Прага – 65-й міжнародний кінофестиваль, який у неділю ввечері закінчився в Каннах, для багатьох кінокритиків став особливим. «Зібралися майстри, – кажуть вони, – які підняли планку у фільмових змаганнях дуже високо». І один із таких майстрів – австрійський режисер Міхаель Ганеке – отримав «Золоту пальмову гілку» Каннського фестивалю за фільм «Кохання», де розповідається про життя й кохання літньої подружньої пари в Парижі, ролі виконують Жан-Луї Трентиньян та Емманюель Ріва.
Гран-прі отримала стрічка італійського режисера Маттео Ґарроне – трагікомедія «Реальність».
Нагороди за режисуру удостоївся мексиканець Карлос Рейгадас і його фільм «Після мороку світло».
Кращими актрисами визнані Космина Стратан і Христина Футура, які знялися в головних ролях у румунській стрічці «За пагорбами» Крістіана Мунджіу.
А кращим серед виконавців-чоловіків є данський актор Мадс Міккельсен за роль у «Полюванні» режисера Томаса Вінтерберґа. Під час сцени, яку можна побачити на відео нижче, публіка на Каннах почала аплодувати:
Відомий український кінокритик Олег Вергеліс в інтерв’ю Радіо Свобода зазначив, що вважає нинішній фестиваль перемогою для України, адже стрічка «В тумані» отримала нагороду журі Міжнародної асоціації кінокритиків Каннського кінофестивалю.
– Це впевнена перемога людини, яка пов’язана з Україною. Він навчався в Києві, і багато з цим пов’язано, це Сергій Лозниця. Він отримав приз Міжнародної федерації кінокритиків за роботу «В тумані» про партизанський рух часів Другої світової війни в Білорусі. Як ви знаєте, стрічка дуже серйозно оцінена критиками. Це справжні такі спеціалісти, і для України це теж велика радість, тому що його наступна робота буде, як відомо, в Києві. Буде фільм про Бабин Яр. Зйомки будуть проходити в Україні. І мені прикро, що продюсером стрічки про партизанів у Білорусі не став українець. До того все йшло, але зірвалося якесь питання, очевидно, ділового характеру. І так от зараз просуває саме цю роботу Росія, ніби «свій фільм». Хоча планувалось, що буде продюсером українська сторона спочатку. Така була інтрига, на жаль.
– А чи сам Лозниця позиціонує себе з Україною?
– Ви знаєте, ну світ наскільки зараз став, бачите, який космополітичний. Все це воно перекручується... А що, Параджанов був українським режисером? Ну це ж можна шукати і з того, і з іншого боку різні підходи. У всякому разі, його попередня робота «Щастя моє», вона відкрила для України дорогу до основного конкурсу Канн. І якраз у той момент Україна була в титрах, і це дуже почесно, це дуже приємно. І Лозниця, до речі, він, відверто Вам сказати, ми знайомі, він не відрікається від свого українського простору, який йому дав, власне, освіту, базу, якусь світоглядну основу. Це якраз дуже людина порядна і не кон’юнктурна. От сьогодні ти в Росії, ти славиш царя-батюшку, так? Завтра ти там в Америці, співаєш там «Америка-Америка». Він, людина, яка через окуляри документаліста цікавиться фактом, суттю, темою. І тому така професійна підтримка його нової роботи. «В тумані» називається цей фільм.
– Це за повістю Василя Бикова, білоруського відомого письменника.
– За повістю Бикова, де дуже була така небезпечна для ідеології того часу схема, коли вороги… починається пошук ворогів не серед німців там, а серед своїх. Коли люди починають шукати ворогів самі в собі. Чужі серед чужих. Ви розумієте? Тому була несподіванка. Ідеологічна схема була чітка: «німці – наші», а Биков пішов глибше і трагічніше. Він сказав про те, що не відомо, де ще страшніший ворог може сидіти – в самій людині чи в якомусь там оточенні. Це глибинні речі. Ну і Биков взагалі в кінці свого життя був досить різким до минулого.
Гран-прі отримала стрічка італійського режисера Маттео Ґарроне – трагікомедія «Реальність».
Нагороди за режисуру удостоївся мексиканець Карлос Рейгадас і його фільм «Після мороку світло».
Кращими актрисами визнані Космина Стратан і Христина Футура, які знялися в головних ролях у румунській стрічці «За пагорбами» Крістіана Мунджіу.
А кращим серед виконавців-чоловіків є данський актор Мадс Міккельсен за роль у «Полюванні» режисера Томаса Вінтерберґа. Під час сцени, яку можна побачити на відео нижче, публіка на Каннах почала аплодувати:
Відомий український кінокритик Олег Вергеліс в інтерв’ю Радіо Свобода зазначив, що вважає нинішній фестиваль перемогою для України, адже стрічка «В тумані» отримала нагороду журі Міжнародної асоціації кінокритиків Каннського кінофестивалю.
– Це впевнена перемога людини, яка пов’язана з Україною. Він навчався в Києві, і багато з цим пов’язано, це Сергій Лозниця. Він отримав приз Міжнародної федерації кінокритиків за роботу «В тумані» про партизанський рух часів Другої світової війни в Білорусі. Як ви знаєте, стрічка дуже серйозно оцінена критиками. Це справжні такі спеціалісти, і для України це теж велика радість, тому що його наступна робота буде, як відомо, в Києві. Буде фільм про Бабин Яр. Зйомки будуть проходити в Україні. І мені прикро, що продюсером стрічки про партизанів у Білорусі не став українець. До того все йшло, але зірвалося якесь питання, очевидно, ділового характеру. І так от зараз просуває саме цю роботу Росія, ніби «свій фільм». Хоча планувалось, що буде продюсером українська сторона спочатку. Така була інтрига, на жаль.
– А чи сам Лозниця позиціонує себе з Україною?
– Ви знаєте, ну світ наскільки зараз став, бачите, який космополітичний. Все це воно перекручується... А що, Параджанов був українським режисером? Ну це ж можна шукати і з того, і з іншого боку різні підходи. У всякому разі, його попередня робота «Щастя моє», вона відкрила для України дорогу до основного конкурсу Канн. І якраз у той момент Україна була в титрах, і це дуже почесно, це дуже приємно. І Лозниця, до речі, він, відверто Вам сказати, ми знайомі, він не відрікається від свого українського простору, який йому дав, власне, освіту, базу, якусь світоглядну основу. Це якраз дуже людина порядна і не кон’юнктурна. От сьогодні ти в Росії, ти славиш царя-батюшку, так? Завтра ти там в Америці, співаєш там «Америка-Америка». Він, людина, яка через окуляри документаліста цікавиться фактом, суттю, темою. І тому така професійна підтримка його нової роботи. «В тумані» називається цей фільм.
– Це за повістю Василя Бикова, білоруського відомого письменника.
– За повістю Бикова, де дуже була така небезпечна для ідеології того часу схема, коли вороги… починається пошук ворогів не серед німців там, а серед своїх. Коли люди починають шукати ворогів самі в собі. Чужі серед чужих. Ви розумієте? Тому була несподіванка. Ідеологічна схема була чітка: «німці – наші», а Биков пішов глибше і трагічніше. Він сказав про те, що не відомо, де ще страшніший ворог може сидіти – в самій людині чи в якомусь там оточенні. Це глибинні речі. Ну і Биков взагалі в кінці свого життя був досить різким до минулого.