Коли ховали хлопців, що загинули минулого тижня у Києві, за ними журилися всі українці, незалежно від того, де вони живуть. Хто гроші, хто речі, хто ліки – посилають нові емігранти додому, намагаючись хоч чимось допомогти рідному краю у боротьбі. Галичанка Оксана Максимишин посилає в Україну свої вірші. Вже понад 30 народилося їх у далекій Португалії, куди закинула її доля з рідного Яворова. Один із цих віршів «Мамо, не плач», у скорботні дні почула вся Україна.
Біль, помножений на відстань, відчувають українці, що опинилися далеко від рідної землі у найчорніший для неї час. Коли всією Україною ховали хлопців з Небесної Сотні, галичанка Оксана Максимишин не була на Майдані, але там лунав крик її серця. Її вірш «Мамо, не плач», написаний у далекій Португалії, зі сцени Майдану читала Руслана. Читала і плакала, плакала і читала.
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Що відчувала пані Оксана, коли почула свій вірш зі сцени Майдану?!
«Боже, милий! У Мене таке враження, що від 29 листопада я плачу кожен день. Плакала, кричала, вила. А тоді взяла ручку і папір й сказала: «Я буду боротися. Це моя зброя. Я буду боротися з ними словом. На кожну подію в Україні в мене народився вірш. Роздягали Гаврилюка – у мене народився вірш Михайлові Гаврилюку. Руслана в такому відчаї крикнула: «Я себе спалю, якщо ми не переможемо»! У мене народився вірш – присвята Руслані. А коли я вже побачила, як убивали цих дітей, помста моя волала до Бога! Це вбили моїх дітей, це вбили дітей України», – говорить авторка.
Вірш Оксани Максимишин помітили в інтернеті, його поширив «Євромайдан SOS», прочитали і поділилися з друзями тисячі людей. Пані Оксана, яка виростила в Україні двох дітей і нині з чоловіком живе у Португалії вже два роки, планує видати свої вірші в Україні, і вірить, що жертви не були даремними.
«Я – борець. Я вірю, що з такими людьми, які йшли на смерть, наша Україна буде достойною країною, і вона буде найкращою на цілій землі», – говорить українка з Португалії, яка носить Україну в серці.
Біль, помножений на відстань, відчувають українці, що опинилися далеко від рідної землі у найчорніший для неї час. Коли всією Україною ховали хлопців з Небесної Сотні, галичанка Оксана Максимишин не була на Майдані, але там лунав крик її серця. Її вірш «Мамо, не плач», написаний у далекій Португалії, зі сцени Майдану читала Руслана. Читала і плакала, плакала і читала.
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Що відчувала пані Оксана, коли почула свій вірш зі сцени Майдану?!
«Боже, милий! У Мене таке враження, що від 29 листопада я плачу кожен день. Плакала, кричала, вила. А тоді взяла ручку і папір й сказала: «Я буду боротися. Це моя зброя. Я буду боротися з ними словом. На кожну подію в Україні в мене народився вірш. Роздягали Гаврилюка – у мене народився вірш Михайлові Гаврилюку. Руслана в такому відчаї крикнула: «Я себе спалю, якщо ми не переможемо»! У мене народився вірш – присвята Руслані. А коли я вже побачила, як убивали цих дітей, помста моя волала до Бога! Це вбили моїх дітей, це вбили дітей України», – говорить авторка.
Вірш Оксани Максимишин помітили в інтернеті, його поширив «Євромайдан SOS», прочитали і поділилися з друзями тисячі людей. Пані Оксана, яка виростила в Україні двох дітей і нині з чоловіком живе у Португалії вже два роки, планує видати свої вірші в Україні, і вірить, що жертви не були даремними.
«Я – борець. Я вірю, що з такими людьми, які йшли на смерть, наша Україна буде достойною країною, і вона буде найкращою на цілій землі», – говорить українка з Португалії, яка носить Україну в серці.