Схема балансу влади і політичний добір кадрів – ось умова, за якої влада мера стане прикладом чесного правління в інтересах людей, в інтересах розвитку міст. Про це, серед іншого, заявив у інтерв’ю Радіо Свобода депутат Верховної Ради України 6-го скликання, експерт з питань управління територіями Юрій Ганущак.
– Пане Ганущак, у чому Ви бачите різницю, а в чому схожість стилю життя та керівництва мера в Євросоюзі і мера в Україні?
– В Європі дуже чітко розділені повноваження держави і місцевого самоврядування. В Україні схема – «сильний мер», я б сказав, навіть, аж занадто сильний мер. Чому? Тому що він ще й, на додаток, головує на сесії міської ради, чого, звичайно, в Європі немає. Або ти очолюєш виконавчі структури, але тоді рада є окремо, або рада тебе обирає і тоді є виконавчий орган, де менеджер міста призначається радою. Оце приблизно така різниця, яка існує.
Ще велика проблема полягає в тому, що після впровадження бюджетного кодексу про більш-менш нормальне місцеве самоврядування можна говорити тільки в містах обласного значення. Вони виконують повний спектр повноважень в освіті, охороні здоров’я, культурі, благоустрою територій. В той час як міста районного значення – у них достатньо обмежено, практично в них немає освіти, крім дитячих садочків, в них немає охорони здоров’я і низки повноважень, які є у тих містах, вони збігаються, накладаються на повноваження, які є у районній раді, і з цього приводу завжди є конфлікт між головою районної державної адміністрації і міським головою, який обраний населенням.
– Пане Ганущак, і все-таки, подвійність влади – мер і голова адміністрації – це що, анахронізм чи хитрощі корумпованої бюрократії?
– Ну, на жаль, це ж продовження Радянського Союзу. В чому продовження Радянського Союзу? В тому, що вертикаль управління мусить контролюватися повністю зверху донизу. Оскільки вдалося вирвати все-таки міста обласного значення, то в оцій вертикалі – вони контролюють, і останнім часом ця централізація тільки посилюється. Тобто – забираються повноваження місцевого самоврядування.
В чому є проблема? Це чисто психологічна також проблема – що, ой, не дай Бог, щось станеться там на місцях. На місцях, за означенням, не може бути людей, які є достатньо підготовлені, електорат завжди голосує не так, як треба, і тому потрібно, щоб це була людина, яка призначається зверху. Тобто схема, яка існує, скажімо, у Франції, у Польщі… в Німеччині вона існує, коли є префект, який контролює відповідність до закону рішень, які приймаються органами місцевого самоврядування, і контроль насправді є набагато кращий, ніж пряме управління. Отаку схему ще в Україні не ввели. Поки що у нас схема прямого управління.
– Пане Ганущак, Ви погоджуєтесь з тим, що мер в Україні – це людина залежна, корумпована і непідзвітна? Якщо так, то чому? Чому так виходить?
– В принципі, у містах обласного значення міський голова – мер – є більш незалежний, ніж у містах районного значення чи в селах, селищах. Ну, по-перше, фінансово і організаційно. Тому що все-таки Конституція у нас передбачає, що місцеве самоврядування відділене від держави. Намагається виконавча влада підім’яти під себе міського голову, ну, але це вже питання юридичного захисту.
Потім, знову ж таки, працює Асоціація міст України, і це питання вже стоїть до того, що дуже часто правоохоронним органам потрібно виконувати план по корупції, і в першу чергу хто корупціонер? Ну, це сільські голови, тому що вони найменш захищені. З міськими головами вже трошки важче, тому що в них є юридичні відділи, які захищають. Сказати, що тотально залежні – не можна, хоча, відверто кажучи, влада працює іншими методами. Тобто шляхом зменшення дотацій. Потім ще ж, звичайно, дається взнаки неоднорідність у нас міських громад і так далі, але це питання можна вирішити виключно тільки реформою адміністративного устрою.
– Ну, а для того, щоб влада мера стала прикладом чесного правління в інтересах людей, в інтересах розвитку міст? Що має статися? Що має відбутися в Україні?
– Насамперед, має бути запроваджена схема балансу влад, тобто стримувань і противаг, коли є префект із боку – голова держадміністрації, який контролює акти, які видаються міським головою і міською радою. І причому, оскільки петля зворотного зв’язку достатньо коротка, тобто всього місяць, то це взаємний інтерес має, тому що голова держадміністрації не повинен пропустити незаконність, з іншої сторони – не повинен зловживати. Тобто в цьому випадку іде професійний ріст із обох боків – як зі сторони місцевого самоврядування, так і зі сторони державної влади. Тобто таку схему обов’язково треба запускати.
