Святі Ян Непомук і Олександр Невський, кожен з яких вважається ледь не уособленням відповідно чеського і російського народу, зустрічаються на українських землях. Але дісталися вони на українські терени по-різному: церкви Олександра Невського будувалися за рахунок казни, інколи навіть за прямої фінансової участі російського царя, як форпости Російської Імперії – більшість закордонних храмів Російської православної церкви мають ім’я Олександра Невського.
Натомість культ Яна Непомука в Україні не привнесений ззовні, а імпортований самими українцями, князями Острозькими, які сприяли поширенню його культу на Волині та Поділлі. Там святий, який йшов з пальмовою гілкою і хрестом, ніс послання незалежності церкви від світської влади і проповідував святість таємниці сповіді, швидко здобув серця простих парафіян. А більше про цих двох святих Радіо Свобода розпитувало в українського публіциста, культуролога, редактора культурологічного журналу «Ї» Тараса Возняка.
– Якщо говорити про Олександра Невського, то є питання, звичайно, до тих, котрі його і беатифікували, а потім визнали його святим. Які чудеса при цьому сталися? Те, що прусські чи лівонські лицарі відступили від Пскова чи від Новгорода? Якщо це вважати за чудо, то, напевно, воно так і є.
Тепер подивимося на другого святого, Яна Непомука чи Яна Непомуцена, чеського святого. В чому, крім всього іншого, полягали його мучеництво і його святість? В тому, що він не відкрив таємниці сповіді. Коли його спробували схилити до того, щоб він викрив таємницю сповіді коронованої особи, жінки, він на це не піддався, через що був мучений і страчений. І в цьому сенсі значною мірою він є святим, котрий підтвердив таїнство сповіді, здійснив свою місію як священик. І разом з тим він є святий, котрий в першу чергу шанується жінками.
І тут є різниця з імперським культом Олександра Невського, котрий розбудовував імперію. Початок цього культу – часи династії Романових. Але апотеозу цей культ набув у новітні часи, під час Другої світової війни, коли по суті Олександр Невський став ніби прообразом Йосипа Віссаріоновича Сталіна, і Сталін пробував стилізуватися під Олександра Невського. І в цьому сенсі ці два культи є свідченням двох ідеологій, двох підходів до церкви. Церкви візантійського обряду з її цезарепапізмом, коли церква і святі працюють на імперію, на Візантію, на Московське царство чи на Російську, Московську імперію, – чи святий працює на спасіння душі людини. Ось два підходи: імперський і по суті християнський.
Тут, звичайно, не треба ідеалізувати, напевно, Австро-Угорську імперію, але в кожному разі людських елементів, власне християнських, як на мій погляд, звичайно ж, суб’єктивний, є набагато більше. І зараз, коли відбувається реконкіста Росії, Російської імперії, чи Совєтського Союзу, чи Російської Федерації на колишніх теренах, то, звичайно, витягуються ті символи, які цьому сприяють – Олександр Невський.
– Чому, на Вашу думку, саме Олександр Невський став саме тим символом приходу на нові землі відвойовування, реконкісти, як Ви кажете? Чому не обрали, скажімо, Володимира Великого, який міг би бути об’єднавчим символом для старої Русі, тобто України і Росії?
– Про яку Русь ми говоримо? Про Русь часів Володимира Великого? На території теперішньої Московії, за винятком Пскова і Новгорода, мешкали угро-фінські племена, в тому числі одне з них називалося москва, інше називалося вепси. Вони ще до цього часу дожили. Злі язики говорять, що теперішній правитель Росії є вепсом. Жили мордвини, теперішній предстоятель Російської православної церкви є мордвином.
В принципі, вони, Московське царство, з Київською Руссю, слов’янською Руссю, Новгородською і Київською зв’язані були набагато менше. І тому, будуючи конструкцію своєї генеалогії, теперішній Російській Федерації чи Московському царству, чи Російській імперії, потрібно було придумувати штучні конструкції. Як наприклад, монах Філофей вигадав конструкцію «третього Риму» і походження Московського князівства від Київської Русі, але це є, м’яко кажучи, така напівправда, а точніше, зовсім неправда. І тому, безсумнівно, більш прив’язаний до історії Московського царства Олександр Невський більше відповідав тому канонові, ніж Володимир.
