Владімер Іванідзе
У 1991 році у віці 35 років Бідзіна Іванішвілі одружився на 19-річній Еці Хведелідзе.Переглядаючи не вперше статтю про Іванішвілі у «Вікіпедії», я звернув увагу на коротеньке повідомлення, яке вона ще три-чотири місяці тому не містила. Йшлося про те, що Іванішвілі одружився у Франції 25 листопада 1991 року на Інзі Альбертівні Павловій і був розлучений 18 травня 1994-го.
Помилка? Адже саме в 1991-му Іванішвілі одружився на жінці, яку він кличе «моя Ека», а зовсім не на Інзі Павловій. Причому тут Павлова?!
Але дані про Павлову можна було отримати з посилання на джерело: Acte de Mariage registre 441 Numero d’acte 821 la Mairie de Paris 13 arrondissement.
Я почав шукати цю саму Інгу Альбертівну Павлову й досить швидко з’ясував, що єдина жінка з таким ім’ям і по батькові зареєстрована в Москві, в будинку, що стоїть у провулку, який виходить на Тверську вулицю, за два кроки від Червоної площі. Народилася ця Інга 9 вересня 1963-го.
Продовживши пошуки, я виявив, що Інга Павлова вказана як засновник та бухгалтер московського ТОВ «Факторіал Компанія». При реєстрації в березні 1994 року ця компанія називалася дещо інакше – «Компанія Факторіал». Її діяльність полягала у проведенні «маркетингових досліджень» і в наданні «посередницьких послуг».
Також з’ясувалося, що Інга Павлова кілька років працювала в одному з банків Іванішвілі – в Імпексбанку. І ось після того, як вдалося виявити прямий зв’язок Інги Павлової з бізнесом Іванішвілі, мені здалося, що варто всерйоз перевірити інформацію про другу (чи першу?) дружину Іванішвілі.
Паризькі друзі підказали мені, що можна зробити прямий запит до мерії Парижа, і вона швидко знайде необхідні документи за умови, що в запиті буде вказана точна дата одруження та імена й прізвища. Відправивши запит, я через кілька днів отримав листа з мерії Парижа, до якого додавався документ з печаткою. Документ мав назву: «Виписка з акту про шлюб». У ньому чорним по білому було написано, що 25 листопада 1991 року в мерії 13-го округу Парижа був укладений шлюб між Іванішвілі Бідзіною Григоровичем і Павловою Інгою Альбертівною. Також повідомлялося, що 18 травня 1994 Суд Парижа ухвалив рішення про розлучення Іванішвілі і Павлової на їхнє спільне прохання. Ось цей документ.
Виписка з акту одруження Бідзіни Іванішвілі
Друг непрофесійних кінематографістів
До того моменту, до 25 листопада 1991 року, згідно з усіма доступними джерелами, нинішній прем’єр-міністр Грузії, засновник і лідер так званої «Грузинської мрії» Бідзіна Іванішвілі вже був одружений на Екатеріне Хведелідзе.
Однак документ, отриманий з мерії 13-го округу Парижа, виявив не тільки цю розбіжність. Перша суперечність, яка впадає в око, пов’язана з місцем народження Іванішвілі. У виписці реєстрації сказано: «Бідзіна Григорович Іванішвілі, який народився 18 лютого 1956 року, в Тбілісі (Радянська Соціалістична Республіка Грузія)».
Але, згідно з різними офіційними документами, що посвідчують його особу, Іванішвілі народився зовсім не в Тбілісі, а в селі Чорвіла. Це означає, що закордонний паспорт, який Іванішвілі пред’явив при реєстрації шлюбу службовцям мерії 13-го округу Парижа, містить неправдиву інформацію.
Для відповіді на запитання, як це могло статися, варто згадати деякі особливості радянської дійсності кінця 1980-х – початку 1990-х років. З одного боку, за часів Радянського Союзу режим оформлення закордонних паспортів та ще для виїзду до «капіталістичних країн» був драконівським. Але, з іншого боку, у 1990-му і тим паче в 1991 році радянська імперія вже розвалювалася. За хабар можна було отримати що завгодно. А вже тим, хто був пов’язаний із ЦК КПРС або ВЛКСМ, закордонний паспорт взагалі могли видати за один день без особливої перевірки. Наш герой якраз був пов’язаний із комсомолом, і ось яким чином.
Справа в тому, що, крім участі в банку «Російський кредит», Іванішвілі був ще й членом ради директорів московського «Маркпольбанку». Це був, можливо, найнахабніший банк за всю історію Росії. Всього лише через кілька місяців після початку його роботи Центральний банк Росії зажадав від власників закрити «Маркпольбанк» за нелегальні операції. Але його керівництво проігнорувало цей заклик і продовжувало здійснювати «банківські операції» ще три роки, до появи закону про примусове закриття банків.
