Черкаси – На дамбі через Кременчуцьке водосховище, за три кілометри від Черкас, розташована станція Панське. Це єдине в Україні поселення на дамбі. У шести будинках тут проживають 17 сімей. Однак у Панському немає ані магазину, ані аптеки, сюди не доходить навіть пошта. А вже більше ніж півроку розібрали єдине сполучення поселення із автомагістраллю – переїзд. Люди бідкаються: як не буде переїзду – вони позамерзають.
Поселення Панське з’явилося на карті наприкінці 50-х років під час створення Кременчуцького водосховища. Тоді, щоб з’єднати два береги Дніпра, поблизу Черкас насипали найдовшу в Україні дамбу, що має автомобільну та залізничну частини. А на третьому кілометрі для залізничників збудували станцію Панське. Назвали її на честь затопленого села, що розташовувалося на цьому місці до спорудження водосховища.
У поселенні для залізничників звели адмінбудівлю залізничної станції, чотири будинки барачного типу, магазин і навіть баню. Планували збудувати кочегарку, щоб опалювати Панське. Однак втілити задум так і не встигли. Із часом, коли ввели електричну та диспетчерську централізацію на залізниці, працівників скоротили. Раніше станцію обслуговували майже тридцять працівників, наразі ж – лише п’ятеро. Відтак більшість людей залишилися і без роботи, і без нормальних умов проживання.
Зараз у Панському мешкає 17 сімей: по кілька родин у чотирьох будинках, а ще в переобладнаній бані та магазині. Газу у поселенні немає, як і водопроводу. На все Панське – одна криниця з дніпровою водою, з якої деякі жителі беруть воду. Є ще й свердловина, однак, вода звідти не придатна до споживання.
Михайло Семенович тринадцять років тому придбав у Панському колишній магазин. У його помешканні про це донині нагадують старі вікна із ґратами. Саме ж приміщення чоловік переобладнав у двокімнатну квартиру із верандою. Щоб вижити, Михайло Семенович тримає кількох курей та маленьких свинок. Іноді рибалить та возить зловлене у Черкаси на продаж. Саме з Черкас чоловік переїхав до Панського. Попри всі незручності, повертатися до обласного центру чоловік не хоче.
«У мене 36 квадратних метрів, усе необхідне у мене є. Навіщо мені більше? Запропонував мені якось знайомий помінятися: я поїхав би жити у Південно-західний район Черкас, а він сюди. Я одразу погодився. А тоді думаю, чого мені мінятися? У мене 900 гривень пенсія. Пішов, сіточку кинув, підняв собі на стіл і продав на хліб», – розповідає чоловік.
Хоч поселення розташоване за три кілометри від Черкас, утім, місцеві прописані у селі Чапаєвка, що від Панського аж за 15 кілометрів. Більшість панських працюють у Черкасах, в обласному центрі навчаються і дітлахи, яких тут аж одинадцятеро. Ані аптеки, ані магазину в поселенні немає.
«Магазин тут був, куди для працівників привозили всі необхідні продукти. Не потрібно було їхати чи в Золотоношу, чи в Черкаси, чи десь побазарувати, як ми зараз. Треба хліба, то треба збиратися, їхати чи за тридцять кілометрів у районний центр чи в Черкаси. У нас автобуси, до речі, в напрямку Черкас. Щоб поїхати у Черкаси, нам треба перейти на ту сторону, з’їздить у Чапаєвку, тоді пересісти на автобус, поїхати у Черкаси та купити хліба», – пояснює Радіо Свобода місцевий житель Леонід Коновалов.
Щоправда, на виклики швидка допомога приїздить із Черкас. Це єдиний поступок, кажуть панські, на який пішли владці. Через значний потік машин на дамбі, швидкої із районного центру – Золотоноші – хворий може і не дочекатися. До речі, щодня повз Панське проїжджають близько семи тисяч машин.
Без переїзду люди взимку позамерзають
Від автомобільного шляху поселення відділяють залізничні колії. І хоч потяги курсують прямо перед вікнами, проте, жителі не зважають на шум. Кажуть, що вже звикли та й потягів останніми роками стало значно менше.
Із часів побудови Панське із автошляхом сполучав переїзд через залізницю. Утім, навесні, каже Леонід Коновалов, його розібрали. Деякі жителі Панського мають машини. Однак тепер під’їхати до своїх будинків вони не можуть. Тому й залишають машини аж за коліями та дорогою – на узбіччі. Втім, найважливіше – саме переїздом люди вивозять сміття та завозять дрова.
«Люди на зиму залишилися без палива. У нас газу немає, у нас умов немає. І ми не знаємо, що робити. Чи дерева, що залишилися, валити, топить костри та грітися? Чи як ми будемо виживати у цих умовах, ми не знаємо? Погода у нас дуже важка взимку. Ми живемо на вітрах. Коли на зиму випускають водосховище, то в нас утворюється піщана пустеля. І буває, що все Панське накриває піщаною бурею»,– каже він.
