Чимало західних видань аналізують спадщину Сталіна, адже нині минає 60 років від дня смерті радянського вождя. Результати соціологічних досліджень засвідчують, що для багатьох радянський тиран і досі живий, зауважують оглядачі. Спостерігачі також обговорюють пошуки ідентичності в Україні та мляву боротьбу з корупцією.
Спадщина сталінізму в Росії збереглася найбільше. Про це пише експерт Центру Карнегі Маша Ліпман у статті «Сталін живий» на шпальтах видання The Foreign Policy. За даними дослідження, яке соціологи провели у Росії, 42 відсотки жителів країни вважають, що Сталін є лідером, який мав найбільший вплив на світову історію. Для порівняння, у 1989 році, таких було лише 12 відсотків. Ліпман пише, що у Росії Сталін є прихованим героєм, коли офіційна політика Кремля щодо його спадщини нечітка, а громадська думка неоднозначна. Майже половина опитаних росіян думає, що Сталін був мудрим лідером, який приніс процвітання Радянському Союзові. Але водночас більше половини росіян вважають, що сталінські репресії були злочином, який неможливо виправдати. У Росії вільно можна знайти книги про злочини Сталіна, але водночас виходять багатотисячними тиражами видання, які його вихваляють. При цьому Маша Ліпман зауважує, що ФСБ Росії ніколи не відмежувалася від радянської спадщини і нині має потужний політичний вплив. Президент Путін призначив колишніх соратників з органів на ключові посади в уряді і зробив їх відповідальними за прибутковий бізнес, мовиться у статті.
Про «довгу тінь» Сталіна в Росії пише також данський журналіст Семюель Рахлін на шпальтах газети The New York Times. Він переконаний, що система влади Володимира Путіна базується на тій же структурі, яка обслуговувала сталінську машину терору. По суті, кампанія десталінізації в Росії ніколи не була завершена, пише оглядач, а Володимир Путіна ніколи не засуджував Йосипа Сталіна. Тому замість катарсису, що його потребує країна, росіяни далі борються з диктатором, який відмовляється йти від них назавжди, підсумовує Семюель Рахлін.
Про пошуки ідентичності в Україні пише публіцист Ґабор Стієр на шпальтах чеського сайту Сeskapozice.cz. Куди належить Україна? – запитує оглядач і дає відповідь: «нікуди». Хоча пострадянська Україна з’явилася на мапі 22 роки тому, але вона досі не встановила своїх ментальних меж, вважає він. Рух у бік Євразії наражається на опір західних і центральних регіонів, а зближення з євроатлантичною спільнотою блокують багаті східні регіони, зауважує публіцист. У відповідь на цю ситуацію в Україні винайшли термін «багатовекторність». Але час іде, а Київ надто не дбає, щоб у рамках державних кордонів розбудувати народ і створити Україну. Замість цього влада лише маневрує, часто «танцюючи на лезі ножа» між Євросоюзом і Росією, пише Ґабор Стієр.
Серед вимог, які висуває Євросоюз Україні, щоб підписати Угоду про асоціацію, реформа системи адміністрування державних фінансів, розподілу міжнародної допомоги. Втім, як зауважує у своєму блозі на англомовному сайті Transparency International представник цієї міжнародної організації в Україні Олексій Хмара, державна програма боротьби з корупцією в Україні варта менше, ніж папір, на якій вона надрукована.
За його даними, антикорупційний план уряду має лише один пункт – підтримку законопроекту, що розширює кількість статей за хабарництво до Кримінального кодексу. Чи Україна є надто корумпованою, щоб виконати вимоги ЄС, запитує Хмара. Він звертає увагу на те, що Національний антикорупційний комітет не збирався понад рік, а гроші, які мали йти на боротьбу з корупцією – 800 мільйонів гривень – так ніколи й не виділили. За словами експерта, минулого року Верховна Рада схвалила вісім законів, які суттєво змінюють правила державних закупівель, далеко не в бік прозорості. Олексій Хмара закликає, серед іншого, розсекретити Державний реєстр корупціонерів та оприлюднювати дані про майно і видатки українських державних службовців.
