Відень – Австрійський суспільний мовець ORF об’єднує 4 теле- і 12 радіоканалів. До середини 90-х років ORF, заснований у 1955 році, не мав конкурентів в Австрії – це було найавторитетніше і найпопулярніше джерело інформації. Однак із появою комерційних теле- і радіостанцій, зі збільшенням залежності медіапростору від реклами, ORF почав втрачати свої позиції. В останні роки медіакорпорацію вимушено – через скорочення фінансування – залишили понад півтисячі співробітників, і нині адміністрація розглядає можливість закриття одного зі своїх офісів у Відні.
Попри численні проблеми, донині ORF в Австрії – джерело якісних програм. Про це без зайвої скромності говорять і в самій корпорації, це у бесіді з Радіо Свобода визнали й австрійці, з якими вдалося поспілкуватися.
«Їхні новини надзвичайно високої якості. Це добре. Вони також мають свою радіостанцію, «Австрія-1», якість програм якої також дуже хороша», – каже житель Відня Патрік Хорват. Серед якісних передач він виділяє також документалістику і програми на культурну тематику.
Серед завдань ORF, прописаних у «Федеральному акті Австрійської телерадіомовної корпорації», окрім всебічного інформування про актуальні події, також просування демократичних цінностей і австрійської ідентичності. Водночас такий контент у сучасному медіапросторі далеко не найпопулярніший.
Брати більше грошей немає звідки
Намагаючись конкурувати з комерційними каналами, ORF вирішив пускати в ефір більше розважальних програм. Нині телеканал ORF-1 транслює щось на кшталт «Австрія має талант». Шоу справді оживило інтерес австрійців (зокрема молоді) до діяльності корпорації: на студію, де знімають програму, водять екскурсії, а охочі посидіти у глядацькому залі вишиковуються у чергу.
Очільник кореспондентського офісу ORF Роланд Адровіцер говорить про таку популярність із зітханням. Для нього відхилення корпорації, хай і часткове, від багаторічних традицій не найприємніша тема для розмови.Охочіше він розповідає про новини: про 16 закордонних бюро ORF, здатних забезпечувати інформаційну картину з різних куточків світу, про 9 регіональних центрів (по одному на кожну федеральну землю). Однак уся ця робота, якою б якісною вона не була, вимагає значних витрат, на які корпорація дедалі менше спроможна.
Кошти на втілення своєї місії ORF отримує переважно від громадян: 65% у структурі фінансування – це ліцензійний збір із австрійців (приблизно 20 євро на місяць), ще 35% – доходи від реклами. За словами Адровіцера, такий формат фінансування фактично унеможливлює збільшення прибутків корпорації.
«Все дорожчає, а ми не можемо нарощувати прибутки. Адже нам не вдається заохочувати більше реклами, а збільшувати ліцензійний збір теж не можна», – каже він.
Проблема полягає ще й у тому, що ORF доводиться конкурувати не лише з австрійськими теле- і радіокомпаніями: майже кожен громадянин має у своєму кабельному пакеті до 80 каналів із Німеччини – країни, яка говорить із Австрією однією мовою. Навіть реклама на німецьких каналах в Австрії орієнтована на місцевого споживача.
У 21-му столітті – без доступу у соцмережі?
Цього року ORF змушена відстоювати свої позиції у суді: австрійські конкуренти телерадіокорпорації вимагають заборонити суспільному мовнику вести сторінки у мережах Facebook та Twitter. Через судову тяганину ORF поки не створює й додаток для смартфонів – опоненти закидають, нібито корпорація, відповідно до свого основоположного документа, взагалі не має права розгортати діяльність в інтернеті.
Медіа-експерт Аксель Майредер у блозі пише, що скарги на ORF у питанні діяльності цієї корпорації в інтернеті – «лише ще один із епізодів боротьби приватних ЗМІ за те, щоб ORF не монополізувала ринок, а отже, і доходи від реклами». За даними Майредера, наприклад, на телеринку корпорація має частку у 36% – проти 6,5%, які у сумі мають два найбільші приватні телеканали Австрії.
Водночас медіа-експерт наголошує, що для ORF, як і для будь-якої іншої медіа-корпорації, соціальні медіа – це нові можливості для рекламування своїх програм. Це також майданчик для аудиторії, де можна обговорити почуте і побачене і, можливо, запропонувати якісь зміни, і все це може мати швидкий відгук.
«Це, безсумнівно, додає «суспільної цінності». Якщо австрійське суспільство, репрезентоване відповідними законодавчими органами, хоче суспільне мовлення, воно має не лише допустити ORF до соціальних медіа, але й підтримати зусилля корпорації з адаптації до мінливих умов медіа-середовища, підтримуючи тим самим її місію інформувати та освічувати австрійців», – наголосив Аксель Майредер у своєму блозі.