– А з боку Австрійської імперії поважними святими у чеських і моравських, особливо, землях були Кирило і Мефодій, які власне, і принесли християнство на ці землі. Чому не вони стали тим символом просування на схід, а саме Ян Непомук?
– Ще раз кажу, одним із істотних рушіїв було те, що він був високошанований жінками святий. Думаю, що це був важливий елемент. Крім того, ще треба не забувати те, що Австро-Угорська імперія насправді була така поліфонічна імперія. Вона значною мірою в силу певних обставин була більш толерантною. Не тому, що, може, була аж такою дуже доброю, але більш толерантною до всяких найрізноманітніших різностей. І тому і чеські святі, і угорські святі, святий Іштван, святий Стефан, були високо шановані у цій імперії.
Натомість культ Яна Непомука в Україні не привнесений ззовні, а імпортований самими українцями, князями Острозькими, які сприяли поширенню його культу на Волині та Поділлі. Там святий, який йшов з пальмовою гілкою і хрестом, ніс послання незалежності церкви від світської влади і проповідував святість таємниці сповіді, швидко здобув серця простих парафіян. А більше про цих двох святих Радіо Свобода розпитувало в українського публіциста, культуролога, редактора культурологічного журналу «Ї» Тараса Возняка.
– Якщо говорити про Олександра Невського, то є питання, звичайно, до тих, котрі його і беатифікували, а потім визнали його святим. Які чудеса при цьому сталися? Те, що прусські чи лівонські лицарі відступили від Пскова чи від Новгорода? Якщо це вважати за чудо, то, напевно, воно так і є.
Тепер подивимося на другого святого, Яна Непомука чи Яна Непомуцена, чеського святого. В чому, крім всього іншого, полягали його мучеництво і його святість? В тому, що він не відкрив таємниці сповіді. Коли його спробували схилити до того, щоб він викрив таємницю сповіді коронованої особи, жінки, він на це не піддався, через що був мучений і страчений. І в цьому сенсі значною мірою він є святим, котрий підтвердив таїнство сповіді, здійснив свою місію як священик. І разом з тим він є святий, котрий в першу чергу шанується жінками.
Йосип Сталін пробував стилізуватися під Олександра Невського
Тут, звичайно, не треба ідеалізувати, напевно, Австро-Угорську імперію, але в кожному разі людських елементів, власне християнських, як на мій погляд, звичайно ж, суб’єктивний, є набагато більше. І зараз, коли відбувається реконкіста Росії, Російської імперії, чи Совєтського Союзу, чи Російської Федерації на колишніх теренах, то, звичайно, витягуються ті символи, які цьому сприяють – Олександр Невський.
– Чому, на Вашу думку, саме Олександр Невський став саме тим символом приходу на нові землі відвойовування, реконкісти, як Ви кажете? Чому не обрали, скажімо, Володимира Великого, який міг би бути об’єднавчим символом для старої Русі, тобто України і Росії?
Говорять, що теперішній правитель Росії є вепсом. Теперішній предстоятель РПЦ є мордвином
В принципі, вони, Московське царство, з Київською Руссю, слов’янською Руссю, Новгородською і Київською зв’язані були набагато менше. І тому, будуючи конструкцію своєї генеалогії, теперішній Російській Федерації чи Московському царству, чи Російській імперії, потрібно було придумувати штучні конструкції. Як наприклад, монах Філофей вигадав конструкцію «третього Риму» і походження Московського князівства від Київської Русі, але це є, м’яко кажучи, така напівправда, а точніше, зовсім неправда. І тому, безсумнівно, більш прив’язаний до історії Московського царства Олександр Невський більше відповідав тому канонові, ніж Володимир.
– А з боку Австрійської імперії поважними святими у чеських і моравських, особливо, землях були Кирило і Мефодій, які власне, і принесли християнство на ці землі. Чому не вони стали тим символом просування на схід, а саме Ян Непомук?
– Ще раз кажу, одним із істотних рушіїв було те, що він був високошанований жінками святий. Думаю, що це був важливий елемент. Крім того, ще треба не забувати те, що Австро-Угорська імперія насправді була така поліфонічна імперія. Вона значною мірою в силу певних обставин була більш толерантною. Не тому, що, може, була аж такою дуже доброю, але більш толерантною до всяких найрізноманітніших різностей. І тому і чеські святі, і угорські святі, святий Іштван, святий Стефан, були високо шановані у цій імперії.