Жителі Панського неодноразово зверталися до різних інстанцій, зокрема і до Черкаської облдержадміністрації. В останній, посилаючись на заступника голови ОДА Михайла Коваленка, ситуацію із переїздом коментують так:
«Вивчається питання проектних робіт по розширенню дороги для створення на цій ділянці окремої смуги для руху вантажного транспорту. Зрозуміло, що проведення цих робіт потребуватиме певного часу і відповідного фінансування. Щоб у найкоротший термін допомогти і завезти паливо на територію села Панське, розробляється інструкція з ДАІ УМВС України, залізничниками та Облавтодором. Узагальнює цю роботу Управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА».
Жителі Панського готові почекати ще тиждень. Якщо ж за цей час проблему з переїздом не вирішать, панські будуть перекривати трасу.
Поселення Панське з’явилося на карті наприкінці 50-х років під час створення Кременчуцького водосховища. Тоді, щоб з’єднати два береги Дніпра, поблизу Черкас насипали найдовшу в Україні дамбу, що має автомобільну та залізничну частини. А на третьому кілометрі для залізничників збудували станцію Панське. Назвали її на честь затопленого села, що розташовувалося на цьому місці до спорудження водосховища.
У поселенні для залізничників звели адмінбудівлю залізничної станції, чотири будинки барачного типу, магазин і навіть баню. Планували збудувати кочегарку, щоб опалювати Панське. Однак втілити задум так і не встигли. Із часом, коли ввели електричну та диспетчерську централізацію на залізниці, працівників скоротили. Раніше станцію обслуговували майже тридцять працівників, наразі ж – лише п’ятеро. Відтак більшість людей залишилися і без роботи, і без нормальних умов проживання.
Зараз у Панському мешкає 17 сімей: по кілька родин у чотирьох будинках, а ще в переобладнаній бані та магазині. Газу у поселенні немає, як і водопроводу. На все Панське – одна криниця з дніпровою водою, з якої деякі жителі беруть воду. Є ще й свердловина, однак, вода звідти не придатна до споживання.
Михайло Семенович тринадцять років тому придбав у Панському колишній магазин. У його помешканні про це донині нагадують старі вікна із ґратами. Саме ж приміщення чоловік переобладнав у двокімнатну квартиру із верандою. Щоб вижити, Михайло Семенович тримає кількох курей та маленьких свинок. Іноді рибалить та возить зловлене у Черкаси на продаж. Саме з Черкас чоловік переїхав до Панського. Попри всі незручності, повертатися до обласного центру чоловік не хоче.
«У мене 36 квадратних метрів, усе необхідне у мене є. Навіщо мені більше? Запропонував мені якось знайомий помінятися: я поїхав би жити у Південно-західний район Черкас, а він сюди. Я одразу погодився. А тоді думаю, чого мені мінятися? У мене 900 гривень пенсія. Пішов, сіточку кинув, підняв собі на стіл і продав на хліб», – розповідає чоловік.
Хоч поселення розташоване за три кілометри від Черкас, утім, місцеві прописані у селі Чапаєвка, що від Панського аж за 15 кілометрів. Більшість панських працюють у Черкасах, в обласному центрі навчаються і дітлахи, яких тут аж одинадцятеро. Ані аптеки, ані магазину в поселенні немає.
Щоб поїхати у Черкаси, нам треба перейти на ту сторону, з’їздить у Чапаєвку, тоді пересісти на автобус, поїхати у Черкаси та купити хлібаЛеонід Коновалов
Щоправда, на виклики швидка допомога приїздить із Черкас. Це єдиний поступок, кажуть панські, на який пішли владці. Через значний потік машин на дамбі, швидкої із районного центру – Золотоноші – хворий може і не дочекатися. До речі, щодня повз Панське проїжджають близько семи тисяч машин.
Без переїзду люди взимку позамерзають
Від автомобільного шляху поселення відділяють залізничні колії. І хоч потяги курсують прямо перед вікнами, проте, жителі не зважають на шум. Кажуть, що вже звикли та й потягів останніми роками стало значно менше.
Із часів побудови Панське із автошляхом сполучав переїзд через залізницю. Утім, навесні, каже Леонід Коновалов, його розібрали. Деякі жителі Панського мають машини. Однак тепер під’їхати до своїх будинків вони не можуть. Тому й залишають машини аж за коліями та дорогою – на узбіччі. Втім, найважливіше – саме переїздом люди вивозять сміття та завозять дрова.
Ми живемо на вітрах. Коли на зиму випускають водосховище, то в нас утворюється піщана пустеляМихайло Семенович
Жителі Панського неодноразово зверталися до різних інстанцій, зокрема і до Черкаської облдержадміністрації. В останній, посилаючись на заступника голови ОДА Михайла Коваленка, ситуацію із переїздом коментують так:
Щоб у найкоротший термін допомогти і завезти паливо на територію села Панське, розробляється інструкція з ДАІ УМВС України, залізничниками та ОблавтодоромМихайло Коваленко
Жителі Панського готові почекати ще тиждень. Якщо ж за цей час проблему з переїздом не вирішать, панські будуть перекривати трасу.