Київ – У парламентському комітеті з питань правової політики обговорюється законопроект, згідно з яким за дітьми українських заробітчан можуть пильнувати офіційні опікуни. Водночас експерти вважають: так проблему розлуки сімей через трудову міграцію не вирішиш. Потрібно братися за першопричину.
Мама Оксани Захарчук, Надія, виїхала з села у Львівській області на заробітки до Італії, коли дівчині було 13 років. Загалом в італійському містечку Тренто, жінка працює вже понад 15 років. Оксана розповідає: розлучатись з мамою було дуже важко. І хоч згодом Надія подала документи на відновлення сім’ї і забрала Оксану до себе, про той період дівчині досі нагадує маленька подушка, в яку вона плакала кожного разу після розмови з найріднішою людиною.
«Я пригадую, мама мені говорила, коли ми прощались, що це мало бути на один рік і досить, але, як завжди, один рік переходить у роки. Тоді не було мобільних телефонів, і ми спілкувались пишучи листи. Я досить багато плакала в подушку. Так, ти розказуєш мамі як пройшов тиждень, ти надсилаєш фотографії, але це не те саме, що бачити зблизька. Зараз деяким дітям пощастило, бо зараз є Інтернет і Скайп. Ти бачиш маму, як вона змінилася, вона бачить, як змінилася ти», – пригадує Оксана.
А колишня вчителька молодших класів Люба Нечипорук із міста Золочів, теж Львівської області, через скрутне матеріальне становище змушена була виїхати на шість років у Португалію. В Україні жінка залишила двох доньок: Уляну і Надю. І хоч вона каже, що пробула за кордоном недарма, розлуку з дітьми не витримала і повернулась.
«Я не сподівалася, що я стільки часу пробуду. Я планувала, що я приїду на випускний до Надійки і більше не поїду. Але таке становище: платне навчання, житло. Роботу на той час я вже втратила…Якби я не була впевнена у своїх дітях, я б не поїхала. А зараз вони вийшли заміж, повлаштовувалися на роботу, і ми вирішили повернутись. Для нас із чоловіком найбільше щастя бути з нашими внучками», – розповіла вона.
Your browser doesn’t support HTML5
Люба Нечипорук (Skype)
Ще 20 років тому батьківство в Україні почало перетворюватися у транснаціональне, батьківство на відстані, каже працівниця благодійного фонду «Запорука» Ярина Хомцій. Але насправді у велику проблему в Україні воно перетворилось тому, що українці, які виїжджали за кордон, просто не були морально до цього готові. Вони, як і мама Оксани, їхали на рік, а повертались через десять, або й досі залишаються за кордоном. Бути батьками на відстані можна, каже Ярина Хомцій, але для цього треба налаштуватись психологічно самому і налаштувати своїх дітей.
«Важливо, щоб сім’я була свідома того, що це існує. Які можуть бути наслідки для подружжя, які наслідки для дітей і на що звернути увагу. Бо звичайно, що відстань змушує набагато більше працювати над стосунками, вихованням, навчанням і турботою. А відстань це все з’їдає», – пояснює Ярина Хомцій.
Ніяка громадська організація,ніяка державна інституція не замінить живого спілкування батька і матері – Сухий
Офіційних даних про те, скільки дітей в Україні виростають у неповних сім’ях, немає. За даними Представництва міжнародної організації з міграції, це близько 200 тисяч дітей. А от у пояснювальній записці законопроекту, що спрямований на боротьбу з соціальним сирітством, ця цифра сягає від 3,5 до 5 мільйонів.
Народні депутати-регіонали Олександр Фельдман та Ірина Бережна, які є ініціаторами цього законопроекту, запропонували створити спеціальний інститут тимчасової опіки за дітьми заробітчан. Вони вважають, що за допомогою такого інституту вдасться захистити права дитини, адже вона буде під наглядом офіційного опікуна. Він зможе контролювати умови проживання, розвиток та навчання дитини. Звісно, за згоди батьків і за їхній рахунок. Перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Ярослав Сухий до таких ініціатив налаштований скептично.
«Потрібно братися за першопричину. Або дозволяти виїзд за кордон сім’ями, або розвивати структуру робочих місць у себе в Україні. Ніяка громадська організація,ніяка державна інституція не замінить живого спілкування батька і матері», – констатує він.
За даними дослідження Держстату та Інституту демографії Національної академії наук України (НАНУ), оприлюдненому у травні цього року, дві третини українських трудових мігрантів – чоловіки. Найчастіше роботу за кордоном шукають жителі сільської місцевості. А найбільша кількість мігрантів на заході України - 10,8%, в інших чотирьох регіонах їх частка становить близько 2%. Та незважаючи на це, українське заробітчанство все ще залишається проблемою з жіночим обличчям.
Про відносини батьків і дітей і непорозуміння роз’єднаних поколінь, останнім часом активно говорять літератори і журналісти. Зокрема, у книжках «Мама по скайпу», «Сторожі тротуарів» чи фільмі «Жінка-банкомат».
