Київ – Гостиний двір та Десятинний провулок – це лише декілька місць, за які триває боротьба у Києві. За словами експертів, у місті є сотні таких «гарячих точок». Ефективного юридичного механізму протидії у громадян немає через недосконале законодавство та корупцію. Єдиним засобом боротьби залишається публічний протест. І хоча кияни неохоче виходять на загальні масові мітинги, за місцини чи споруди у своєму районі вони готові боротися до останнього, кажуть активісти.
Громадська організація «Збережи старий Київ» – одна із тих, що найактивніше борються із протиправними забудовами. Її учасник Ігор Луценко каже, що боротися з забудовою можна двома шляхами: через суд або через вулицю. Механізм збору підписів прописаний у законодавстві, однак на практиці чиновники ігнорують цю норму, каже активіст. А рішення щодо зміни статусу певної споруди відбуваються без участі громадськості.
«В теорії у нас мали б бути місцеві референдуми, на яких мали б визначатися, яким спорудам надавати статус пам’ятки. Тому що саме громада має це вирішувати, а не політики в кулуарах. Такого у нас теж немає, на відміну від багатьох європейських країн, де проводять референдуми чи не за збереження окремого дерева. Але такого «розгулу демократії» у нас ніхто не допускає», – розповідає він.
Ще одна проблема полягає в тому, що, з точки зору українського законодавства, подавати позов стосовно пам’ятки, яка не розташована на території територіальної громади позивача, немає сенсу, зазначає Ігор Луценко. Інакше кажучи, ви не уповноважені рятувати парк на Лівому березі в Києві, якщо самі живете на Правому – суд цілком може постановити, що ваші права не порушено. Хоча, якщо один парк зникає, то збільшується навантаження на інші, а отже, потерпають усі кияни, вважає активіст.
Поки комісії розглядають документи, пам’ятки руйнують
Юрист Марина Соловйова каже, що спершу потрібно з’ясувати, під захистом яких організацій вже перебуває історична споруда. Потім можна звернутися до Міністерства культури та до Головного управління культурної спадщини, і вже тоді, коли це не допомагає – йти до суду. Можна збирати підписи та подати їх до комітетів Київради, яка може поставити на сесії питання про скасування свого рішення.
За законодавством, підписів має бути щонайменше тисяча, однак Марина Соловйова радить збирати «з запасом», адже зазвичай трапляється, що десь бракує паспортних даних або щось неправильно оформлено. Але і з цією процедурою виникають труднощі, зазначає вона.
«Зібрати підписи нескладно, однак процедура проходження через різні комісії триває довго. За цей час може розпочатися будівництво або руйнування пам’ятки», – каже юрист.
Марина Соловйова сама займається захистом історичної спадщини Києва. Сказати, скільки саме громадських організацій такого напряму є у місті, вона не береться, однак розповідає, що вони мають великий вплив, зокрема через те, що можуть співпрацювати з міжнародними організаціями, наприклад, із ЮНЕСКО.
Про проблему потрібно кричати
Коли юридичні методи не працюють, залишається якомога гучніше заявити про проблему, каже Ігор Луценко. Якщо протест потенційно може розвинутись у соціально-політичний, то це є загрозою, на яку зважає влада. Так сталося з територією фабрики «Юність» на Андріївському узвозі – під натиском громадськості замість офісної споруди там будують культурний центр. Або ж Десятинний провулок, який захопили активісти.
Ігор Луценко каже, що масово захищати архітектурну спадщину міста киянам заважає так зване «щеплення Майдану». Свого часу масштабні акції не привели до очікуваного результату, тож тепер кияни не мають довіри ані до громадських активістів, ані до ЗМІ. Однак, якщо допекти киянину на локальному рівні, то він проявляє чудеса героїзму, каже Ігор Луценко.