Іванішвілі представляв у «Маркпольбанку» головних акціонерів – Всесоюзний центр комерційної інформації (ВЦКІ) і радянсько-польське підприємство «Марк Поль», в якому 50 відсотками акцій також володів ВЦКІ. Вже в ті роки говорили, що ВЦКІ створили виключно для відмивання «комсомольських» грошей.
Перша назва ВЦКІ звучала як одверте знущання над здоровим глуздом: «Всесоюзний центр комерційної інформації Федерації непрофесійних кінематографістів Товариства друзів кіно СРСР». Організація була створена в 1988 році, як і саме Товариство друзів кіно СРСР з участю Центрального комітету ВЛКСМ і ВЦРПС (Всесоюзна центральна рада професійних спілок). Треба зауважити, що Федерація непрофесійних кінематографістів була лише однією з трьох, створених при Товаристві друзів кіно СРСР. Всі ці федерації почали швидко створювати фірми з торгівлі споживчими товарами та сировиною, а також зайнялися переведенням у готівку грошей «кооператорів», під виглядом яких найчастіше виступали пройдисвіти й бандити.
За інформацією газети «Комерсант», у травні 1991 року в Товаристві друзів кіно й офісах його численних «дочірніх підприємств» міліція проводила масштабні обшуки, що супроводжувалися арештами підозрюваних. Можливо, саме ці події вплинули на рішення Бориса Григоровича терміново одружитися, причому не в Москві чи Тбілісі, а у Франції.
Інга Павлова стверджує, що Іванішвілі хотів залишити Москву й поїхати до Парижа через страх перед непевністю та невизначеністю в Росії. Так він їй говорив. Торкаючись теми особистого життя, вона розповідає, що «знала, що у Борі була якась дівчина в Грузії», але їй, Інзі, «на думку не могло спасти, що він уже одружився з нею» за місяць до їхнього одруження в Парижі. Як стверджує Павлова, вона виявила це, коли шукала новини про Іванішвілі й натрапила на відеозапис в YouTube, де Хведелідзе розповідала, як вона виходила заміж за Іванішвілі в жовтні 1991 року.
Коли я запитав Інгу, чи знала вона, що в 1992 році в Іванішвілі й Еки Хведелідзе народився син Ута, вона розгубилася й не змогла відповісти на це запитання. Так само вона не змогла відповісти на питання про другого сина Іванішвілі. Бера Іванішвілі народився в грудні 1994 року, через 7 місяців після розлучення його батька з Інгою Павловою. Схоже, Павлова дійсно не знала про народження дітей. За її словами, вона навіть не була впевнена, що розлучена з Іванішвілі. Все відбулося без її участі. Хоча в документі про рішення суду вказано, що розлучені вони були за «спільною згодою».
Той, що ніколи не був у шлюбі
Інга Павлова стверджує, що не підписувала жодних документів про розлучення. Єдине, що вона підписала, за її словами, – це папірець, який їй пред’явив адвокат «від Бориса». На папірці викладався абсурдний ультиматум: Павлова мала народити для Іванішвілі п’ятьох дітей, а інакше – розлучення! Вона, звичайно, відмовилася народжувати «п’ятьох дітей», що й засвідчила своїм підписом. Як розповідає Павлова, вона навіть не знала, що в травні відбулося засідання суду, який ухвалив рішення про розлучення.
Екатеріне Хведелідзе, вочевидь, перебувала в Парижі до моменту розлучення Іванішвілі й Павлової. Рішення про розлучення було ухвалене 18 травня 1994 року, а вже через два дні Іванішвілі й Хведелідзе зареєстрували у Парижі відразу дві компанії: товариство з обмеженою відповідальністю Kana International і компанію з управління нерухомістю Boileau-Voltaire.
У тексті реєстрації обох компаній є примітка нотаріуса Жана Пустіса, що акти зареєстровані в присутності Іванішвілі й Хведелідзе. На кожній сторінці стоять їхні ініціали, а в кінці тексту – підписи й прізвища.
Подив, однак, викликає інша обставина. У реєстраційних документах компаній зафіксовано, що «партнери» Іванішвілі та Хведелідзе, célibataire majeure, тобто обидва повнолітні й не перебувають у шлюбі. Щодо Хведелідзе паризький нотаріус використовує в тексті звернення mademoiselle.
