’язане не з відсутністю медикаментів, а із небажанням лікарів ті ліки шукати. Також це пов’язане з халатністю медиків, які обслуговують цих хворих», – зауважує вона.
Аби не виникало подібних випадків, Стефанишина вважає, що потрібно докорінно змінити систему роботи протитуберкульозних служб, яка базується ще на радянських стандартах, зареєструвати найкращі протитуберкульозні препарати другого ряду (дороговартісні ліки, які призначають хворим зі стійкою до звичайних ліків формою захворювання – ред.), яких чомусь досі немає в Україні. А також не допускати перебоїв у постачанні протитуберкульозних ліків, адже саме це є однією з причин поширення ускладнених форм недуги.
За даними Міністерства охорони здоров’я, в Україні за 2013 рік від сухот померло близько 5-ти тисячі осіб.
