Київ – Головна новина шостого «Гогольфесту» – це аж ніяк не новий проект «ДахаБрахи»чи приїзд Кшиштофа Зануссі. Цього року про фестиваль говорять перш за все тому, що вхід на нього став платним. Організатор «Гогольфесту» Владислав Троїцький каже, що це не покриває бюджет фестивалю навіть наполовину. А критики та куратори стверджують: люди мають навчитися платити за культуру.
Прес-конференція «Гогольфесту» відбувається у порожньому цеху. На підлозі – калюжі, десь поряд гудуть машини. «Скажіть, а чи потрібно буде відвідувачам брати з собою стільці?» – обережно питають Владислава Троїцького журналісти. «Ні, – відповідає він, – зі стільцями ми якось впоралися».
Кілька місяців тому на сайті «Гогольфесту» розмістили перелік необхідних фестивалеві речей. Окрім стільців, просили допомогти із обладнанням, транспортом, організацією охорони та прибиранням території.
2011 року через брак фінансування «Гогольфест» не відбувся. Торік фестиваль вперше провели у новому приміщенні у промзоні на Видубичах, і цього року за сприяння власників заводу «Гогольфест» стартує на тій самій локації. За вхід, однак, доведеться заплатити.
На питання «Навіщо це потрібно?» Троїцький відповідає: «А за рахунок чого робити фестиваль? Це те інфантильне споживацьке існування, про яке я говорив. Дуже приємно, коли тобі роблять тусовку, а ти приходиш і відпочиваєш. Робити вхід вільним ми більше не можемо. Тільки оренда техніки, бронювання готелю, квитки, інфраструктура – все це коштує грошей. Робота людей коштує грошей. Хоча вони зараз взагалі нічого не отримують. Бюджет фестивалю складає близько 50 тисяч євро. Їх потрібно десь знайти, а у мене їх немає».
Попри скрутне фінансове становище, після завершення «Гогольфесту» на території промзони розпочнеться робота над арт-кластером, зокрема розробка його майбутньої концепції. «Якби я у це не вірив, я б тут не жив, – каже Троїцький. – Хоча жити у «зоні героїзму» важко».
«Відвідувачів потрібно виховувати»
Люди в Україні не звикли платити за культуру, каже літературний оглядач Ірина Славінська. Вона була куратором цьогорічного «Книжкового Арсеналу», який теж запровадив платний вхід, чим викликав хвилю обурень. Однак на відвідуваність це ніяк не вплинуло, зауважує критик.
«Я думаю, що відвідувачів потрібно виховувати. Всі звикли, що культура нічого не коштує, через те, що самі організатори або митці не звикли брати за неї гроші. Але ця практика впровадження платного входу – за розумну ціну, безумовно – рано чи пізно може привчити до того, що фестиваль – це не лише заходи, це оплата для учасників, оплата за організацію», – каже вона.
«Треба забувати про те, що культура буває задурно»
Галерист Павло Гудімов, який минулого року організовував на «Гогольфесті» візуальну програму, каже, що коли немає іншої моделі фінансування, то плата за вхідний квиток – цілком нормальне явище. «Треба забувати про те, що культура буває задурно. Якщо ми такі капіталісти, то рано чи пізно треба звикати до комерційної моделі її існування. Коли вона безцінна, але коштує грошей», – каже він.
Меценатська підтримка сьогодні забезпечує лише приміщення фестивалю. Однак в умовах, коли покладатися на підтримку держави не доводиться, потрібно створювати спільне поле культури та бізнесу, вважає Гудімов. Адже тут важить лише людський фактор: якщо підприємець цікавиться культурою, то фінансуватиме її. І «Гогольфест» дуже багато робить задля розвитку цієї співпраці, каже куратор.
Прес-конференція «Гогольфесту» відбувається у порожньому цеху. На підлозі – калюжі, десь поряд гудуть машини. «Скажіть, а чи потрібно буде відвідувачам брати з собою стільці?» – обережно питають Владислава Троїцького журналісти. «Ні, – відповідає він, – зі стільцями ми якось впоралися».
Кілька місяців тому на сайті «Гогольфесту» розмістили перелік необхідних фестивалеві речей. Окрім стільців, просили допомогти із обладнанням, транспортом, організацією охорони та прибиранням території.
2011 року через брак фінансування «Гогольфест» не відбувся. Торік фестиваль вперше провели у новому приміщенні у промзоні на Видубичах, і цього року за сприяння власників заводу «Гогольфест» стартує на тій самій локації. За вхід, однак, доведеться заплатити.
На питання «Навіщо це потрібно?» Троїцький відповідає: «А за рахунок чого робити фестиваль? Це те інфантильне споживацьке існування, про яке я говорив. Дуже приємно, коли тобі роблять тусовку, а ти приходиш і відпочиваєш. Робити вхід вільним ми більше не можемо. Тільки оренда техніки, бронювання готелю, квитки, інфраструктура – все це коштує грошей. Робота людей коштує грошей. Хоча вони зараз взагалі нічого не отримують. Бюджет фестивалю складає близько 50 тисяч євро. Їх потрібно десь знайти, а у мене їх немає».
Попри скрутне фінансове становище, після завершення «Гогольфесту» на території промзони розпочнеться робота над арт-кластером, зокрема розробка його майбутньої концепції. «Якби я у це не вірив, я б тут не жив, – каже Троїцький. – Хоча жити у «зоні героїзму» важко».
Владислав Троїцький
«Відвідувачів потрібно виховувати»
Люди в Україні не звикли платити за культуру, каже літературний оглядач Ірина Славінська. Вона була куратором цьогорічного «Книжкового Арсеналу», який теж запровадив платний вхід, чим викликав хвилю обурень. Однак на відвідуваність це ніяк не вплинуло, зауважує критик.
«Я думаю, що відвідувачів потрібно виховувати. Всі звикли, що культура нічого не коштує, через те, що самі організатори або митці не звикли брати за неї гроші. Але ця практика впровадження платного входу – за розумну ціну, безумовно – рано чи пізно може привчити до того, що фестиваль – це не лише заходи, це оплата для учасників, оплата за організацію», – каже вона.
Ірина Славінська
«Треба забувати про те, що культура буває задурно»
Галерист Павло Гудімов, який минулого року організовував на «Гогольфесті» візуальну програму, каже, що коли немає іншої моделі фінансування, то плата за вхідний квиток – цілком нормальне явище. «Треба забувати про те, що культура буває задурно. Якщо ми такі капіталісти, то рано чи пізно треба звикати до комерційної моделі її існування. Коли вона безцінна, але коштує грошей», – каже він.
Меценатська підтримка сьогодні забезпечує лише приміщення фестивалю. Однак в умовах, коли покладатися на підтримку держави не доводиться, потрібно створювати спільне поле культури та бізнесу, вважає Гудімов. Адже тут важить лише людський фактор: якщо підприємець цікавиться культурою, то фінансуватиме її. І «Гогольфест» дуже багато робить задля розвитку цієї співпраці, каже куратор.
Павло Гудімов