Валентин Баришников
У Росії масові акції опозиції проти підсумків результатів виборів 4 грудня залишаються найгарячішою темою, яку обговорюють у ЗМІ і соціальних мережах. Акції протесту вже другий тиждень тривають у Москві, у Санкт-Петербурзі, інших великих містах. Російська влада відреагувала на ці виступи по-різному: президент досить стримано, прем'єр з великим запізненням, але набагато докладніше. Своїми враженнями щодо реакції влади на ці події в інтерв'ю російській редакції Радіо Свобода ділиться політтехнолог Гліб Павловський.
– Масові мітинги 10 грудня пройшли спокійно, без розгонів, без зіткнень – в столиці принаймні. І це дуже важливо. Це правильна реакція влади, вона знижує рівень агресії в містах, у суспільстві. Звичайно, це не відповідь на протести, і я думаю, що прямої і термінової відповіді не буде – буде поступовий перегляд якихось позицій у політичній системі. Суспільство входить у смугу політизації, через це системі доведеться вчитися тому, від чого вона давно відвикла: відповідати людям. Спершу народ хотів, щоб його позбавили політики, щоб не кликали ні на які мітинги, і влада це бажання цілком задовольняла. Нині ж вона опинилася в принципово іншій ситуації, в якій їй необхідно освоюватися.
– Ви були одним із ідеологів створення прокремлівських молодіжних рухів, наприклад, «Наших», які, як багато хто вважав, були створені якраз на випадок масового виходу опозиції на вулиці, так званої «помаранчевої загрози». Чому після виборчих протестів рух «Наші» виглядає не надто переконливо?
– Всі, і Кремль зокрема, чудово розуміють, що «помаранчевої» загрози зараз немає з дуже простої причини: помаранчеві революції виходять з самого апарату, це розкол в самому істеблішменті, розкол у державній владі, коли одна з фракцій для тиску на іншу виводить на вулиці людей. Але у нас розколу немає. І люди на вулиці самі по собі зовсім не небезпечні.
– Кількість маніфестантів оцінюють у десятки тисяч. Ви думаєте, що російська влада не бачать загрози, що виходить від них?
– Влада відчуває страшний дискомфорт від цього, тому що нинішня система формувалася в період, коли ніщо не могло змусити людей вийти на вулицю. Ми пам'ятаємо осінь 1999-го року, вибухи в Москві, коли різні політичні сили намагалися проводити антитерористичні мітинги. Але люди не йшли на це, вони втомилися, об'їлися публічною політикою. У цьому комфортному для себе настрої суспільства і сформувалася нинішня влада. Сьогодні ж велика політика знову повертається в країну. Звичайно, це дискомфорт, але ще не загроза.
– Мені здавалося, що у влади був сформований якийсь пакет відповідей на будь-які активні дії опозиції. Туди входили, скажімо, пропагандистські дії на телебаченні, відоме очорнення опозиції і масові дії «Наших». Нічого з цього арсеналу застосовано не було.
– Реакція, якої багато хто чекав і боялися (я теж, зізнаюся, боявся такої реакції), звичайно ж, найпростіша, спазматична: вдарити. Сам Путін не так давно, між іншим, говорив про те, що людей, які виходять на вулицю, б'ють палицею по голові. Дуже важливо, що тепер він не вимовляє таких слів – це вже прогрес! Якби влада вплуталася у війну зі своїм власним молодим середнім класом, точніше, з дітьми середнього класу, то весь середній клас піднявся б на захист своїх дітей. Жодна сім'я не готова до того, що її дитину буде бити держава. Я думаю, що в даному випадку ухвалили дуже правльне рішення, не виключено, що в останній момент.
– У влади зараз є якийсь рецепт поведінки з цим новим рухом?
– Я думаю, влада поки що намагається відповісти на запитання, чи є взагалі цей рух. Адже на вулиці вийшла дуже неоднорідна маса. Були люди, які просто бродили площею в хорошому настрої і, звичайно ж, дуже несхвально ставилися до того, як влада вчинила з виборами. Були люди, які зі сцени викрикували якісь гасла, які набили оскому. Пропозиції політиків старої гвардії виглядають смішними і безглуздими, оскільки вони самі з тієї минулої епохи, епохи деполітизації. Повторюю, до нинішньої суспільно-політичної реалії не готовий ніхто – ні влада, ні опозиція. Може, більше за всіх готові городяни. Але це зовсім не означає, що вони хочуть вийти битися з ОМОНом.
– Тобто, Ви вважаєте, що влада розумно чинить, будучи обережною, вичікуючи, що буде відбуватися далі?
– Я вважаю, що реакція влади на мітинг 10 грудня – це перший її розумний крок цього року. Подальшої стратегії, я думаю, у влади поки немає. І спілкування Путіна з країною на «прямій лінії» показує, що є набір сценічних прийомів, є набір формул, є, як і раніше, блискуча путінська здатність до риторичного маневрування, але немає ні програми, ні стратегії, ні розуміння того, що ми всі вже живемо в новому світі. Не тільки всередині Росії, але і зовні.