Так само вважає соціальний психолог Віктор Пушкар. «Казати, що кияни взагалі байдужі – це сильне перебільшення. Однак є різниця між тим, коли привласнюють належне людям або щось належне міській громаді. Тому що по Києву достатньо «гарячих точок», де хочуть щось знести чи забудувати. Їх 5 чи 10 на квадратний кілометр. Тим не менш, є люди, які практично весь свій вільний час займаються цією боротьбою», – каже він.
Віктор Пушкар також зазначає, що нищення Києва розпочалося на початку двотисячних. І деякі люди поклали 5, 10 років на те, щоб захистити своє житло від рейдерів. Ці процеси й досі тривають у місті: як на приватному, так і на громадському рівні.
Громадська організація «Збережи старий Київ» – одна із тих, що найактивніше борються із протиправними забудовами. Її учасник Ігор Луценко каже, що боротися з забудовою можна двома шляхами: через суд або через вулицю. Механізм збору підписів прописаний у законодавстві, однак на практиці чиновники ігнорують цю норму, каже активіст. А рішення щодо зміни статусу певної споруди відбуваються без участі громадськості.
Cаме громада має це вирішувати, а не політики в кулуарахІгор Луценко
Ще одна проблема полягає в тому, що, з точки зору українського законодавства, подавати позов стосовно пам’ятки, яка не розташована на території територіальної громади позивача, немає сенсу, зазначає Ігор Луценко. Інакше кажучи, ви не уповноважені рятувати парк на Лівому березі в Києві, якщо самі живете на Правому – суд цілком може постановити, що ваші права не порушено. Хоча, якщо один парк зникає, то збільшується навантаження на інші, а отже, потерпають усі кияни, вважає активіст.
Поки комісії розглядають документи, пам’ятки руйнують
Юрист Марина Соловйова каже, що спершу потрібно з’ясувати, під захистом яких організацій вже перебуває історична споруда. Потім можна звернутися до Міністерства культури та до Головного управління культурної спадщини, і вже тоді, коли це не допомагає – йти до суду. Можна збирати підписи та подати їх до комітетів Київради, яка може поставити на сесії питання про скасування свого рішення.
За законодавством, підписів має бути щонайменше тисяча, однак Марина Соловйова радить збирати «з запасом», адже зазвичай трапляється, що десь бракує паспортних даних або щось неправильно оформлено. Але і з цією процедурою виникають труднощі, зазначає вона.
Зібрати підписи нескладно, однак процедура проходження через різні комісії триває довгоМарина Соловйова
Марина Соловйова сама займається захистом історичної спадщини Києва. Сказати, скільки саме громадських організацій такого напряму є у місті, вона не береться, однак розповідає, що вони мають великий вплив, зокрема через те, що можуть співпрацювати з міжнародними організаціями, наприклад, із ЮНЕСКО.
Про проблему потрібно кричати
Коли юридичні методи не працюють, залишається якомога гучніше заявити про проблему, каже Ігор Луценко. Якщо протест потенційно може розвинутись у соціально-політичний, то це є загрозою, на яку зважає влада. Так сталося з територією фабрики «Юність» на Андріївському узвозі – під натиском громадськості замість офісної споруди там будують культурний центр. Або ж Десятинний провулок, який захопили активісти.
Ігор Луценко каже, що масово захищати архітектурну спадщину міста киянам заважає так зване «щеплення Майдану». Свого часу масштабні акції не привели до очікуваного результату, тож тепер кияни не мають довіри ані до громадських активістів, ані до ЗМІ. Однак, якщо допекти киянину на локальному рівні, то він проявляє чудеса героїзму, каже Ігор Луценко.
Є люди, які практично весь свій вільний час займаються цією боротьбоюВіктор Пушкар
Віктор Пушкар також зазначає, що нищення Києва розпочалося на початку двотисячних. І деякі люди поклали 5, 10 років на те, щоб захистити своє житло від рейдерів. Ці процеси й досі тривають у місті: як на приватному, так і на громадському рівні.