Суспільне мовлення – це знання
Андрій Ріхтер, директор Офісу представника ОБСЄ з питань ЗМІ, у бесіді з Радіо Свобода називає неправильною ситуацію, коли суспільні мовники конкурують із приватними теле- і радіостанціями.
«Суспільне мовлення потрібне для того, щоб бути спокійним, виваженим, збалансованим, зразковим, якщо хочете, етичним джерелом інформації, щоб бути інструментом, за допомогою якого, наприклад, батьки могли виховувати своїх дітей, за допомогою якого кожен міг би отримати важливі знання у тій чи іншій галузях знань. Нехай у суспільного мовлення буде аудиторія 5 відсотків, 10 відсотків, але ці 5,10 відсотків ніде більше, крім як від суспільного мовника, не зможуть отримати настільки важливу для них інформацію і знання», – зазначає медіа-експерт.
Андрій Ріхтер вважає, що попри виклики сьогодення, місія суспільного мовлення лишається актуальною для будь-якої країни. Фахівець, зокрема, високо оцінює спроби створити такий проект в Україні. На його думку, тут не обійтися без участі держави – нехай вона і виявлятиметься, наприклад, у встановленні ліцензійного збору.
«Якщо держава створить механізм, за якого фінансування громадського мовлення не впливатиме на його політику, тоді таке мовлення буде успішним», – переконаний Андрій Ріхтер.
«Робота журналіста не має бути до душі політикам»
В ORF на запитання про політичний тиск – з огляду на особливості фінансування компанії і той факт, що держава бере безпосередню участь у формуванні ради директорів – кажуть: спроби впливати на інформаційну політику трапляються, однак зазвичай вони не мають ніякого розвитку. Дати вказівку журналістові написати на користь того чи іншого політика не наважиться жоден редактор, зазначає Роланд Адровіцер.
«Політики завжди нами не задоволені, завжди. Думаю, так і має бути: робота журналіста не має бути до душі політикам», – розповідає він.
«Під час виборчої кампанії, перед виборами у парламент, у нас було багато непорозумінь. В ефірі у нас завжди було два політики з різних таборів. Постійна конфронтація – ми думали, буде занадто. Але ж ні, ці ефіри збирали величезну аудиторію! Інтерес громадян до політики великий – так само, як і до якісної інформації», – додає Адровіцер .
Згідно з документом, який визначає діяльність ORF, «незалежність – це не лише право журналіста чи редактора, це також їхній обов’язок». «Незалежність – значить незаангажованість від впливу як держави чи партії, так і інших засобів масової інформації, політичних кіл чи бізнесу», – йдеться у «Федеральному акті Австрійської телерадіомовної корпорації».
В ORF кажуть: для них це правило має значення. Ним вони керуються, коли готують новини, ним апелюють, коли з кабінетів «згори» лунають зауваження чи «побажання». Інакше не може бути, вважають на австрійській телерадіокорпорації.
Матеріал підготовлено за підсумками зустрічей, проведених у рамках програми «Молодь змінить Україну» Фонду Богдана Гаврилишина.
Україні потрібен ще один «Перший національний» чи BBC по-українськи?
У четвер народні депутати планують вкотре розглянути законопроект про суспільне телебачення далі
Попри численні проблеми, донині ORF в Австрії – джерело якісних програм. Про це без зайвої скромності говорять і в самій корпорації, це у бесіді з Радіо Свобода визнали й австрійці, з якими вдалося поспілкуватися.
«Їхні новини надзвичайно високої якості. Це добре. Вони також мають свою радіостанцію, «Австрія-1», якість програм якої також дуже хороша», – каже житель Відня Патрік Хорват. Серед якісних передач він виділяє також документалістику і програми на культурну тематику.
Серед завдань ORF, прописаних у «Федеральному акті Австрійської телерадіомовної корпорації», окрім всебічного інформування про актуальні події, також просування демократичних цінностей і австрійської ідентичності. Водночас такий контент у сучасному медіапросторі далеко не найпопулярніший.
Брати більше грошей немає звідки
Намагаючись конкурувати з комерційними каналами, ORF вирішив пускати в ефір більше розважальних програм. Нині телеканал ORF-1 транслює щось на кшталт «Австрія має талант». Шоу справді оживило інтерес австрійців (зокрема молоді) до діяльності корпорації: на студію, де знімають програму, водять екскурсії, а охочі посидіти у глядацькому залі вишиковуються у чергу.
Очільник кореспондентського офісу ORF Роланд Адровіцер говорить про таку популярність із зітханням. Для нього відхилення корпорації, хай і часткове, від багаторічних традицій не найприємніша тема для розмови.Охочіше він розповідає про новини: про 16 закордонних бюро ORF, здатних забезпечувати інформаційну картину з різних куточків світу, про 9 регіональних центрів (по одному на кожну федеральну землю). Однак уся ця робота, якою б якісною вона не була, вимагає значних витрат, на які корпорація дедалі менше спроможна.
