Східна Європа минулого століття пережила дві диктатури, нацистську і комуністичну. Проте, якщо нацистська засуджена практично одностайно, то комуністичну ще подекуди згадують з ностальгією, як про «старі добрі часи».
Кількість жертв комуністичної диктатури у Східній Німеччині за понад 40-річне панування вимірюється мільйонами.
За період існування Берлінської стіни понад одному мільйону німців вдалось втекти з НДР до Західної Німеччини. Понад півтисячі людей були застрелені під час спроб втекти через Берлінську стіну. Все це були молоді люди до 30 років. Тисячі гноїлись у тюрмах служби комуністичної держбезпеки «Штазі». Загалом, понад 200 тисяч німців були політв’язнями. До 1987 року існувала смертна кара. За цей час було виконано близько 300 вироків. За цей період у Німецької Демократичної Республіки була найбільша кількість самогубств, ніж в усьому світі: 6 тисяч на рік. Люди переживали постійний контроль та переслідування.
Ці й інші страшні речі німці намагаються нагадати своїй молоді, пояснює Радіо Свобода Роланд Ян, голова німецького державного відомства архівів «Штазі».
Збереження історичної пам’яті – турбота про майбутнє
За словами Роланда Яна, надання суспільству доступу до засекречених документів, забезпечення прозорості й можливості відкрито дискутувати, зберігання автентичності архітектурних свідків тоталітарних режимів та використовування їх для роз’яснення, перед усім молоді, як функціонувала тоталітарна система, наскільки іноді навіть банальними були умови, в яких чинило свою діяльність «Штазі», та одночасно наскільки жахливими були умови, які переживали люди у в’язницях, – є надзвичайно важливими аспектами у справі збереження історичної пам'яті.
Яким чином функціонувала диктатура, механізми підкорення та суворого панування – це головне, що, на думку експерта, повинне зрозуміти сучасне молоде покоління, будуючи своє майбутнє. Майже у кожному великому місті Німеччини створено меморіал чи музей, проводять конференції та засідання, здійснюють чимало публікацій, організовують численні заходи, щоб німці пам’ятали і розуміли своє минуле. Та наскільки це вдається?
Блаженне уявлення про часи комуністичної диктатури
Заступник голови Меморіалу Берлін-Гоеншенгаузен, колишньої в’язниці «Штазі», Гельмут Фрауендорфер у сприйнятті минулого та ставленні до збереження історичної пам’яті помітив певну негативну тенденцію.
«Минулого року наш меморіал відвідали 342 тисячі гостей. Ми особливо раділи, що більшість із них була молодь. Приїздила вона переважно із Західної Німеччини та із-за кордону. Лише невелика кількість відвідувачів завітала до нас із колишньої НДР. Справа в тому, що у Східній Німеччині старе покоління вчителів, які викладають у школах, не надто роз’яснюють часи комуністичного режиму. Відчуваючи якусь провину, вони остерігаються питань від школярів про те, чим вони у ті тоталітарні часи займались та чому нічого на противагу тому режиму не зробили», – розповідає науковець.
За його словами, так само виховують своїх дітей вдома й батьки, розповідаючи про щасливі часи у НДР, коли все було, може,і не ідеально, але ж в кожного була робота, а зараз безробіття. Як зауважує Гельмут Фрауендорфер, річ не в тому, що у свідомості людей викристалізовується певне уявлення про тоталітарні диктатури, негідні умови існування, а в тому, що у людей присутнє якесь ідеалізоване уявлення про часи комуністичної диктатури. Чим більше часу минає, тим сильніше НДР бачиться у якомусь рожевому світлі, складається враження, що багатьом просто бракує тієї деспотичної влади, зазначає дослідник.
Празька декларація
За словами фахівців, теми про злочини тоталітарних режимів потрібно обговорювати не тільки у вузьких наукових осередках, а інтенсивніше інформувати суспільство, особливо молодь. У червні 2008 року президент Німеччини Йоахім Ґаук разом з іншими європейськими політичними діячами, істориками підписав Празьку декларацію про Європейське сумління та комунізм. Декларація закликає до засудження комуністичних злочинів й до відзначення Європейського дня вшановування пам’яті жертв сталінізму та комунізму.
Важливим аспектом у збереженні історичної пам’яті є безцінний пережитий досвід очевидців тоталітарних режимів. Як зазначає керівник архівів «Штазі» Роланд Ян, мова йде не про абстрактні апарати, а про живих людей, які несли власну відповідальність за те, що відбувалось – про тих, хто сприяв стабілізації тоталітарної системи, про тих, котрі їй опирались і намагались подолати.
Лише спільними зусиллями
Одним із численних заходів, націлених на збереження історичної пам’яті, є функціонування Платформи європейської пам’яті та сумління, засідання якої відбулось нещодавно у стінах Меморіалу Берлін-Гоеншенгаузен.
Як пояснює заступник голови Меморіалу Гельмут Фрауендорфер, уся робота платформи, дискусії спрямовані на подолання комуністичного тоталітаризму на міжнаціональному рівні. Кожна комуністична диктатура у Східній Європі керувалась з Москви, та це питання не потрібно розглядати лише у національному ракурсі.
Як наголошує дослідник, у кожній країні тоталітарна система формувалась по-різному. Наприклад, у Румунії комунізм розвивався по-іншому, ніж у тодішній Чехословаччині чи Польщі. Але на сьогоднішній день, враховуючи національну специфіку кожної країни, лише спільними зусиллями на європейському рівні можна здолати наслідки часів репресій, дбаючи про збереження історичної пам’яті про страшні злочини проти людства.