– Говорячи про помилки влади за останній рік, чи Ви відчуваєте якусь зловтіху: мовляв, відтоді як я пішов, влада робить помилки?
– Помилки почалися раніше і, думаю, що до деяких із них причетний і я. Я не хочу відокремлювати себе від стратегії, яка в цілому (з чиєї вини конкретно я зараз розбиратися не хочу) зайшла в глухий кут. Але я не вважаю, що модель приречена, більше того, я впевнений, що вона життєздатна і боротьба повинна йти за той чи інший шлях розвитку цієї моделі, за ту чи іншу стратегію її олюднення, якщо бажаєте.
Звичайно, є дуже серйозні помилки: створення «Народного фронту», наприклад, або удари по «Єдиній Росії» з боку тандему. Фактично, партія зараз перебуває в наполовину розгромленому стані, причому знищує її сам Кремль з Білим домом, а ніяка не опозиція. І це лише одна з помилок. Зловтіхи я не відчуваю – я і сам не чекав, що падіння буде таким швидким. Все-таки ми будували цей «залізний» рейтинг Путіна не для того, щоб він так ганебно звалився в болото, яке, чавкнувши, його поглинуло. Ми уявляли собі фінал трохи інакше. Питання в тому, чи здатний Путін іти далі. Чи здатний він запропонувати версію Путіна 2.0, про яку ми говорили ще навесні цього року? Поки цієї версії немає, поки перед нами Путін версії "М" (трохи модернізований). Очевидно одне: влада перестала розуміти свою країну. Вона перестала розуміти, на чому вона тримається, перестала відрізняти друзів від ворогів. Вона купує тоннами фальшиву лояльність у мерзотників, якими оточує себе.
– Ви не один рік спостерігали зсередини всю цю механіку. Ви вважаєте, що Путін здатен ось так взяти і змінити все в тій моделі, яку він збудував під себе, під своє оточення?
– З останнім я просто не згоден. В усякому разі, в кращі роки Путін будував владу не під оточення, а оточення під владу. Він просто економив сили. Адже він гедоніст за натурою. Він шукав зручніші, як він каже, «комфортні» варіанти. Але він занадто загруз у цій консервативній кадрової моделі, і поступово вона стала поглинати його самого. Він оточений людьми, яких, я думаю, 10 років тому в такому вигляді, з такими комерційними амбіціями він би просто не підпустив до себе близько. А сьогодні вони його оточують.
Чи здатний Путін змінити цю модель? Це питання політичне, а не антропологічне. Я думаю, якщо політик не хоче зазнати краху, то він змінюється, він стає таким, якого раніше ні він сам, ні суспільство не знали. У нас немає часу на еволюцію старіючого Путіна, який насилу розуміє мінливий світ. Він зазнає політичну катастрофу як не в перший, то в другий рік президентства, якщо не візьме себе в руки і не зміниться.
Суспільство входить у смугу політизації, через це системі доведеться вчитися
– Ви були одним із ідеологів створення прокремлівських молодіжних рухів, наприклад, «Наших», які, як багато хто вважав, були створені якраз на випадок масового виходу опозиції на вулиці, так званої «помаранчевої загрози». Чому після виборчих протестів рух «Наші» виглядає не надто переконливо?
Люди на вулиці самі по собі зовсім не небезпечні
– Всі, і Кремль зокрема, чудово розуміють, що «помаранчевої» загрози зараз немає з дуже простої причини: помаранчеві революції виходять з самого апарату, це розкол в самому істеблішменті, розкол у державній владі, коли одна з фракцій для тиску на іншу виводить на вулиці людей. Але у нас розколу немає. І люди на вулиці самі по собі зовсім не небезпечні.
– Кількість маніфестантів оцінюють у десятки тисяч. Ви думаєте, що російська влада не бачать загрози, що виходить від них?
Влада відчуває страшний дискомфорт. Це дискомфорт, але ще не загроза
– Влада відчуває страшний дискомфорт від цього, тому що нинішня система формувалася в період, коли ніщо не могло змусити людей вийти на вулицю. Ми пам'ятаємо осінь 1999-го року, вибухи в Москві, коли різні політичні сили намагалися проводити антитерористичні мітинги. Але люди не йшли на це, вони втомилися, об'їлися публічною політикою. У цьому комфортному для себе настрої суспільства і сформувалася нинішня влада. Сьогодні ж велика політика знову повертається в країну. Звичайно, це дискомфорт, але ще не загроза.
– Мені здавалося, що у влади був сформований якийсь пакет відповідей на будь-які активні дії опозиції. Туди входили, скажімо, пропагандистські дії на телебаченні, відоме очорнення опозиції і масові дії «Наших». Нічого з цього арсеналу застосовано не було.
