Київ – 70 років тому, 22 червня 1941 року, почалася німецько-радянська війна, один з найкривавіших конфліктів в українській та світовій історії. Її початок ознаменувався катастрофічною поразкою Радянського Союзу, який опинився на краю загибелі.
За неповний місяць Червона армія втратила майже мільйон солдатів та десятки тисяч одиниць бойової техніки. Про причини грандіозної поразки Радіо Свобода розмовляло з відомим українським істориком, який спеціалізується на вивченні подій Другої світової війни, Владиславом Гриневичем.
– Чи є серед істориків консенсус щодо того, чому війна почалася для СРСР дуже невдало?
– Остаточної згоди довкола катастрофи 1941 року немає. При цьому я вважаю, що майже не зачіпається найголовніша тема – морально-політичного стану суспільства і, власне кажучи, людського фактору, який був однією з причин цієї катастрофи.
– Чи не видається вам це дивним? Адже в Радянському Союзі існував свого роду культ тих, хто першими зустрів німецько-фашистських загарбників?
– В СРСР тема 22 червня 1941-го року була табуйована, як і саме слово «катастрофа». Йшлося про «період тимчасових невдач». Коли в 1956-му році почали писати першу «Історію України у Великій Вітчизняній війні», то розділ «Сорок перший рік» попервах складав десять-двадцять сторінок при загальному обсязі цієї книжки в триста сторінок. Там йшлося про те, що Сталін – головний винуватець, він погано підготував країну до війни і таке інше.
Архіви були закриті. Коли я їздив в московські архіви, вже наприкінці 1980-х років, під час перебудови і гласності, мені 41-й рік не давали. Документи давали, починаючи із 43-го року.
– Які, на вашу думку, основні причини тієї початкової поразки?
– Я вважаю, що у цієї катастрофи було три системні блоки причин. Перший – це стратегічні прорахунки Сталіна. Гітлер накрив Радянський Союз у момент стратегічного розгортання.
Другий пов’язаний з поганим управлінням і керуванням військами. Одна з причин – це були сталінські репресії. Після них в армії панувала атмосфера жаху, непевності, небажання ухвалювати рішення без санкції командира вищої ланки.
І третій блок причин, найбільш вагомий, – це морально-політичний стан суспільства. Оця катастрофа стала апофеозом нелояльності значної частини населення сталінському режимові. Люди не хотіли воювати за цей режим. Якби не цей чинник, то навіть стратегічні і управлінські прорахунки не дали б таких жахливих наслідків.
– Остаточної згоди довкола катастрофи 1941 року немає. При цьому я вважаю, що майже не зачіпається найголовніша тема – морально-політичного стану суспільства і, власне кажучи, людського фактору, який був однією з причин цієї катастрофи.
– Чи не видається вам це дивним? Адже в Радянському Союзі існував свого роду культ тих, хто першими зустрів німецько-фашистських загарбників?
– В СРСР тема 22 червня 1941-го року була табуйована, як і саме слово «катастрофа». Йшлося про «період тимчасових невдач». Коли в 1956-му році почали писати першу «Історію України у Великій Вітчизняній війні», то розділ «Сорок перший рік» попервах складав десять-двадцять сторінок при загальному обсязі цієї книжки в триста сторінок. Там йшлося про те, що Сталін – головний винуватець, він погано підготував країну до війни і таке інше.
Архіви були закриті. Коли я їздив в московські архіви, вже наприкінці 1980-х років, під час перебудови і гласності, мені 41-й рік не давали. Документи давали, починаючи із 43-го року.
– Які, на вашу думку, основні причини тієї початкової поразки?
– Я вважаю, що у цієї катастрофи було три системні блоки причин. Перший – це стратегічні прорахунки Сталіна. Гітлер накрив Радянський Союз у момент стратегічного розгортання.
Другий пов’язаний з поганим управлінням і керуванням військами. Одна з причин – це були сталінські репресії. Після них в армії панувала атмосфера жаху, непевності, небажання ухвалювати рішення без санкції командира вищої ланки.
І третій блок причин, найбільш вагомий, – це морально-політичний стан суспільства. Оця катастрофа стала апофеозом нелояльності значної частини населення сталінському режимові. Люди не хотіли воювати за цей режим. Якби не цей чинник, то навіть стратегічні і управлінські прорахунки не дали б таких жахливих наслідків.