Кількість жертв комуністичної диктатури у Східній Німеччині за понад 40-річне панування вимірюється мільйонами.
За період існування Берлінської стіни понад одному мільйону німців вдалось втекти з НДР до Західної Німеччини. Понад півтисячі людей були застрелені під час спроб втекти через Берлінську стіну. Все це були молоді люди до 30 років. Тисячі гноїлись у тюрмах служби комуністичної держбезпеки «Штазі». Загалом, понад 200 тисяч німців були політв’язнями. До 1987 року існувала смертна кара. За цей час було виконано близько 300 вироків. За цей період у Німецької Демократичної Республіки була найбільша кількість самогубств, ніж в усьому світі: 6 тисяч на рік. Люди переживали постійний контроль та переслідування.
Ці й інші страшні речі німці намагаються нагадати своїй молоді, пояснює Радіо Свобода Роланд Ян, голова німецького державного відомства архівів «Штазі».
Збереження історичної пам’яті – турбота про майбутнє
За словами Роланда Яна, надання суспільству доступу до засекречених документів, забезпечення прозорості й можливості відкрито дискутувати, зберігання автентичності архітектурних свідків тоталітарних режимів та використовування їх для роз’яснення, перед усім молоді, як функціонувала тоталітарна система, наскільки іноді навіть банальними були умови, в яких чинило свою діяльність «Штазі», та одночасно наскільки жахливими були умови, які переживали люди у в’язницях, – є надзвичайно важливими аспектами у справі збереження історичної пам'яті.
Яким чином функціонувала диктатура, механізми підкорення та суворого панування – це головне, що, на думку експерта, повинне зрозуміти сучасне молоде покоління, будуючи своє майбутнє. Майже у кожному великому місті Німеччини створено меморіал чи музей, проводять конференції та засідання, здійснюють чимало публікацій, організовують численні заходи, щоб німці пам’ятали і розуміли своє минуле. Та наскільки це вдається?
Блаженне уявлення про часи комуністичної диктатури
Заступник голови Меморіалу Берлін-Гоеншенгаузен, колишньої в’язниці «Штазі», Гельмут Фрауендорфер у сприйнятті минулого та ставленні до збереження історичної пам’яті помітив певну негативну тенденцію.
У Східній Німеччині старе покоління вчителів, які остерігаються питань від школярів про те, чим вони у ті тоталітарні часи займалисьГельмут Фрауендорфер
«Минулого року наш меморіал відвідали 342 тисячі гостей. Ми особливо раділи, що більшість із них була молодь. Приїздила вона переважно із Західної Німеччини та із-за кордону. Лише невелика кількість відвідувачів завітала до нас із колишньої НДР. Справа в тому, що у Східній Німеччині старе покоління вчителів, які викладають у школах, не надто роз’яснюють часи комуністичного режиму. Відчуваючи якусь провину, вони остерігаються питань від школярів про те, чим вони у ті тоталітарні часи займались та чому нічого на противагу тому режиму не зробили», – розповідає науковець.
За його словами, так само виховують своїх дітей вдома й батьки, розповідаючи про щасливі часи у НДР, коли все було, може,і не ідеально, але ж в кожного була робота, а зараз безробіття. Як зауважує Гельмут Фрауендорфер, річ не в тому, що у свідомості людей викристалізовується певне уявлення про тоталітарні диктатури, негідні умови існування, а в тому, що у людей присутнє якесь ідеалізоване уявлення про часи комуністичної диктатури. Чим більше часу минає, тим сильніше НДР бачиться у якомусь рожевому світлі, складається враження, що багатьом просто бракує тієї деспотичної влади, зазначає дослідник.
Празька декларація
За словами фахівців, теми про злочини тоталітарних режимів потрібно обговорювати не тільки у вузьких наукових осередках, а інтенсивніше інформувати суспільство, особливо молодь. У червні 2008 року президент Німеччини Йоахім Ґаук разом з іншими європейськими політичними діячами, істориками підписав Празьку декларацію про Європейське сумління та комунізм. Декларація закликає до засудження комуністичних злочинів й до відзначення Європейського дня вшановування пам’яті жертв сталінізму та комунізму.
Важливим аспектом у збереженні історичної пам’яті є безцінний пережитий досвід очевидців тоталітарних режимів. Як зазначає керівник архівів «Штазі» Роланд Ян, мова йде не про абстрактні апарати, а про живих людей, які несли власну відповідальність за те, що відбувалось – про тих, хто сприяв стабілізації тоталітарної системи, про тих, котрі їй опирались і намагались подолати.
Лише спільними зусиллями
Одним із численних заходів, націлених на збереження історичної пам’яті, є функціонування Платформи європейської пам’яті та сумління, засідання якої відбулось нещодавно у стінах Меморіалу Берлін-Гоеншенгаузен.
Як пояснює заступник голови Меморіалу Гельмут Фрауендорфер, уся робота платформи, дискусії спрямовані на подолання комуністичного тоталітаризму на міжнаціональному рівні. Кожна комуністична диктатура у Східній Європі керувалась з Москви, та це питання не потрібно розглядати лише у національному ракурсі.
Як наголошує дослідник, у кожній країні тоталітарна система формувалась по-різному. Наприклад, у Румунії комунізм розвивався по-іншому, ніж у тодішній Чехословаччині чи Польщі. Але на сьогоднішній день, враховуючи національну специфіку кожної країни, лише спільними зусиллями на європейському рівні можна здолати наслідки часів репресій, дбаючи про збереження історичної пам’яті про страшні злочини проти людства.