Спадщина сталінізму в Росії збереглася найбільше. Про це пише експерт Центру Карнегі Маша Ліпман у статті «Сталін живий» на шпальтах видання The Foreign Policy. За даними дослідження, яке соціологи провели у Росії, 42 відсотки жителів країни вважають, що Сталін є лідером, який мав найбільший вплив на світову історію. Для порівняння, у 1989 році, таких було лише 12 відсотків. Ліпман пише, що у Росії Сталін є прихованим героєм, коли офіційна політика Кремля щодо його спадщини нечітка, а громадська думка неоднозначна. Майже половина опитаних росіян думає, що Сталін був мудрим лідером, який приніс процвітання Радянському Союзові. Але водночас більше половини росіян вважають, що сталінські репресії були злочином, який неможливо виправдати. У Росії вільно можна знайти книги про злочини Сталіна, але водночас виходять багатотисячними тиражами видання, які його вихваляють. При цьому Маша Ліпман зауважує, що ФСБ Росії ніколи не відмежувалася від радянської спадщини і нині має потужний політичний вплив. Президент Путін призначив колишніх соратників з органів на ключові посади в уряді і зробив їх відповідальними за прибутковий бізнес, мовиться у статті.
Про «довгу тінь» Сталіна в Росії пише також данський журналіст Семюель Рахлін на шпальтах газети The New York Times. Він переконаний, що система влади Володимира Путіна базується на тій же структурі, яка обслуговувала сталінську машину терору. По суті, кампанія десталінізації в Росії ніколи не була завершена, пише оглядач, а Володимир Путіна ніколи не засуджував Йосипа Сталіна. Тому замість катарсису, що його потребує країна, росіяни далі борються з диктатором, який відмовляється йти від них назавжди, підсумовує Семюель Рахлін.
Про пошуки ідентичності в Україні пише публіцист Ґабор Стієр на шпальтах чеського сайту Сeskapozice.cz. Куди належить Україна? – запитує оглядач і дає відповідь: «нікуди». Хоча пострадянська Україна з’явилася на мапі 22 роки тому, але вона досі не встановила своїх ментальних меж, вважає він. Рух у бік Євразії наражається на опір західних і центральних регіонів, а зближення з євроатлантичною спільнотою блокують багаті східні регіони, зауважує публіцист. У відповідь на цю ситуацію в Україні винайшли термін «багатовекторність». Але час іде, а Київ надто не дбає, щоб у рамках державних кордонів розбудувати народ і створити Україну. Замість цього влада лише маневрує, часто «танцюючи на лезі ножа» між Євросоюзом і Росією, пише Ґабор Стієр.
Серед вимог, які висуває Євросоюз Україні, щоб підписати Угоду про асоціацію, реформа системи адміністрування державних фінансів, розподілу міжнародної допомоги. Втім, як зауважує у своєму блозі на англомовному сайті Transparency International представник цієї міжнародної організації в Україні Олексій Хмара, державна програма боротьби з корупцією в Україні варта менше, ніж папір, на якій вона надрукована.
За його даними, антикорупційний план уряду має лише один пункт – підтримку законопроекту, що розширює кількість статей за хабарництво до Кримінального кодексу. Чи Україна є надто корумпованою, щоб виконати вимоги ЄС, запитує Хмара. Він звертає увагу на те, що Національний антикорупційний комітет не збирався понад рік, а гроші, які мали йти на боротьбу з корупцією – 800 мільйонів гривень – так ніколи й не виділили. За словами експерта, минулого року Верховна Рада схвалила вісім законів, які суттєво змінюють правила державних закупівель, далеко не в бік прозорості. Олексій Хмара закликає, серед іншого, розсекретити Державний реєстр корупціонерів та оприлюднювати дані про майно і видатки українських державних службовців.