Кошти на втілення своєї місії ORF отримує переважно від громадян: 65% у структурі фінансування – це ліцензійний збір із австрійців (приблизно 20 євро на місяць), ще 35% – доходи від реклами. За словами Адровіцера, такий формат фінансування фактично унеможливлює збільшення прибутків корпорації.
Все дорожчає, а ми не можемо нарощувати прибуткиРоланд Адровіцер
Проблема полягає ще й у тому, що ORF доводиться конкурувати не лише з австрійськими теле- і радіокомпаніями: майже кожен громадянин має у своєму кабельному пакеті до 80 каналів із Німеччини – країни, яка говорить із Австрією однією мовою. Навіть реклама на німецьких каналах в Австрії орієнтована на місцевого споживача.
У 21-му столітті – без доступу у соцмережі?
Цього року ORF змушена відстоювати свої позиції у суді: австрійські конкуренти телерадіокорпорації вимагають заборонити суспільному мовнику вести сторінки у мережах Facebook та Twitter. Через судову тяганину ORF поки не створює й додаток для смартфонів – опоненти закидають, нібито корпорація, відповідно до свого основоположного документа, взагалі не має права розгортати діяльність в інтернеті.
Медіа-експерт Аксель Майредер у блозі пише, що скарги на ORF у питанні діяльності цієї корпорації в інтернеті – «лише ще один із епізодів боротьби приватних ЗМІ за те, щоб ORF не монополізувала ринок, а отже, і доходи від реклами». За даними Майредера, наприклад, на телеринку корпорація має частку у 36% – проти 6,5%, які у сумі мають два найбільші приватні телеканали Австрії.
Водночас медіа-експерт наголошує, що для ORF, як і для будь-якої іншої медіа-корпорації, соціальні медіа – це нові можливості для рекламування своїх програм. Це також майданчик для аудиторії, де можна обговорити почуте і побачене і, можливо, запропонувати якісь зміни, і все це може мати швидкий відгук.
Якщо суспільство хоче суспільне мовлення, воно має підтримати зусилля корпорації з адаптації до мінливих умов медіа-середовищаАксель Майредер
Суспільне мовлення – це знання
Андрій Ріхтер, директор Офісу представника ОБСЄ з питань ЗМІ, у бесіді з Радіо Свобода називає неправильною ситуацію, коли суспільні мовники конкурують із приватними теле- і радіостанціями.
Суспільне мовлення потрібне для того, щоб бути інструментом, за допомогою якого, наприклад, батьки могли виховувати своїх дітейАндрій Ріхтер
Андрій Ріхтер вважає, що попри виклики сьогодення, місія суспільного мовлення лишається актуальною для будь-якої країни. Фахівець, зокрема, високо оцінює спроби створити такий проект в Україні. На його думку, тут не обійтися без участі держави – нехай вона і виявлятиметься, наприклад, у встановленні ліцензійного збору.
«Якщо держава створить механізм, за якого фінансування громадського мовлення не впливатиме на його політику, тоді таке мовлення буде успішним», – переконаний Андрій Ріхтер.
«Робота журналіста не має бути до душі політикам»
В ORF на запитання про політичний тиск – з огляду на особливості фінансування компанії і той факт, що держава бере безпосередню участь у формуванні ради директорів – кажуть: спроби впливати на інформаційну політику трапляються, однак зазвичай вони не мають ніякого розвитку. Дати вказівку журналістові написати на користь того чи іншого політика не наважиться жоден редактор, зазначає Роланд Адровіцер.
«Політики завжди нами не задоволені, завжди. Думаю, так і має бути: робота журналіста не має бути до душі політикам», – розповідає він.
Постійна конфронтація – ми думали, буде занадто. Але ж ні, ці ефіри збирали величезну аудиторію!Роланд Адровіцер
Згідно з документом, який визначає діяльність ORF, «незалежність – це не лише право журналіста чи редактора, це також їхній обов’язок». «Незалежність – значить незаангажованість від впливу як держави чи партії, так і інших засобів масової інформації, політичних кіл чи бізнесу», – йдеться у «Федеральному акті Австрійської телерадіомовної корпорації».
В ORF кажуть: для них це правило має значення. Ним вони керуються, коли готують новини, ним апелюють, коли з кабінетів «згори» лунають зауваження чи «побажання». Інакше не може бути, вважають на австрійській телерадіокорпорації.
Матеріал підготовлено за підсумками зустрічей, проведених у рамках програми «Молодь змінить Україну» Фонду Богдана Гаврилишина.
Україні потрібен ще один «Перший національний» чи BBC по-українськи?
У четвер народні депутати планують вкотре розглянути законопроект про суспільне телебачення далі