«Мер в Україні – це бюро з вирішення екстремальних проблем» – Садовий

Міські голови в Україні обираються громадою і відповідно мали б представляти лише її інтереси. Водночас українські мери виконують функції, делеговані державою, і залежать від багатьох рішень центральної влади. Наскільки це дозволяє їм бути незалежними, сильними, який стиль роботи і життя сповідують? Які інтереси вони лобіюють – власні, громади, бізнесового чи кримінального клану, що підтримав їх на виборах?

Ще до обрання міським головою Львова Андрій Садовий стажувався за кордоном, знайомився з досвідом роботи європейських мерів. І ще до виборів асоціював себе людиною проєвропейських поглядів, із амбіціями створити відкритий для світу Львів і комфортний для львів’ян. Ідеалом для нього у роботі є колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані.

«Завжди користаюсь нагодою спілкуватись з мерами. Якщо говорити, чим відрізняються міські голови в Україні і в країнах ЄС, то тим, що ми проходимо процес становлення, формування, і ми маємо швидко перехворіти всіма хворобами, якими дорослі цивілізації хворіли сто років тому, – каже Андрій Садовий. – Мер в Україні – це бюро з вирішення екстремальних проблем, які щодня потрібно вирішувати і умудрятись знаходити час на стратегічні питання. Мери Варшави, Парижа, Берліна мають більше часу для стратегії, бо поточні питання врегульовані. Але і там, і тут – це велика відповідальність. Робота міського голови – це життя в акваріумі, тебе постійно бачать, зранку до вечора, часто по тобі формують думку про місто і це дуже велика відповідальність».

Львівського мера можна зустріти на вулиці, бо ходить пішки, як і раніше. Львів’яни можуть при зустрічі навіть з ним порозмовляти. Родина міського голови, який разом із дружиною виховує п’ятьох синів, мешкає в елітній багатоповерхівці у квартирі площею близько 160 квадратних метрів. Згідно з декларацією, торік основним доходом мера була зарплата, а це більше ніж 88 тисяч гривень, тобто понад сім тисяч гривень на місяць. Але не мер, а його дружина принесла дохід у сім’ю, згідно з оприлюдненою декларацією.

Всі акції медіа-холдингу (радіо, телеканалу і сайту) мер переписав на дружину. Торік Катерина Садова, яка займається доглядом дітей, заробила понад 3 мільйони 600 тисяч гривень, згідно з оприлюдненою декларацією. Із них 500 тисяч – зарплата, близько 140 тисяч – дохід від відчуження рухомого та нерухомого майна, 3 мільйони гривень – дохід від відчуження цінних паперів і корпоративних прав. А ще родина має у власності автомобіль Mersedes Benz Viano 2012 року випуску.

Транспортна реформа – провал львівського мера

Сам міський голова Львова зауважив Радіо Свобода, що 90% поставлених перед собою завдань ще потрібно йому вирішувати, і цим Андрій Садовий обмежився в оцінці своєї діяльності вже в другій каденції.

Втім, експерти закидають міському голові, що він більше займається власним піаром, аніж господаркою, майстерно перекидає відповідальність з себе на державу чи область, зокрема, щодо вирішення проблеми зі сміттям у місті, утриманням нового стадіону, будівництво якого, як стверджує чимало львів’ян і райців, міський голова мав просто не допустити.

Самі ж городяни найбільше закидають мерові запровадження так званої транспортної реформи, яка переросла у справжній колапс у місті, і мешканці донині страждають від цих змін. Попри численні заяви мера про розвиток туризму у Львові, як пріоритетної діяльності, самі ж мешканці не почуваються комфортно в місті, що перетворюється на місто фестивалів пампуха, сиру і вина, а нерухомість у центральній частині міська влада розпродала під ресторани і кав’ярні, відвівши городянам переважно роль обслуговувального персоналу.

Та все ж мера Андрія Садового називають сильною особистістю і найбільшим його успіхом вважають організацію роботи прес-служби, яка займається піаром як діяльності міського голови, так і його команди, якій відчутно бракує професійності, за різними оцінками. Лояльні до міського голови ЗМІ створюють лише позитивний образ львівської мерії і міського голови, зокрема, творячи віртуальний образ безпроблемного європейського міста в Україні.

Львів’янам бракує господаря в місті

Тим часом львів’яни по-різному оцінюють роботу свого мера, якому довірили представляти свої інтереси:

– Поганого нічого не зробив, але й доброго теж. Дороги нікудишні, багато обіцяв, але нічого такого не зробив.

– Якось так до «Євро» дороги були зроблені, але був би інший мер, теж би те саме робив. Ми в ту кухню не влазимо, але на ці гроші можна було більше зробити. На початку завжди гарно, але він напрямок має свій.

– Із нами ніхто не рахується.

– Не знаю, чи це мера стосується, але у нас давно проблеми зі сміттям, і це не вирішено.

– Ми не знаємо, які функції мер виконує. Може, десь це й написано, але люди цього не знають. Мер не один, він має команду, якщо люди на своїх місцях нічого не виконують, десь ходять по «кавах», вирішують свої питання, то як це все може працювати, коли ніхто не хоче працювати з них?

Інтереси громади поступаються бізнесовим?

На сьогодні корпус міських голів в Україні дуже різноманітний – від людей цілковито радянського мислення і менталітету до молодих недосвідчених і нездорово амбітних осіб, від сильних особистостей і до слабких. Для багатьох посада міського голови, зрештою, як для багатьох депутатів статус парламентаря – це можливість поліпшити добробут власної родини: як правило, вирішують свої житлові проблеми і бізнесові справи.

На початку відновлення незалежності головами тоді ще рад і виконкомів були люди більш професійні, відповідальні і цілісні в управлінні, з присутнім внутрішнім цензором щодо відповідальності перед громадою, стверджує колишній мер Львова (1994–2002 років), екс-міністр уряду Юлії Тимошенко Василь Куйбіда, який захистив дисертацію на тему місцевого самоврядування в Україні. Кланові системи управління, коли бізнес, тобто кримінал, захопив представницькі органи місцевого самоврядування і контролював виконавчі, з’явились на початку 2000 року, каже Куйбіда.

«Тоді на посади голів селищних, міських рад балотувались люди, які мали мотивацію не працювати для громади, самореалізуватись через роботу для громади, а йшли на прохання кланів. Яскравий приклад – Крим чи Донеччина. Але ця пошесть вже вразила всю Україну. Особливо, коли ціна на землю стрибнула вгору, земельні скандали поширились по всій Україні. Як може бути суспільство успішним чи держава при такій корупції?» – наголосив Василь Куйбіда.

Однак у нинішніх умовах корупції, недосконалого законодавства про вибори міських голів, посиленні централізації влади, політичному протистоянні міським головам важко бути незалежними і сильними, винятково служити інтересам громади.