Жодна сім'я не готова до того, що її дитину буде бити держава
– Реакція, якої багато хто чекав і боялися (я теж, зізнаюся, боявся такої реакції), звичайно ж, найпростіша, спазматична: вдарити. Сам Путін не так давно, між іншим, говорив про те, що людей, які виходять на вулицю, б'ють палицею по голові. Дуже важливо, що тепер він не вимовляє таких слів – це вже прогрес! Якби влада вплуталася у війну зі своїм власним молодим середнім класом, точніше, з дітьми середнього класу, то весь середній клас піднявся б на захист своїх дітей. Жодна сім'я не готова до того, що її дитину буде бити держава. Я думаю, що в даному випадку ухвалили дуже правльне рішення, не виключено, що в останній момент.
– У влади зараз є якийсь рецепт поведінки з цим новим рухом?
До нинішньої суспільно-політичної реалії не готовий ніхто – ні влада, ні опозиція
– Я думаю, влада поки що намагається відповісти на запитання, чи є взагалі цей рух. Адже на вулиці вийшла дуже неоднорідна маса. Були люди, які просто бродили площею в хорошому настрої і, звичайно ж, дуже несхвально ставилися до того, як влада вчинила з виборами. Були люди, які зі сцени викрикували якісь гасла, які набили оскому. Пропозиції політиків старої гвардії виглядають смішними і безглуздими, оскільки вони самі з тієї минулої епохи, епохи деполітизації. Повторюю, до нинішньої суспільно-політичної реалії не готовий ніхто – ні влада, ні опозиція. Може, більше за всіх готові городяни. Але це зовсім не означає, що вони хочуть вийти битися з ОМОНом.
– Тобто, Ви вважаєте, що влада розумно чинить, будучи обережною, вичікуючи, що буде відбуватися далі?
Реакція влади на мітинг 10 грудня – це перший її розумний крок цього року
– Я вважаю, що реакція влади на мітинг 10 грудня – це перший її розумний крок цього року. Подальшої стратегії, я думаю, у влади поки немає. І спілкування Путіна з країною на «прямій лінії» показує, що є набір сценічних прийомів, є набір формул, є, як і раніше, блискуча путінська здатність до риторичного маневрування, але немає ні програми, ні стратегії, ні розуміння того, що ми всі вже живемо в новому світі. Не тільки всередині Росії, але і зовні.
– Говорячи про помилки влади за останній рік, чи Ви відчуваєте якусь зловтіху: мовляв, відтоді як я пішов, влада робить помилки?
Ми будували цей «залізний» рейтинг Путіна не для того, щоб він так ганебно звалився в болото
– Помилки почалися раніше і, думаю, що до деяких із них причетний і я. Я не хочу відокремлювати себе від стратегії, яка в цілому (з чиєї вини конкретно я зараз розбиратися не хочу) зайшла в глухий кут. Але я не вважаю, що модель приречена, більше того, я впевнений, що вона життєздатна і боротьба повинна йти за той чи інший шлях розвитку цієї моделі, за ту чи іншу стратегію її олюднення, якщо бажаєте.
Звичайно, є дуже серйозні помилки: створення «Народного фронту», наприклад, або удари по «Єдиній Росії» з боку тандему. Фактично, партія зараз перебуває в наполовину розгромленому стані, причому знищує її сам Кремль з Білим домом, а ніяка не опозиція. І це лише одна з помилок. Зловтіхи я не відчуваю – я і сам не чекав, що падіння буде таким швидким. Все-таки ми будували цей «залізний» рейтинг Путіна не для того, щоб він так ганебно звалився в болото, яке, чавкнувши, його поглинуло. Ми уявляли собі фінал трохи інакше. Питання в тому, чи здатний Путін іти далі. Чи здатний він запропонувати версію Путіна 2.0, про яку ми говорили ще навесні цього року? Поки цієї версії немає, поки перед нами Путін версії "М" (трохи модернізований). Очевидно одне: влада перестала розуміти свою країну. Вона перестала розуміти, на чому вона тримається, перестала відрізняти друзів від ворогів. Вона купує тоннами фальшиву лояльність у мерзотників, якими оточує себе.
– Ви не один рік спостерігали зсередини всю цю механіку. Ви вважаєте, що Путін здатен ось так взяти і змінити все в тій моделі, яку він збудував під себе, під своє оточення?
Путін занадто загруз у консервативній кадрової моделі, і поступово вона стала поглинати його самого
– З останнім я просто не згоден. В усякому разі, в кращі роки Путін будував владу не під оточення, а оточення під владу. Він просто економив сили. Адже він гедоніст за натурою. Він шукав зручніші, як він каже, «комфортні» варіанти. Але він занадто загруз у цій консервативній кадрової моделі, і поступово вона стала поглинати його самого. Він оточений людьми, яких, я думаю, 10 років тому в такому вигляді, з такими комерційними амбіціями він би просто не підпустив до себе близько. А сьогодні вони його оточують.
Чи здатний Путін змінити цю модель? Це питання політичне, а не антропологічне. Я думаю, якщо політик не хоче зазнати краху, то він змінюється, він стає таким, якого раніше ні він сам, ні суспільство не знали. У нас немає часу на еволюцію старіючого Путіна, який насилу розуміє мінливий світ. Він зазнає політичну катастрофу як не в перший, то в другий рік президентства, якщо не візьме себе в руки і не зміниться.