Мінськ – Куди прямує Білорусь після президентських виборів? Своїми міркуваннями з цього приводу Радіо Свобода попросило поділитися білоруського політолога та історика, головного редактора незалежного тижневика «Нови час» Олексія Кароля.
– Пане Кароль, вибори президента Білорусі, які, за офіційними підсумками, вчетверте виграв Олександр Лукашенко, визнали країни СНД, але не визнали на Заході. А чи визнало їх білоруське суспільство?
– Я думаю, що білоруське суспільство їх також не визнало, так, як це було, наприклад, у 2006 році. І я думаю, що головною причиною брутальної поведінки влади, розгону демонстрації, розправи з опонентами стало те, що вони знали справжні підсумки голосування за Лукашенка та за альтернативних йому кандидатів. На майдан вийшла активна меншість, але і мовчазна більшість навряд чи визнала підсумки цих виборів.
– Після виборів у Білорусі розпочалася хвиля репресій: 7 кандидатів на президента перебувають під слідством, у тому числі 4 – у в’язниці КДБ. Десятки людей заарештовані за звинуваченням у кримінальному злочині – організації масових заворушень. Сотні осіб пройшли через адміністративні арешти, щодня відбуваються допити незалежних журналістів, політиків, правозахисників, тривають обшуки. Чи вдається владі залякати білорусів?
– Це міф, що авторитарній владі, диктатурі потрібна любов усього суспільства. На справді їм потрібно, щоб частина людей була віддана владі, а інша залякано мовчала. На це й розраховані ці репресії – щоб поновити у суспільстві колишній рівень страху. Тому суспільство дійсно притихло, але не сприймає цю ситуацію.
– Спалахнула також хвиля солідарності?
– Так, і ця хвиля свідчить про те, що підкорити, залякати все суспільство чинному режиму не вдасться.
– Білоруська влада вирішила з нового року закрити офіс ОБСЄ у Мінську. Наскільки це вплине на клімат у країні, чи можна сказати, що цей офіс був якимось стримуючим інститутом стосовно Лукашенка?
– Безумовно, певною мірою він був таким стримуючим фактором, джерелом інформації Заходу щодо Білорусі та певною підпорою для демократичних сил тут. Його закриття вплине на морально-політичний клімат, але не принципово. Для цього ж владі треба закривати всю незалежну пресу, частину посольств, словом, переходити у повну ізоляцію, на життя за рахунок внутрішнього ресурсу, що в умовах Білорусі, навіть для існуючого режиму неможливо.
– З ізолятора КДБ Білорусі були випущені під підписку про невиїзд кілька опонентів Лукашенка, в тому числі три опозиційні кандидати на президента. Це сталося після того, як вони написали якісь пояснювальні записки на ім'я Олександра Лукашенка або публічно виступили по телебаченню із засудженням заворушень 19 грудня. Чому білоруська влада хоче, щоб опозиція публічно каялася?
– Особливість авторитарного режиму в тому і є, що противників змушують каятися. Ми знаємо це з історії 20-30-х років у СРСР. Білоруський режим нічого нового не знайшов, як звернутися до сталінської методики. На мою думку, це найбільше свідчить про авторитарну суть цього режиму. Ці покаяння розраховані на те, щоб розмити той суспільний моральний авторитет, який отримали альтернативні кандидати на президента, коли вони вийшли на Майдан, а також тоді, коли вони мужньо і гідно поводилися під час виборчої кампанії.
– Я думаю, що білоруське суспільство їх також не визнало, так, як це було, наприклад, у 2006 році. І я думаю, що головною причиною брутальної поведінки влади, розгону демонстрації, розправи з опонентами стало те, що вони знали справжні підсумки голосування за Лукашенка та за альтернативних йому кандидатів. На майдан вийшла активна меншість, але і мовчазна більшість навряд чи визнала підсумки цих виборів.
– Після виборів у Білорусі розпочалася хвиля репресій: 7 кандидатів на президента перебувають під слідством, у тому числі 4 – у в’язниці КДБ. Десятки людей заарештовані за звинуваченням у кримінальному злочині – організації масових заворушень. Сотні осіб пройшли через адміністративні арешти, щодня відбуваються допити незалежних журналістів, політиків, правозахисників, тривають обшуки. Чи вдається владі залякати білорусів?
– Це міф, що авторитарній владі, диктатурі потрібна любов усього суспільства. На справді їм потрібно, щоб частина людей була віддана владі, а інша залякано мовчала. На це й розраховані ці репресії – щоб поновити у суспільстві колишній рівень страху. Тому суспільство дійсно притихло, але не сприймає цю ситуацію.
– Спалахнула також хвиля солідарності?
– Так, і ця хвиля свідчить про те, що підкорити, залякати все суспільство чинному режиму не вдасться.
– Білоруська влада вирішила з нового року закрити офіс ОБСЄ у Мінську. Наскільки це вплине на клімат у країні, чи можна сказати, що цей офіс був якимось стримуючим інститутом стосовно Лукашенка?
– Безумовно, певною мірою він був таким стримуючим фактором, джерелом інформації Заходу щодо Білорусі та певною підпорою для демократичних сил тут. Його закриття вплине на морально-політичний клімат, але не принципово. Для цього ж владі треба закривати всю незалежну пресу, частину посольств, словом, переходити у повну ізоляцію, на життя за рахунок внутрішнього ресурсу, що в умовах Білорусі, навіть для існуючого режиму неможливо.
– З ізолятора КДБ Білорусі були випущені під підписку про невиїзд кілька опонентів Лукашенка, в тому числі три опозиційні кандидати на президента. Це сталося після того, як вони написали якісь пояснювальні записки на ім'я Олександра Лукашенка або публічно виступили по телебаченню із засудженням заворушень 19 грудня. Чому білоруська влада хоче, щоб опозиція публічно каялася?
– Особливість авторитарного режиму в тому і є, що противників змушують каятися. Ми знаємо це з історії 20-30-х років у СРСР. Білоруський режим нічого нового не знайшов, як звернутися до сталінської методики. На мою думку, це найбільше свідчить про авторитарну суть цього режиму. Ці покаяння розраховані на те, щоб розмити той суспільний моральний авторитет, який отримали альтернативні кандидати на президента, коли вони вийшли на Майдан, а також тоді, коли вони мужньо і гідно поводилися під час виборчої кампанії.