Французьке слово célibataire не тільки означає самотній неодружений чоловік або самотня незаміжня жінка. Такий статус підкреслює, що людина ніколи не перебувала у шлюбі. Для тих, хто був одружений, але розлучився, є інше визначення: divorcé. У всіх юридичних документах цих термінів суворо дотримуються, щоб уникнути помилок і фальсифікацій.
Але з цього випливає, що нинішній прем’єр-міністр Грузії Бідзіна Іванішвілі «забув» повідомити нотаріуса, що два з половиною роки був одружений на Павловій і розлучився лише позавчора. Це ж стосується Хведелідзе, яка вийшла заміж за Іванішвілі в жовтні 1991 року, але чомусь приховала цей факт від французького нотаріуса.
Власне кажучи, крім написання імен і дат народження, всі персональні дані Іванішвілі й Хведелідзе в цих документах сфальшовані. Наприклад, згідно з реєстраційними документами французьких компаній Kana International і Boileau-Voltaire, пані Хведелідзе – студентка, громадянка Росії, яка проживає в Москві, за адресою: вулиця Руставелі, 18. Ті ж адресу й громадянство декларує Іванішвілі.
Складається враження, що документи були підготовлені наспіх, наче їх ніхто не вичитував і не перевіряв. Як я вже сказав, місцем народження «партнерів по бізнесу» помилково вказано населений пункт Bilissi. Ми, звичайно, розуміємо, що йдеться про Тбілісі. Але і це неправда. Оскільки у французькому паспорті Хведелідзе, який вона отримала в 2004 році, як місце її народження вказане грузинське містечко Сачхере. До слова, цей паспорт був виданий на 10 років і з 18 лютого 2014-го втратить чинність.
У декларації про доходи сімейства Іванішвілі, складеної у грудні 2012 року, місцем народження Хведелідзе вказаний Сачхере. Згідно з тією ж декларацією, Іванішвілі народився в селі Чорвіла, а зовсім не в Тбілісі. Але у французькі документи мсьє Іванішвілі і мадемуазель Хведелідзе, які, мовляв, ніколи не брали шлюбу, прокралася ще одна брехня. Це їхня московська адреса: Руставелі, 18. У Москві є така вулиця, але парна сторона будинків там закінчується на номері 14.
І навіть не резидент
Цікаво, що ця схильність до фальсифікації персональних даних проявилася у подружжя Іванішвілі й через багато років, коли вони стали вже відомими персонажами ділового та політичного життя, чий кожен крок на видноті. У 2011 році французька компанія з управління нерухомістю SCI Du 29 rue de La Princesse подала черговий звіт в Комерційний реєстр Франції. Компанія повідомляла про зміну власника частки в капіталі.
Основним власником компанії був Бідзіна Іванішвілі. До речі, він чомусь не вказав цю компанію в своїй грузинській декларації про доходи та нерухомість. Йому належать 99 часток із 100. Номінальним партнером Іванішвілі в цій компанії (як і в деяких інших) був колишній співробітник посольства Франції в Москві Бертран Куе. Він пропрацював на Іванішвілі не менше ніж 15 років. Згідно зі звітом компанії, Куе поступився Madame Катерині Хведелідзе своєю малою часткою в SCI Du 29 rue de La Princesse.
Так, у 2011 році вона вже Madame та дружина Бідзіна Іванішвілі. Але тепер виникає інша проблема. Згідно з текстом звіту компанії SCI Du 29 rue de La Princesse, мадам Хведелідзе – громадянка Грузії, а не Франції. І живе вона не у Франції, а в Тбілісі, на вулиці Крилова. У Грузії при реєстрації своїх компаній Хведелідзе вказує, що вона громадянка Франції. А у Франції – що вона громадянка Грузії. Чого заради?
Вивчивши всі деталі звіту, в самому нижньому його кутку, відразу під підписами Іванішвілі, Куе і Хведелідзе, я виявив мініатюрний штампик. Він був проставлений податковим інспектором, який веде досьє компанії. На штампику – дата складання документа, номер досьє, ім’я інспектора й головне в нашому випадку – назва підрозділу «Податкова інспекція нерезидентів».
Це означає, що для французької податкової інспекції Іванішвілі й Хведелідзе – нерезиденти Франції. А фінансові вкладення нерезидентів у Франції не оподатковуються.
На компанію SCI Du 29 rue de La Princesse записано володіння ділянками землі загальною площею 108 тисяч квадратних метрів. І все це добро розташоване в Лувесьєнні, поруч із Версалем. Кожен метр землі в Лувесьєнні коштує близько 500 євро. У цілому виходить 54 мільйони євро.
Звіт компанії SCI Du 29 rue de La Princesse з Комерційного реєстру Франції, 2011 рік, сторінка підписів