Ну і, звичайно, це все-таки політичний ріст, політичний добір кадрів. Тобто, коли люди голосують, в більшості випадків вони голосують за хороші гасла, але ж потрібна певна організація, котра повинна брати відповідальність за людину, яку вона просуває. Формування політичної системи, удосконалення управління партіями заодно й удосконалює підбір кадрів і виховання цих самих кадрів, тому що людина, яка має йти на міського голову, повинна розуміти, куди вона йде і де є межі чисто політичної діяльності на посаді міського голови, а де починається господарська діяльність. Ну, потім ще, знову ж таки, проблема є у формуванні самої системи місцевого самоврядування, тому що місцеве самоврядування, наприклад, класично, починається з того моменту, коли є можливість регулювати ставки податків місцевих – причому у великих розмірах, і воно повинно бути відчутне для громадян. На жаль, у нас поки що цього немає.
– Пане Ганущак, у чому Ви бачите різницю, а в чому схожість стилю життя та керівництва мера в Євросоюзі і мера в Україні?
– В Європі дуже чітко розділені повноваження держави і місцевого самоврядування. В Україні схема – «сильний мер», я б сказав, навіть, аж занадто сильний мер. Чому? Тому що він ще й, на додаток, головує на сесії міської ради, чого, звичайно, в Європі немає. Або ти очолюєш виконавчі структури, але тоді рада є окремо, або рада тебе обирає і тоді є виконавчий орган, де менеджер міста призначається радою. Оце приблизно така різниця, яка існує.
Завжди є конфлікт між головою районної державної адміністрації і міським головою, який обраний населенням
– Пане Ганущак, і все-таки, подвійність влади – мер і голова адміністрації – це що, анахронізм чи хитрощі корумпованої бюрократії?
– Ну, на жаль, це ж продовження Радянського Союзу. В чому продовження Радянського Союзу? В тому, що вертикаль управління мусить контролюватися повністю зверху донизу. Оскільки вдалося вирвати все-таки міста обласного значення, то в оцій вертикалі – вони контролюють, і останнім часом ця централізація тільки посилюється. Тобто – забираються повноваження місцевого самоврядування.
Поки що у нас схема прямого управління
– Пане Ганущак, Ви погоджуєтесь з тим, що мер в Україні – це людина залежна, корумпована і непідзвітна? Якщо так, то чому? Чому так виходить?
– В принципі, у містах обласного значення міський голова – мер – є більш незалежний, ніж у містах районного значення чи в селах, селищах. Ну, по-перше, фінансово і організаційно. Тому що все-таки Конституція у нас передбачає, що місцеве самоврядування відділене від держави. Намагається виконавча влада підім’яти під себе міського голову, ну, але це вже питання юридичного захисту.
Потім, знову ж таки, працює Асоціація міст України, і це питання вже стоїть до того, що дуже часто правоохоронним органам потрібно виконувати план по корупції, і в першу чергу хто корупціонер? Ну, це сільські голови, тому що вони найменш захищені. З міськими головами вже трошки важче, тому що в них є юридичні відділи, які захищають. Сказати, що тотально залежні – не можна, хоча, відверто кажучи, влада працює іншими методами. Тобто шляхом зменшення дотацій. Потім ще ж, звичайно, дається взнаки неоднорідність у нас міських громад і так далі, але це питання можна вирішити виключно тільки реформою адміністративного устрою.
– Ну, а для того, щоб влада мера стала прикладом чесного правління в інтересах людей, в інтересах розвитку міст? Що має статися? Що має відбутися в Україні?
Має бути запроваджена схема балансу влад, тобто стримувань і противаг
Ну і, звичайно, це все-таки політичний ріст, політичний добір кадрів. Тобто, коли люди голосують, в більшості випадків вони голосують за хороші гасла, але ж потрібна певна організація, котра повинна брати відповідальність за людину, яку вона просуває. Формування політичної системи, удосконалення управління партіями заодно й удосконалює підбір кадрів і виховання цих самих кадрів, тому що людина, яка має йти на міського голову, повинна розуміти, куди вона йде і де є межі чисто політичної діяльності на посаді міського голови, а де починається господарська діяльність. Ну, потім ще, знову ж таки, проблема є у формуванні самої системи місцевого самоврядування, тому що місцеве самоврядування, наприклад, класично, починається з того моменту, коли є можливість регулювати ставки податків місцевих – причому у великих розмірах, і воно повинно бути відчутне для громадян. На жаль, у нас поки що цього немає.