Прага – Сьогодні минає 20 років від фактичного проголошення незалежності Білорусі від СРСР – цього дня в 1991-му країна надала конституційного статусу ухваленій попереднього року Декларації про державний суверенітет. Але нинішній офіційний Мінськ такого свята не знає. Відзначають його лише лічені опозиціонери.
Білоруський історик, фахівець із історії білоруського національного руху початку 20-го століття Анатоль Сидаревич каже, що 25 серпня з друзями йде на цвинтар покласти квіти до могил тих, хто, на їхню думку, прислужився здобуттю Білоруссю незалежності.
63-літній Сидаревич пригадує, як палко він сприйняв події 20-річної давнини: «Мені плакати не хотілось, але я заплакав – адже збулося те, чого я прагнув із 13-річного віку, коли я дійшов висновку, що Білорусь має бути незалежною».
Та, крім таких по суті приватних зустрічей, інших святкувань сьогодні немає, каже Станіслав Шушкевич, який тоді, на початку 1990-х, був як голова Верховної ради керівником Білорусі.
«Це не день державного свята, це робочий день, і влада влаштувала це свідомо, щоб плазувати перед Росією – Днем незалежності оголошено 3 липня, але це не має ніякого стосунку до державної незалежності, це день визволення Мінська від нацистських окупантів. Тому я не планую ніяких особливих заходів, подій чи співів пісень удома – я поки ніяк не маю наміру його відзначати», – каже Шушкевич.
Лукашенко звів «совок» і дикий капіталізм
Такої підміни домігся через референдум обраний 1995 року на президента Білорусі голова колгоспу Олександр Лукашенко. За словами опозиціонерів, по кількох роках національного відродження та ринкових економічних реформ у першій половині 1990-х він повернув і розвинув старі комуністичні звички в новому дусі.
«У Білорусі повернулася до влади по суті стара комуністична когорта. Лукашенко – людина нова в цій когорті, але він вихований у цьому комуністичному дусі, і фактично в нас встановлений дикий капіталізм, за якого влада фактично заохочує цю дикість, тому що все в руках влади, тобто це державний капіталізм. І, звичайно, перспектив гідного розвитку немає. Ми відстали від усіх довколишніх країн», – каже Шушкевич.
І для тих, хто 1991-го вважав, що з незалежністю настане «обіцяна земля», Лукашенкові зміни стали зрадою, каже опозиційний історик Сидаревич.
До того ж ці зміни здійснені за рахунок народу, вважає він: «Лукашенко створив, я сказав би, мафіозно-корпоративний капіталізм, за якого трудящі, наймані працівники зазнають такої жорстокої експлуатації, якої вони не зазнають ні в одній країні на Заході».
У Білорусі знову прагнуть змін
І для тих, кому за таких умов вдається займатися підприємництвом, безмежний оптимізм 1991 року тепер стає далеким спогадом, каже підприємець Андрій Кабанов. «Ми зійшли знову в Радянський Союз, – зазначає він. – Ми живемо п’ятирічками, якимись планами і завданнями в економіці – ну, маячня! В нас не працюють економічні закони так, як мають працювати – ми просто відкинені».
Тож, за словами Кабанова, зараз становище в Білорусі нагадує те, що було в останні роки СРСР, коли люди прагнули змін.
Він пригадує, як було тоді й як є зараз: «Якесь сподівання є, що ось розвалиться цей «совок», буде незалежність, відбудуться якісь вибори, щось буде змінюватися в країні… У нас ситуація цілком дзеркальна – такі ж самі почуття й емоції відчуваю зараз».
Матеріал підготували Сергій Драчук і Tom Balmforth
63-літній Сидаревич пригадує, як палко він сприйняв події 20-річної давнини: «Мені плакати не хотілось, але я заплакав – адже збулося те, чого я прагнув із 13-річного віку, коли я дійшов висновку, що Білорусь має бути незалежною».
Та, крім таких по суті приватних зустрічей, інших святкувань сьогодні немає, каже Станіслав Шушкевич, який тоді, на початку 1990-х, був як голова Верховної ради керівником Білорусі.
«Це не день державного свята, це робочий день, і влада влаштувала це свідомо, щоб плазувати перед Росією – Днем незалежності оголошено 3 липня, але це не має ніякого стосунку до державної незалежності, це день визволення Мінська від нацистських окупантів. Тому я не планую ніяких особливих заходів, подій чи співів пісень удома – я поки ніяк не маю наміру його відзначати», – каже Шушкевич.
Лукашенко звів «совок» і дикий капіталізм
Такої підміни домігся через референдум обраний 1995 року на президента Білорусі голова колгоспу Олександр Лукашенко. За словами опозиціонерів, по кількох роках національного відродження та ринкових економічних реформ у першій половині 1990-х він повернув і розвинув старі комуністичні звички в новому дусі.
«У Білорусі повернулася до влади по суті стара комуністична когорта. Лукашенко – людина нова в цій когорті, але він вихований у цьому комуністичному дусі, і фактично в нас встановлений дикий капіталізм, за якого влада фактично заохочує цю дикість, тому що все в руках влади, тобто це державний капіталізм. І, звичайно, перспектив гідного розвитку немає. Ми відстали від усіх довколишніх країн», – каже Шушкевич.
І для тих, хто 1991-го вважав, що з незалежністю настане «обіцяна земля», Лукашенкові зміни стали зрадою, каже опозиційний історик Сидаревич.
До того ж ці зміни здійснені за рахунок народу, вважає він: «Лукашенко створив, я сказав би, мафіозно-корпоративний капіталізм, за якого трудящі, наймані працівники зазнають такої жорстокої експлуатації, якої вони не зазнають ні в одній країні на Заході».
У Білорусі знову прагнуть змін
І для тих, кому за таких умов вдається займатися підприємництвом, безмежний оптимізм 1991 року тепер стає далеким спогадом, каже підприємець Андрій Кабанов. «Ми зійшли знову в Радянський Союз, – зазначає він. – Ми живемо п’ятирічками, якимись планами і завданнями в економіці – ну, маячня! В нас не працюють економічні закони так, як мають працювати – ми просто відкинені».
Тож, за словами Кабанова, зараз становище в Білорусі нагадує те, що було в останні роки СРСР, коли люди прагнули змін.
Він пригадує, як було тоді й як є зараз: «Якесь сподівання є, що ось розвалиться цей «совок», буде незалежність, відбудуться якісь вибори, щось буде змінюватися в країні… У нас ситуація цілком дзеркальна – такі ж самі почуття й емоції відчуваю зараз».
Матеріал підготували Сергій Драчук і Tom Balmforth