Дніпропетровськ – Різдвяні традиції на Придніпров’ї призабуті, кажуть етнографи. Колядок та щедрівок, притаманних саме краю, вже не співають. Між тим дослідники впевнені, що свого часу Придніпров’я мало свої неповторні традиції відзначання свят зимового циклу, зокрема, звичаї, що зародились в козацькі часи й давніше.
Сорокарічний Андрій виріс у селі Гаврилівка у Покровському районі. Дитинство припало на атеїстичні 70-ті роки. Святкувати Різдво і Святвечір перед ним, або, як кажуть на Придніпров’ї «Вечерю», було можна напівтаємно. Старі люди тихцем ходили до церкви – за кілька сіл. А дітвора носила вечерю: можна було оббігати з вузликом усіх сусідів і родичів, тільки щоб в школі не дізнались.
«Вечірників чекали: в кожній хаті горіло світло. Коли ми заходили, дорослі розпочинали маленький спектакль. Насправді всі знали сусідських дітей, але обов’язкового годилося спитати – хто ти, звідки? Потім починали куштувати кутю. Довго шукали ложку, нахвалювали кутю. Тоді брали частинку гостинців з нашої куті й докладали своє – цукерку, пиріжок, сушену грушку. Обійшовши кілька хат, можна було принести додому гостинців від різних родин. Це об’єднувало село», – розповів Радіо Свобода Андрій.
Зараз у селах Дніпропетровщини носять вечерю вже тільки до родичів і хресних. Призабуті й традиції колядування. Замість колядок, притаманних регіону, співають відомі в усій Україні.
Дніпропетровець Едуард Аркушин любить і давні сільські співи, й популярні сучасні колядки, вміє їх співати і на громадських засадах навчає їх співати всіх охочих. Кілька днів тренуються, а на Різдво ентузіасти пройдуться з колядками центром Дніпропетровська з «козою» – покажуть, як святкували в давні часи.
«На Різдво ми всі чекаємо чогось особливого. Оце якраз те особливе, що можна отримати. Це дуже хороші, приємні пісні», – каже Едуард Аркушин, один із учасників аматорського колядницького гурту.
Традиції, пов’язані із зимовими святами, на Придніпров’ї сягають корінням у глибину століть, впевнені дніпропетровські етнографи. Кажуть: подекуди у краї ще збереглися елементи язичницьких звичаїв. Серед таких – дівочі ворожіння, розповідає етнограф Світлана Поліщук. Вони розпочинались на другий день Різдва. Дівчата топили віск, лили у воду й роздивлялись таємничі зображення. Але до Різдва й на саме Різдво це було суворо заборонено, каже дослідниця.
«На саме Різдво ніхто не ворожив, зберігали суворий піст, зберігали тишу. Ввечері після першої зірки родина вечеряла, на столі було 12 пісних страв, а потім усі йшли до церкви. Тільки вранці, після служби в церкві, коли розговілись, можна було святкувати активно – йти колядувати. А до того не дозволялось ніяких розваг абсолютно. Зараз у нас багато розваг, тоді такого не було, і дуже важливо берегти ці звичаї», – зазначає етнограф.
Сорокарічний Андрій виріс у селі Гаврилівка у Покровському районі. Дитинство припало на атеїстичні 70-ті роки. Святкувати Різдво і Святвечір перед ним, або, як кажуть на Придніпров’ї «Вечерю», було можна напівтаємно. Старі люди тихцем ходили до церкви – за кілька сіл. А дітвора носила вечерю: можна було оббігати з вузликом усіх сусідів і родичів, тільки щоб в школі не дізнались.
«Вечірників чекали: в кожній хаті горіло світло. Коли ми заходили, дорослі розпочинали маленький спектакль. Насправді всі знали сусідських дітей, але обов’язкового годилося спитати – хто ти, звідки? Потім починали куштувати кутю. Довго шукали ложку, нахвалювали кутю. Тоді брали частинку гостинців з нашої куті й докладали своє – цукерку, пиріжок, сушену грушку. Обійшовши кілька хат, можна було принести додому гостинців від різних родин. Це об’єднувало село», – розповів Радіо Свобода Андрій.
Зараз у селах Дніпропетровщини носять вечерю вже тільки до родичів і хресних. Призабуті й традиції колядування. Замість колядок, притаманних регіону, співають відомі в усій Україні.
Дніпропетровець Едуард Аркушин любить і давні сільські співи, й популярні сучасні колядки, вміє їх співати і на громадських засадах навчає їх співати всіх охочих. Кілька днів тренуються, а на Різдво ентузіасти пройдуться з колядками центром Дніпропетровська з «козою» – покажуть, як святкували в давні часи.
«На Різдво ми всі чекаємо чогось особливого. Оце якраз те особливе, що можна отримати. Це дуже хороші, приємні пісні», – каже Едуард Аркушин, один із учасників аматорського колядницького гурту.
Традиції, пов’язані із зимовими святами, на Придніпров’ї сягають корінням у глибину століть, впевнені дніпропетровські етнографи. Кажуть: подекуди у краї ще збереглися елементи язичницьких звичаїв. Серед таких – дівочі ворожіння, розповідає етнограф Світлана Поліщук. Вони розпочинались на другий день Різдва. Дівчата топили віск, лили у воду й роздивлялись таємничі зображення. Але до Різдва й на саме Різдво це було суворо заборонено, каже дослідниця.
«На саме Різдво ніхто не ворожив, зберігали суворий піст, зберігали тишу. Ввечері після першої зірки родина вечеряла, на столі було 12 пісних страв, а потім усі йшли до церкви. Тільки вранці, після служби в церкві, коли розговілись, можна було святкувати активно – йти колядувати. А до того не дозволялось ніяких розваг абсолютно. Зараз у нас багато розваг, тоді такого не було, і дуже важливо берегти ці звичаї», – зазначає етнограф.