Люстрація – це ліки для суспільства – литовський публіцист

«На початковій стадії процесу злодії вкрали частину архіву КДБ»

Чи достатньо пробачення, чи його ще потрібно попросити? Чи можна просто забути про минуле і думали лише про майбутнє? З цими запитаннями Радіо Свобода звернулося до гостя рубрики, литовського публіциста, журналіста, сценариста і письменника Віктора Чернишука.

– Ми запропонували ще раз поглянути на процес люстрації у зв’язку з тим, що в Литві обнародувано список резервістів КДБ. Від напливу бажаючих дізнатися прізвища у цьому списку сайт Центру досліджень геноциду і спротиву впав. Чому, на Вашу думку, люстрація, яка триває в Литві вже багато років, досі викликає такий інтерес?

– Це як в кіно про шпигунів. Кожному цікаво дізнатися, з ким він разом працював на одному заводі, або ким був його сусід в будинку, на одній площадці. Тому сайт центру досліджень геноциду і спротиву завис від перевантаження, бо бажаючих на власні очі побачити хто є хто, дуже багато. Якщо серйозно, то в списку 238 прізвищ. І можна твердити, що суспільство переживає своєрідний шок. Бо серед офіцерів КДБ в резерві значаться такі персони як соловей незалежності, відомий литовський співак Карвяліс, екс-міністр закордонних справ і посол Литви в Польщі Вальоніс, нещодавній керівник Департаменту безпеки Поцюс, і навіть тепер діючі судді.

– Чи можна твердити, що досвід люстрації був успішним для Литви?

Злодії вкрали частину архіву КДБ. Документів досі не знайдено
– Це найскладніше з усіх можливих питань на цю тему. Справа в тому, що процес ще не завершено. Люстрація перейшла від досліджень до публічного віртуального етапу. Чи завершення буде успішним? І так, і ні. Нагадаю, що ще на початковій стадії процесу злодії вкрали частину архіву КДБ. Документів досі не знайдено, а там, як твердять експерти, були дуже важливі справи.

– Що дозволило її провести?

– Гадаю, що два чинники. Перший – політична воля, і не лише керівництва держави, але й суспільства, з яким радилися на цю, погодьтеся, болючу тему. І другий – бажання жити чесно. Мовляв, треба визнати помилки, перетерпіти біль, втерти сльози і працювати і жити далі. Все ж таки, це мужній крок. Але повертаючись до Вашого питання про успішність, повної впевненості, що результати люстрації змінять суспільство, поки що нема. Бо одна справа, коли колишній співробітник колись зробив помилку або опинився в складних обставинах. Інша – коли він свідомо ховав ці сторінки своєї біографії, переорієнтувавшись на нові ідеали, працюючи на вищих державних посадах, причому таких, що пов’язані з державними таємницями – МЗС, держбезпека, суди, Сейм.

– Чи була потрібна люстрація? От наш колега з Донецька Олексій Мацука вважає, що достатньо було б простити і про все забути. Крім того, якщо в Литві йшлося про радянські спецслужби, то в Україні про люстрацію говорять в контексті протистояння з нинішньою владою. Чи, на Вашу думку, така люстрація була б продуктивною?

Мета люстрації очевидна. І для Литви, і для України вона єдина – далі жити чесно
– Впевнений, що досвід Литви демонструє, що люстрація є очищенням. Вона потрібна і тим людям, які були втягнуті в діяльність КДБ, до речі, не завжди за власним бажанням, і про це теж йде мова в документах, що є дуже важливим. Вона потрібна і владі, бо з’являються нові моральні чинники, вона потрібна суспільству, бо це є частиною історії, а вивчати уроки колишнього завжди корисно. Можливо, що Україні саме зараз і потрібна люстрація. Можливо, що цей процес багатьом відкриє очі та зблизить суспільство. Все залежить від того, наскільки делікатно будуть діяти фахівці. А мета люстрації очевидна. І для Литви, і для України вона єдина – далі жити чесно. Можна казати, що для суспільства це є гіркі ліки, які допомагають зміцнити здоров’я нації.

Біографічна довідка:

Віктор Чернишук – автор понад 30 документальних стрічок і 3 книжок. Відомий під письменницьким псевдонімом Іо Несі.

Під час боротьби за незалежність працював оглядачем видання Саюдіса «Атґімімас – Согласіє», був головним редактором першої незалежної телекомпанії в країнах Балтії, засновником і керівником першої незалежної агенції новин «Еуропа Форум», був кореспондентом «Бі-Бі-Сі» в країнах Балтії, власним кореспондентом словацького часопису Národná obroda в Балтії. Є автором україномовної передачі «Трембіта», яка щотижня виходить на першому Литовському національному телеканалі. Має нагороди різних держав, звання лауреатів і Гран-прі престижних фестивалів, медаль Фелліні ЮНЕСКО. 2008 року обраний академіком міжнародної академії радіо і телебачення.