(Рубрика «Точка зору»)
Сімферополь – Тринадцятий за рахунком за часи української незалежності кримський прем’єр Анатолій Могильов 8 листопада відзначає другу річницю свого перебування на цій посаді. Довше нього у цьому кріслі працювали лише двоє – Сергій Куницин і Віктор Плакіда, які залишаються в політиці і зараз, проте їхній вплив не співмірний із нинішнім головою кримського уряду. На відміну від більшості своїх попередників, Анатолій Могильов усі два роки прем’єрства фактично керує не лише урядом автономії, але й кримським парламентом, силовими структурами і всім місцевим самоврядуванням регіону.
Повернення до Криму Анатолія Могильова, колишнього керівника кримської міліції та очільника кримського виборчого штабу Віктора Януковича, було вимушеним, небажаним і скандальним. Президент довго шукав заміну померлому екс-прем’єру Василю Джарти, якому довіряв і якого всіляко підтримував. Джарти керував Кримом жорсткою рукою і Могильов, зрештою, видався президенту здатним продовжити цю лінію.
Анатолій Могильов, на той час міністр внутрішніх справ, як кажуть, не дуже хотів у кримське вислання і навіть відмовлявся, але після низки гучних скандалів із міліцейськими проколами був змушений погодитися. Його призначення народний депутат України, тодішній лідер Меджлісу Мустафа Джемілєв назвав «найдурнішим».
Із кримськими татарами не склалося
Кримським татарам було чого не любити Анатолія Могильова – 2007 року він наказав правоохоронцям жорстоко обійтися з групою кримських татар на плато Ай-Петрі, а 2008-го у пресі насмілився виправдовувати рішення Сталіна про депортацію кримськотатарського народу. Новому прем’єру не тільки не вдалося встановити діловий контакт із лідерами кримських татар, він вкрай загострив відносини з Меджлісом.
Втім, активні намагання влади, якщо не знищити Меджліс, то нівелювати його вплив, призвели до зворотного ефекту. Попри тиск влади кримські татари провели відкриті вибори делегатів Курултаю, оновили Меджліс і змінили голову. Можна констатувати, що зараз система етнічного самоврядування кримськотатарського народу переживає нове відродження і має шанс вийти із протистояння з владою зміцнілою і з більшим авторитетом.
Що ж отримав від цього протистояння сам Анатолій Могильов? Його ставка на опозиційні Меджлісу політичні групи кримських татар обернулася конфузом. Після дворічної «співпраці» «могильовські татари», як їх називала місцева преса, перебігли до Віктора Медведчука і разом з його «Українським вибором» тепер протестують проти політики президента Януковича.
Бачачи, що в політичній сфері Меджлісу опонують лише маргінали, Могильов зробив ставку на більш впливову релігійну опозицію. Саме він увімкнув «зелене світло» для активної діяльності в Криму міжнародної політико-релігійної мережі «Хізб ут-Тахрір». Зараз молоді, дієві і креативні «будівничі Халіфату» стали важливим суб’єктом кримської політики.
Ще цікавіші перспективи обіцяє земельна співпраця уряду Могильова з громадською організацією «Себат», якою керують переважно адепти однієї з найвпливовіших салафітських груп Криму. Зараз вони отримали від влади ексклюзивне право на розселення учасників земельних «галявин протесту» у Сімферополі на нових, узаконених, масивах у навколишніх селах. Експерти припускають, що незабаром салафіти, які критикують Муфтіят Криму за надмірний лібералізм, контролюватимуть усі кримськотатарські поселення довкола Сімферополя.
Серед досягнень – однопартійність і приручення проросійських сил
Якщо на кримськотатарському напрямку в Анатолія Могильова здобутків немає, то на протилежному – проросійському – підсумки виглядають дещо кращими. Він попустив трохи віжки у ставленні до проросійських організацій, зберіг найлояльнішим деякі посади, пустив представників російської громади до Експертної і Громадської рад при уряді автономії. Запропонувавши службу, а не примус, Могильов домігся лояльності більшої частини проросійських груп регіону.
Ефективнішою виявилася і політика прем’єра щодо місцевої політичної еліти, приниженої його попередником. Могильову вдалося знайти баланс між місцевими і донецькими. Останні і далі контролюють усі важливі посади, але кілька крісел кримським усе ж повернули.
Собі в заслуги Анатолій Могильов, напевно, може записати завершення розгрому політичної опозиції в Криму і встановлення в регіоні фактичної однопартійності. Попри прогноз деяких експертів про падіння рейтингу Партії регіонів у Криму, після заяв про намір підписати угоду про асоціацію з ЄС на всіх останніх місцевих довиборах регіонали перемагали завиграшки.
Особливий приз – «Золотий будяк-2013»?
І хоча Анатолій Могильов від самого початку своєї роботи на посаді прем’єр-міністра Криму демонстрував відкритість і готовність спілкуватися з журналістами, останніх чекало швидке розчарування. Йому можна було запросто поставити будь-яке неприємне питання, але, як правило, відповіді були порожніми – прем’єр віджартовувався, відповідав власним запитанням, або ж грубувато відсилав до інших джерел.
Вся відкритість звелася до жорсткої заборони на спілкування з пресою всім клеркам, окрім перших осіб уряду і міністерств, «наїздів» урядовців на журналістів через правоохоронців і суди та закриття приміщення Ради міністрів АРК для вільного входу за журналістськими посвідченнями і картками акредитації. Зрештою, щойно Анатолій Могильов вчергове удостоївся номінування на антипремію «Золотий будяк» – за «дії щодо придушення свободи вираження».
Не вдалося прем’єру й налагодити хоча б формальний діалог із громадськістю. Створена при уряді автономії Громадська рада не вилазить зі скандалів.
Назад, у криваві 90-і?
Втім, найбільшим провалом Анатолія Могильова і, взагалі, політики офіційного Києва в автономії більшість експертів називають відчутну криміналізацію соціально-політичного та економічного життя в Криму. Після того, як крісло кримського прем’єра посів екс-міністр внутрішніх справ, регіон дивним чином просто накрила хвиля найзухваліших злочинів проти посадовців і впливових підприємців. Кульмінацією цілої низки загадкових смертей і відкритих убивств став нещодавній розстріл Героя України, мера Феодосії Олександра Бартенєва.
Жоден із резонансних злочинів останніх років досі не розкритий. А їхня кількість множиться – тільки за останній місяць сталася ціла низка навмисних підпалів таких комерційних об’єктів, як ресторан, супермаркет, пансіонат.
Місцева преса уже прямо пише про повернення кривавих 90-х років і винуватить у цьому республіканську владу. Логіка тут зрозуміла: Анатолій Могильов зі своїм призначенням отримав і контроль за силовиками, а всі правоохоронні і судові структури в автономії очолюють «донецькі». За цих обставин можна говорити про непрофесіоналізм влади, або ж про її зацікавленість у такому розвитку подій в Криму.
Зрештою, уже сам факт перебування в прем’єрському кріслі аж два роки – успіх Анатолія Могильова, причому, чи не єдиний, вважає київський експерт Вадим Денисенко. На його думку, якщо кримський прем’єр і далі не набридатиме офіційному Києву, то має шанс протриматися ще трохи. Разом з тим, позбутися цієї посади Могильов може у будь-який момент, оскільки на верху не має підтримки від жодного з центрів впливу. Експерт припускає: якщо якійсь із таких груп впливу буде потрібна посада кримського прем’єра, то політичне рішення з цього приводу не забариться.
Володимир Притула – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода