Рівне – На території Волині, окрім традиційних православних покровських, михайлівських, богородичних церков, або звичних католицьких костелів Петра і Павла, зустрічаються й незвичні назви храмів. Серед них – привнесені двома сусідніми культурами собори Олександра Невського і Яна Непомука. Час їхньої появи на українських теренах коливається в межах 17–19-го століть.
Храми Олександра Невського у Костополі й Радивилові виросли на Волинській землі в часи Російської імперії. Радивилівський був завершений і освячений у 1874 році. Того року, після російської поразки у Кримській війні і під загрозою зміцнення західних армій, Олександр ІІ започаткував військову реформу. Натомість Костопільський храм Олександра Невського постав за царські кошти у 1893-му, незважаючи на те, що в Росії ще лютував так званий «цар-голод», який поклав у могили мільйони селян.
Самодержець замислювався про дух своїх служивих. Канонізований герой Олександр Невський мав прислужитися такому вихованню й на Волині, розповідає доктор історичних наук, автор монографій з історії церкви в Україні Володимир Борщевич.
Захисник чи завойовник
Коли наприкінці 18-го століття Польщу поділили, а фактично ліквідували держави-сусіди, Олександр Невський, як символічна фігура для російської держави і церкви, починає пропагуватися на західноукраїнських землях, зазначає Володимир Борщевич. Одним із інструментів такого пропагування було освячення церков на честь Олександра Невського.
«Це і храм в Радивилові, і в Костополі. І потрібно зауважити – храми освячувалися на честь святого Олександра Невського лише ті, які були збудовані в другій половині 19-го століття. Або на початку 20-го століття, до більшовицького перевороту», – каже науковець.
Та іноді історія робить незвичні повороти. Узимку 1919 року, після звільнення Костополя від більшовиків, генерал-хорунжий Олександр Греков наказав із великими почестями поховати під собором Олександра Невського своїх загиблих козаків. Так войовничий московіт узяв під свій омофор тіла петлюрівців.
Володимир Борщевич не дивується подібним речам. Адже багато чого залежить від того, хто був настоятелем цього храму.
«Якщо священик був патріотом, то, очевидно, що ймення храму не перешкоджало йому здійснити акт християнського милосердя до борців за волю України», – каже історик.
Згодом ім’я Невського взяв на озброєння генералісимус Йосип Сталін. Спецвідділ НКДБ, котрий у 43-му році діяв під маскою УПА в районі Ковеля під командуванням майора Карасьова, носив ім’я Олександра Невського.
Про те, що ім’я Олександра Невського не є пріоритетним у духовних симпатіях волинян, свідчить історія з храмом Олександра Невського у Луцьку. Ця церква була споруджена наприкінці 19-го століття для російських солдатів місцевого гарнізону (полкова церква). Спочатку храм обув освячений на честь Покрови, пізніше, в радянський час, він використовувався під музей бойової слави. Але в 91-му році, коли культова споруда була передана вірним, ще панували стереотипи, нав’язані російською ідеологією. Тож вирішили назвати храм на честь Олександра Невського.
«Тоді ще були сильні такі прорадянські, чи то проросійські, стереотипи в духовному мисленні українців. Але духовна самоідентифікація українців Волині призвела до того, що вже в 97-му постало питання про перейменування храму, – додає дослідник. – Громада одностайно вирішила, що храм називатиметься іменем святого Юрія-переможця, котрий також має стосунок до ратних подвигів. У Київському патріархаті, в автокефальній церкві, а в греко-католицькій тим більше, храмів з іменем Олександра Невського на Волині немає».
Покровитель таїнства сповіді – Ян Непомук
Натомість інша історична особа, канонізована римською церквою, покровительствує католицьким громадам Волині ще з середини 17-го століття. Ян Непомук – улюбленець мандрівників і покровитель закоханих – наприкінці 14-го століття був страчений за наказом чеського короля Вацлава ІV, а його останки опинилися у річці Влтаві. Історики вважають, що він став жертвою війни між світською і духовною владою. Віруючі воліють бачити в святому у першу чергу чесноти ідеального священика, адже, за легендою, гнів короля на єпископа Непомука впав через відмову відкрити таємницю сповіді королеви.
Понад 400 років тому волинський воєвода, син славнозвісного Василя-Костянтина Острозького – князь Януш Острозький – вступив до унії й наказав збудувати у Дубні дерев’яний храм Яна Непомука, про якого тоді ще Волинь не знала. Попри схожість імен Януша та Яна, причиною такого рішення могла стати добра обізнаність князя з історією мучеництва Яна – адже маєтки його матері, Софії Тарнавської, були розташовані в Чехії.
Нащадок Василя-Костянтина Островського, Януш не перешкоджав православ’ю у своїх володіннях. Скульптурами Непомука поряд із придорожніми хрестами почали прикрашати перехрестя доріг. Коли дерев’яна святиня полягла від буревію – жителі Дубна відбудували її знову.
У 1830-му Ян Непомук повернувся покровителем новозбудованого кам’яного костелу. Переповідають, що в 1867-му, під час гонінь царату на католицьку церкву, тут сталося євхаристичне диво – у виставленій гостії з'явився Ісус із простягнутими до людей руками, ніби він їх підтримував. Диво тривало 40 годин.
У часи Другої світової війни ксьондз дубенського костелу Яна Непомука Станіслав Кузьмінський видавав місцевим євреям посвідки про хрещення їхніх дітей, і таким чином врятував десятки невинних душ. Гестапо арештувало священика, але через заступництво князів Радивилів відпустило його.
Дубнівчанка Марія Божко пригадує храм свого дитинства – фарний костел Яна Непомука. Десятирічною вона ходила тут до першого причастя. Тут було сім вівтарів, впізнати які дозволяють кілька давніх фотографій. Із Рівного приїжджав священик Серафим Кашуба, якого нині канонізували як мученика за віру.
Дубенські чехи хоча й прийняли одразу ж православ’я, а проте частенько навідувалися до костелу Яна Непомука, розповідає уродженка Дубна, голова чеського культурного товариства «Стромовка» Антоніна Пономаренко. Нині православні чехи й українці та католики, більшість із яких є поляками, відновлюють традицію спільних святкувань. У перші роки відновлення товариство подарувало костелові ікону святого Яна Непомука, намальовану в Дубні.
Нічого дивного, зауважує Далібор Горак, мер чеського Унічева, яке є побратимом Дубна. Непомук – не лише чеський, а міжнародний святий, якого дуже поважають навіть у Південній Америці.
Храми Олександра Невського на Рівненщині за часів радянської влади не переставали функціонувати. Натомість практично всі католицькі храми були закриті. У костелі Яна Непомука незадовго після його закриття в 49-му році діяла спортивна школа. Аж до початку 90-х. Минулого року його парафіяни відзначили 400-річчя своєї громади.
Тим часом на Рівненщині та Волині зусиллями польських культурних товариств та доброчинців поновлюються каплички Яна Непомука. Нещодавно таку капличку в селі Сатиїв, зруйновану у радянські часи, поновив доброчинець із Польщі.
Храми Олександра Невського у Костополі й Радивилові виросли на Волинській землі в часи Російської імперії. Радивилівський був завершений і освячений у 1874 році. Того року, після російської поразки у Кримській війні і під загрозою зміцнення західних армій, Олександр ІІ започаткував військову реформу. Натомість Костопільський храм Олександра Невського постав за царські кошти у 1893-му, незважаючи на те, що в Росії ще лютував так званий «цар-голод», який поклав у могили мільйони селян.
Самодержець замислювався про дух своїх служивих. Канонізований герой Олександр Невський мав прислужитися такому вихованню й на Волині, розповідає доктор історичних наук, автор монографій з історії церкви в Україні Володимир Борщевич.
Храм Олександра Невського, Костопіль
Захисник чи завойовник
Коли наприкінці 18-го століття Польщу поділили, а фактично ліквідували держави-сусіди, Олександр Невський, як символічна фігура для російської держави і церкви, починає пропагуватися на західноукраїнських землях, зазначає Володимир Борщевич. Одним із інструментів такого пропагування було освячення церков на честь Олександра Невського.
«Це і храм в Радивилові, і в Костополі. І потрібно зауважити – храми освячувалися на честь святого Олександра Невського лише ті, які були збудовані в другій половині 19-го століття. Або на початку 20-го століття, до більшовицького перевороту», – каже науковець.
Та іноді історія робить незвичні повороти. Узимку 1919 року, після звільнення Костополя від більшовиків, генерал-хорунжий Олександр Греков наказав із великими почестями поховати під собором Олександра Невського своїх загиблих козаків. Так войовничий московіт узяв під свій омофор тіла петлюрівців.
Володимир Борщевич не дивується подібним речам. Адже багато чого залежить від того, хто був настоятелем цього храму.
«Якщо священик був патріотом, то, очевидно, що ймення храму не перешкоджало йому здійснити акт християнського милосердя до борців за волю України», – каже історик.
Згодом ім’я Невського взяв на озброєння генералісимус Йосип Сталін. Спецвідділ НКДБ, котрий у 43-му році діяв під маскою УПА в районі Ковеля під командуванням майора Карасьова, носив ім’я Олександра Невського.
Про те, що ім’я Олександра Невського не є пріоритетним у духовних симпатіях волинян, свідчить історія з храмом Олександра Невського у Луцьку. Ця церква була споруджена наприкінці 19-го століття для російських солдатів місцевого гарнізону (полкова церква). Спочатку храм обув освячений на честь Покрови, пізніше, в радянський час, він використовувався під музей бойової слави. Але в 91-му році, коли культова споруда була передана вірним, ще панували стереотипи, нав’язані російською ідеологією. Тож вирішили назвати храм на честь Олександра Невського.
«Тоді ще були сильні такі прорадянські, чи то проросійські, стереотипи в духовному мисленні українців. Але духовна самоідентифікація українців Волині призвела до того, що вже в 97-му постало питання про перейменування храму, – додає дослідник. – Громада одностайно вирішила, що храм називатиметься іменем святого Юрія-переможця, котрий також має стосунок до ратних подвигів. У Київському патріархаті, в автокефальній церкві, а в греко-католицькій тим більше, храмів з іменем Олександра Невського на Волині немає».
Біля храму Яна Непомука у Рівному
Покровитель таїнства сповіді – Ян Непомук
Натомість інша історична особа, канонізована римською церквою, покровительствує католицьким громадам Волині ще з середини 17-го століття. Ян Непомук – улюбленець мандрівників і покровитель закоханих – наприкінці 14-го століття був страчений за наказом чеського короля Вацлава ІV, а його останки опинилися у річці Влтаві. Історики вважають, що він став жертвою війни між світською і духовною владою. Віруючі воліють бачити в святому у першу чергу чесноти ідеального священика, адже, за легендою, гнів короля на єпископа Непомука впав через відмову відкрити таємницю сповіді королеви.
Понад 400 років тому волинський воєвода, син славнозвісного Василя-Костянтина Острозького – князь Януш Острозький – вступив до унії й наказав збудувати у Дубні дерев’яний храм Яна Непомука, про якого тоді ще Волинь не знала. Попри схожість імен Януша та Яна, причиною такого рішення могла стати добра обізнаність князя з історією мучеництва Яна – адже маєтки його матері, Софії Тарнавської, були розташовані в Чехії.
Храм Яна Непомука у Рівному
Нащадок Василя-Костянтина Островського, Януш не перешкоджав православ’ю у своїх володіннях. Скульптурами Непомука поряд із придорожніми хрестами почали прикрашати перехрестя доріг. Коли дерев’яна святиня полягла від буревію – жителі Дубна відбудували її знову.
У 1830-му Ян Непомук повернувся покровителем новозбудованого кам’яного костелу. Переповідають, що в 1867-му, під час гонінь царату на католицьку церкву, тут сталося євхаристичне диво – у виставленій гостії з'явився Ісус із простягнутими до людей руками, ніби він їх підтримував. Диво тривало 40 годин.
У часи Другої світової війни ксьондз дубенського костелу Яна Непомука Станіслав Кузьмінський видавав місцевим євреям посвідки про хрещення їхніх дітей, і таким чином врятував десятки невинних душ. Гестапо арештувало священика, але через заступництво князів Радивилів відпустило його.
Дубнівчанка Марія Божко пригадує храм свого дитинства – фарний костел Яна Непомука. Десятирічною вона ходила тут до першого причастя. Тут було сім вівтарів, впізнати які дозволяють кілька давніх фотографій. Із Рівного приїжджав священик Серафим Кашуба, якого нині канонізували як мученика за віру.
Дубенські чехи хоча й прийняли одразу ж православ’я, а проте частенько навідувалися до костелу Яна Непомука, розповідає уродженка Дубна, голова чеського культурного товариства «Стромовка» Антоніна Пономаренко. Нині православні чехи й українці та католики, більшість із яких є поляками, відновлюють традицію спільних святкувань. У перші роки відновлення товариство подарувало костелові ікону святого Яна Непомука, намальовану в Дубні.
Нічого дивного, зауважує Далібор Горак, мер чеського Унічева, яке є побратимом Дубна. Непомук – не лише чеський, а міжнародний святий, якого дуже поважають навіть у Південній Америці.
Храми Олександра Невського на Рівненщині за часів радянської влади не переставали функціонувати. Натомість практично всі католицькі храми були закриті. У костелі Яна Непомука незадовго після його закриття в 49-му році діяла спортивна школа. Аж до початку 90-х. Минулого року його парафіяни відзначили 400-річчя своєї громади.
Тим часом на Рівненщині та Волині зусиллями польських культурних товариств та доброчинців поновлюються каплички Яна Непомука. Нещодавно таку капличку в селі Сатиїв, зруйновану у радянські часи, поновив доброчинець із Польщі.